Сьогодні Олег Марченко мав вести доньку в перший клас, але повернувся "на щиті": прощання з Героєм

01 вересня 2025 р. 21:14

01 вересня 2025 р. 21:14

Це був багатолюдний похорон, пронизаний гірким плачем і голосінням дітей, дружини, мами, брата, сестри, друзів і побратимів.

Сьогодні, 1 вересня, захисник Олег Марченко мав бути у відпустці, щоб урочисто відвести свою меншу доньку до першого класу. Але доля розпорядилася інакше. 26 серпня воїн загинув, а нині повернувся у рідні Лецьки… "на щиті".

У селі день жалоби, лінійку з нагоди Дня знань скасували, а сотні людей у скорботі проводжали в останню путь молодого земляка-Героя, солдата Збройних Сил України Олега Марченка. Про захисника та чин його похорону розповідає Переяслав .City.

Марченко Олег Анатолійович народився 2 серпня 1997 року в селі Лецьки (нині Циблівської громади). До лав ЗСУ був призваний у вересні 2024 року. Служив номером обслуги артилерійського підрозділу військової частини А3316.

Загинув 26 серпня 2025 року внаслідок ворожого авіаційного обстрілу, виконуючи бойове завдання біля села Торецьке Краматорського району Донецької області.

2 серпня йому виповнилося 28 років.

2 липня Олегу Марченку виповнилося 28 років Автор: Іванна Данюк

Полеглий Герой Олег Марченко з Лецьок Циблівської громади Автор: Іванна Данюк

"Дуже хотів повести донечку до школи"

Після закінчення Лецьківської школи Олег Марченко навчався у Переяславському ЦПТО (нині коледж) на кухаря. За фахом не працював. До того, як стати на захист України, чоловік таксував. Устиг одружитися. З коханою дружиною Юлею ростив двох донечок.

До лав ЗСУ Олега Анатолійовича призвали восени 2024 року.

– Повістка прийшла наприкінці вересня, 24 числа, а вже 25-го він мав іти. Сьогодні він планував бути у відпустці, дуже хотів повести нашу донечку до школи. Обіцяв, що 1 вересня буде вдома. І приїхав… – ковтаючи гіркі сльози, захлинаючись від болю і плачу, розповідає дружина Героя Юлія . – 26 серпня, перед його загибеллю, ми востаннє говорили. У нього був хороший настрій, навіть жартував. Як завжди турбувався про мене. Я якраз була з дороги, то він питав, як доїхала, чи все добре. Завжди він за нас усіх переживав, завжди хвилювався…

– Це був дуже світлий хлопець, такий звичайний і надзвичайний водночас. На допомогу приходив усім, варто було тільки сказати, що треба поміч. Такий був енергійний, компанійський, душа компанії. Дуже любив життя. А ще своїх рідних, особливо – донечок , – додала Олена , односельчанка Олега.

– Рідного батька Олега три роки тому теж похоронили 1 вересня. Він у Києві проживав, а Олега виховував вітчим Віктор. Нас троє було в мами – Руслан, Олег і я , – розповіла сестра Воїна Анна Руденко .

Біля труни з тілом Олега Марченка його найрідніші Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Чин похорону Героя

Службу за загиблим відслужили чотири священники у Свято-Успенському храмі в Переяславі.

– Олег боровся для того, щоб ми тут могли під світлим ясним небом піднести молитву, могли радуватися цьому земному життю, коли прокидаємося – цьому сонцю небесному, квіткам польовим, цьому всьому ясному світу. Він загинув за кожного, хто тут присутній і хто сьогодні не зміг прийти, за кожного українця. Нехай упокоється його душа у царстві Божім, царстві миру та світла , – промовив отець Іван Поліжак .

Священники навколішки завершили службу в церкві виконанням "Плине кача". Сум і скорбота застигли в повітрі, мов важка тінь. Стіни храму, омиті сльозами, знову стали свідками болю, що не описати словами. На обличчях рідних і близьких – невимовний біль та непоправна втрата. У серцях жителів Переяславщини – новий рубець, рана від сплаченої кривавої ціни свободи й миру.

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Далі траурний кортеж вирушив до родинного подвір'я Олега Марченка в Лецьках. 28-річного Героя зустрічало все село і навіть більше – рідні, близькі, однокласники, сусіди, друзі, школярі, односельці, жителі навколишніх сіл та побратими.

Попрощатися з Олегом прийшли сотні людей. Його останню земну дорогу встелили квітами, а дерева обабіч прикрасили блакитно-жовтими стрічками. Захисника зустрічали з прапорами в руках, стаючи на коліна й низько вклоняючись катафалку з його тілом.

Біля дому на тата чекали його дві принцеси, дві його найцінніші перлинки – улюблені донечки. Вони так гірко плакали, що від того голосіння ніхто не міг стримати сліз. Ридало все село…

У Лецьках Героя Олега Марченка зустріли на колінах, встеливши його останню земну дорогу квітами Автор: Іванна Данюк

У Лецьках Героя Олега Марченка зустріли на колінах, встеливши його останню земну дорогу квітами Автор: Іванна Данюк

У Лецьках Героя Олега Марченка зустріли на колінах, встеливши його останню земну дорогу квітами Автор: Іванна Данюк

Біля труни Олега Марченка на родинному подвір'ї гірко плаче його менша доня Дарина. Сьогодні тато мав вести її у перший клас Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Найважче було на кладовищі. Увесь час гірко плакали донечки захисника і крізь сльози просили відкрити труну, переконатися, що там тато, благали попрощатися з його тілом, а не домовиною… Але труна залишалася закритою. Її, як і весь час прощання, залишалися обіймати згорьовані рідні.

