Пам’ятки Київщини: Руїни церкви святого Іллі

03 вересня 2025 р. 18:05

03 вересня 2025 р. 18:05

У глибині історії Наддніпрянщини стояла велична святиня — Церква Святого Іллі в селі Циблі Бориспільського району, що на Київщині. Сьогодні від неї залишилися лише руїни, але колись це був справжній духовний та архітектурний осередок громади. Це святиня, яка потребує негайного порятунку та офіційного охоронного статусу.

Історія та архітектура пам’ятки

Першу дерев’яну церкву, традиційну для тогочасної Наддніпрянщини, у Циблях звели ще на початку XVIII століття. Згодом, у 1820 році її замінила нова кам’яна церква видовженої форми, що нагадувала корабель.

Святиня поєднувала риси псковсько-новгородського стилю з елементами класицизму, мала п’ять цибулькоподібних бань. Будівництво тривало кілька років: храм звели з рожевої цегли, яку клали на вапняний розчин, змішаний із водою, молоком та яєчними жовтками. Цеглу доставляли з Переяслава та пристані воловими підводами.

А вже 1861 року коштом колезького секретаря Кирила Оплачка постала мурована святиня. Вона була споруджена за типовим проєктом архітектора Костянтина Тона, автора храму святих Бориса і Гліба у Вишгороді.

П’ять позолочених бань, шатрова дзвіниця, триярусний іконостас — храм Святого Іллі вражав величчю. Його архітектура створювала образ «справжньої київської святині».

Усередині все сяяло: золоті хрести й хоругви, триярусний іконостас із дорогими іконами, стіни прикрашали картини та панно із зображеннями життя Ісуса та Марії. У центрі висіло величне панікадило.

У 1930-х роках більшовики закрили храм, дзвіницю розібрали, а в стінах святині облаштували зерносховище. Влітку 1937 року місцева комсомолія за наказом району довершила розгром — храм перестав існувати як культова споруда.

Під час німецької окупації у 1941 році богослужіння відновили, і храм діяв ще майже два десятиліття.

Попри нищення, у 1960-х роках церква ненадовго відродилася. На банях знову з’явилися хрести — спершу дерев’яні, пізніше металеві, пофарбовані під золото. На місці дзвіниці встановили величезний балон від зрідженого кисню, який слугував дзвоном.

У такому вигляді храм служив вірянам до початку 1970-х, коли розпочалося будівництво Канівського водосховища.

Саме село перенесли вище, а церква залишилася на старому місці — посеред затопленої території. Коли піднялася вода, храм опинився на невеликому острівці, відрізаному від суші.

Місцеві згадують, що ще у 1970-х церква зберігала куполи, у 1980-х залишався дах і тоді рибалки могли човнами запливати прямо всередину зруйнованої святині. Згодом рівень води знизився, й руїни виявилися серед очеретів та мілководдя.

Храм-привид сьогодні

Сьогодні старі Циблі залишилися лише у пам’яті та під товщею води. Єдине, що нагадує про давнє село, — це руїни храму Святого Іллі. Дістатися до них можна або човном, або вбрід через плавні. Вода сягає колін чи пояса, а під ногами інколи трапляються людські кістки — сліди старого цвинтаря, який розмили хвилі водосховища.

Усередині храму — жодних ікон чи розписів: лише дикі клени та шовковиці, які вкорінилися між стінами. Проте ця зруйнована святиня дивовижним чином притягує мандрівників. Видніється здалеку, мов маяк минулого, що досі тримає пам’ять про село, якого більше немає.

Як дістатися?

Дістатися до руїн Церкви Святого Іллі в старих Циблях можна кількома шляхами, однак подорож потребує трохи підготовки.

Найзручніше їхати власним автомобілем. Вирушати слід із Києва дорогою Р69 у напрямку Переяслава. Біля сучасного села Циблі потрібно звернути до берега Дніпра — це приблизно три кілометри від основної траси. Автомобілем далі проїхати не вдасться, тож доведеться залишити машину і вирушити пішки або ж домовитися з місцевими мешканцями про човен.

Якщо їхати громадським транспортом, варто скористатися автобусами чи маршрутками, що прямують за маршрутом Київ – Переяслав. У Циблях потрібно зійти, а далі — пройти пішки у напрямку старого берега або теж пошукати можливість переправитися на човні.

Остання ділянка шляху — найцікавіша й водночас найскладніша. Руїни церкви стоять на невеликому острівці, куди можна підплисти з берега. Якщо ж рівень води у водосховищі низький, є можливість дістатися туди вбрід: доведеться пройти через очеретяні плавні, а вода сягатиме від колін до пояса.

Треба врахувати, що облаштованого туристичного маршруту сюди немає. Це дике місце, куди краще вирушати влітку, у зручному одязі та взутті, яке не шкода намочити. Багато мандрівників радять брати із собою місцевих провідників — вони знають найкоротші стежки й можуть допомогти дістатися до пам’ятки без пригод.

Фото: з відкритих джерел

Автор: Пам'ятки Київщини

Київські