– На щиті до рідного села повернувся наш земляк – Олег Анатолійович Марченко. Він народився і виріс тут, серед нас. Завжди був порядною дитиною, надійним другом і вірним товаришем. У той час, коли його рідний брат Руслан воював на фронті, прийшла й повістка про призов Олега.

Сьогодні ж, коли він мав би повести свою донечку до школи в перший клас, ми всі зібралися, щоб віддати йому останню шану і поровести його в останній путь. Олег героїчно до останнього подиху стояв за всіх нас, захищаючи рідну землю. Низький уклін тобі, спочивай з миром , – промовив прощаючись голова Циблівської громади Олександр Палагута .

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Голова Циблівської громади Олександр Палагута у прощальному слові сказав: "Олег героїчно до останнього подиху стояв за всіх нас" Автор: Іванна Данюк

– Ще не встигла висохнути земля на могилі Олександра Дяченка , як спільне горе знову привело нас на це кладовище. Це важке нагадування про те, якою ціною дається нам свобода. Завдяки таким, як він, ми маємо змогу жити у відносному спокої.

Пригадайте лише три роки тому: під час тривог усі поспіхом спускалися в погреби, годинами чекали на їх завершення, мерзли взимку. А сьогодні завдяки таким козакам ми вільно стоїмо на рідній українській землі, дивимося в небо, розмовляємо один з одним, живемо своїм життям.

29 серпня ми вшановували пам'ять загиблих захисників. У Переяславі, під час відкриття Алеї Слави, хвилина мовчання тривала дев'ять хвилин – доти, доки не перелічили всіх поіменно. І, серед названих, останнім прозвучало ім'я Олега Марченка. Але він, на жаль, не останній. Уже відомо про ще двох загиблих, один уже на Переяславщині (йдеться про Олександра Стріху , – авт.) на щиті, другий зараз у дорозі додому…

Вони з тих, кого називають репатріантами, – захисники, тіла яких вдалося повернути з росії. Але на сьогодні ще 232 наших воїни залишаються зниклими безвісти . Це страшна цифра, яку важко осягнути.

Давайте пам’ятати і примножувати цю пам'ять. Бо якби не такі козаки, як Олег, ми б не мали змоги жити своїм буденним життям, так, як живемо зараз , – сказав у прощальному слові від 1 відділу Бориспільського РТЦК Андрій Шаповал .

Андрій Шаповал сказав прощальне слово від 1 відділу Бориспільського РТЦК Автор: Іванна Данюк

До присутніх звернувся капелан бригади, в якій воював Олег:

– Звертаюся не лише до родини, а до всіх присутніх. Ви сьогодні говорили прекрасні слова, але родина залишилася без батька – без того, хто годував і захищав, без того, хто вів їхнє життя.

Подивіться, скільки нас сьогодні зібралося. Це велика сила, це справжня могутність. Ми прийшли, щоб провести його в останню путь і помолитися за його відважну душу.

Під покутою прошу всіх пам’ятати про родини таких Героїв. Родини, які втратили найважливіше: особливо батьки, дружина і діти, чий гіркий плач ми всі сьогодні чуємо.

Військовий капелан бригади в якій служив Олег Марченко Автор: Іванна Данюк

– Я був головним сержантом батареї, де служив Олег. Велика родина… Хочу стати перед вами на коліна… – мовив побратим полеглого солдата ЗСУ і навколішки попросив пробачення за те, що не змогли вберегти сина, чоловіка, батька прекрасних донечок. – Прошу пробачення. Він був героєм і залишатиметься ним назавжди. Пам’ятаю день, коли Олег прийшов у мій підрозділ. Він швидко показав себе справжнім воїном. Виконання бойових завдань проходило бездоганно. Він був чесний, добросовісний, доброзичливий і завжди прикладом для побратимів. На жаль, трапилась біда: під час авіаційного обстрілу керованими бомбами Олежка загинув. Прийміть ще раз мої щирі співчуття. Слава Герою!

Побратим Олега Марченка на колінах попросив у рідних вибачення за те, що не вберегли їхнього сина, чоловіка, бутька Автор: Іванна Данюк

На кладовищі в Лецьках пролунали останні постріли військової варти.

Прапор, яким була накрита труна воїна, як символ держави, яку вірно і до останнього подиху захищав Олег Марченко, Андрій Шаповал передав дружині Героя – Юлії.

Далі – останні миті разом і прощання навіки…

Мама Героя – Тетяна – знайшла в собі сили лише тричі попросити в людей вибачення, якщо син у чомусь перед ними завинив: "Люди, пробачте мого синочка" . У відповідь лунало: "Бог простить" .

Священники виконали Державний Гімн України, люди вкинули по три грудочки землі… І все. Більше немає у матері сина, у дружини – чоловіка, у донечок – тата. Тепер у них залишаються лише могила та пам'ять про роки, які встигли прожити з Олегом.

У Героя залишилися мама з відчимом, дружина, дві доньки, брат і сестра.

Світла і вічна пам'ять воїну. Щирі співчуття рідним і близьким.

Прощання з Героєм Олегом Марченком Автор: Іванна Данюк

Державний прапор Андрій Шаповал передав дружині Героя – Юлії Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Автор: Іванна Данюк

Київські