Олександр Стріха міг влаштуватися в ТЦК, але пішов у бойовий підрозділ: Переяслав ушанував Героя

03 вересня 2025 р. 20:56

03 вересня 2025 р. 20:56

Сьогодні такий день, що й каміння плаче. Бо мати ховає сина, сини батька, дружина – чоловіка. Вірного Захисника Україна Олександра СТРІХУ проводжав Переяслав сьогодні, 3 вересня, в останній земній дорозі.

Була б на те воля міської влади, то цей день мав би бути офіційно оголошений як День жалоби по всій громаді. Такі рішення діють вже у багатьох містах. А так він став траурним тільки для рідних, друзів та близьких. Їх було багато в прощальній жалобній ході до Підварського кладовища, де закриту домовину Героя переяславці засипали руками в могильній ямі на рідній землі.

Уже без надії

В цей день для Героя Олександра Стріхи зробили дуже щемну церемонію – частину дороги біля дому і до Володимирського храму, де його відспівували, встелили осінніми чорнобривця та айстрами. У місті це вперше так вшанували останній шлях Воїна «на щиті».

У храмі повітря насичене ладаном і горем. Від болю і жалісливих примовлянь згорьованої матері перехоплює подих, стискається серце і завмирає на видиху. Священники справляють молитву, а потім всі опускаються на коліна і під склепіння з ликами святих лине жалібне «…Ти ж на моїм серці лежав…». На цих словах голосно плачуть жінки, чоловіки, діти.

Бо загибель одного з кращих синів України присутні сприймають як і частинку особистої втрати. Після такої в житті кожного з рідних, близьких і друзів лишається довічна порожнеча -- обрамлена пам'яттю і вдячністю.

Дуже мало часу рідним відкраяли, аби оплакати-обняти домовину. Лаковану, гарну і таку ненависну. Бо закрита наглухо. Бо з невідомістю. Бо вже без надії…

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Гранатометник президенської бригади

Олександр Миколайович Стріха народився 22 жовтня 1984 року. Призваний на службу 10 січня 2024 року, служив стрільцем-помічником гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 10 механізованої роти 4 механізованого батальйону у складі Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Це ті, хто «Перші серед рівних».

З механізованим батальйоном в/ч А0222 тримав оборону біля невеличкого села Роздолівка Бахмутського району на Донеччині. Після ворожого масованого обстрілу українських позицій 17 квітня 2024 року майже півтора року вважався офіційно зниклим безвісти. Тіло Героя ідентифікували за результатом ДНК-тесту серед репатрійованих з рф у серпні загиблих українських воїнів. Саме ця дата визнана днем його загибелі.

Олександру Стрісі навіки 39 років.

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

"Коли евакуювали побратима, Саша ще був живий"

– Я надіялася до останнього, все сподівалася, що Саша повернеться. Що він потрапив у полон. Що його обміняють. Я шукала його скрізь, – розповідає дружина Наталія . – У Саші були проблеми зі слухом, він міг не йти. Але коли принесли повістку, вирішив: хто, як не він. Я, звісно, відмовляла, але й знала, що своє рішення він не змінить.

Спочатку він поїхав на спецнавчання в Англію, потім був на підготовці ще на Чернігівщині. Звідти його перевели в президентську бригаду і… відправили на нуль. 12 квітня Саша подзвонив, сказав, що виходить на три дні на позиції. І після того жодної звістки.

У мене не було номерів ні його командира, ні побратимів бо це була нова частина, я нікого там не знала. Мала тільки два номери його товаришів з попередньої частини і почала шукати через них. З’ясувалося, що вони були тоді разом: один з них теж зник безвісти, другий, Валентин, – у лікарні після тяжкого поранення – прилетів снаряд. Його дружина мені переказувала, що коли її чоловіка забирали з поля, Саша ще був живий. А далі все. Жодної інформації…

Далі для рідних було просто чекання і надія. Сьогодні ї її поховали під синьо-жовтим знаменом.

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Сини схожі на тата

Наталія згадує, як познайомилася з коханим – у переяславському університеті. Вона навчалася на 2 курсі, а Саша тільки поступив. Святкувати день міста 2002 року пішли разом і відтоді почалися їхні стосунки.

– Саша мені двічі робив пропозицію заміж, а я все відкладала. Думала, хай пізніше, бо треба закінчити навчання, знайти роботу… Ми одружилися вже у 2008 році. Старший син Станіслав нині вступив на навчання в професійний коледж, менший Діма пішов у 6 клас…

Рік і чотири з половиною місяці тягар невідомості намагалися розділити і підтримати її подружки по волейбольній команді. Сьогодні вони прийшли зі словами співчуття.

– Наталія в першій школі вчителькою фізкультури працює, у них дуже гарна родина, патріотичні, спортивні. Наташа так трималася, надіялася, що чоловік повернеться. У неї навіть розмов не було про те, що він загинув. Вона його не переставала шукати, хоча було видно по ній, як важко це давалося. Вони живуть в одному будинку з мамою Саші, одна одну підтримували.

Насправді ми не дуже розпитували, щоб зайве не травмувати. Просто забирали її на тренування, де вона могла трішки відволіктися. Часом приходила з синами – дуже гарні хлопці, схожі на тата. Обидва футболісти, в «Матадорі» грають.

Ми співчуваємо їм, і нам навіть трішки соромно, що їм доводиться таке горе переживати, а ми тільки поруч, – каже щиро Галина Водяна.

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

"Я мала честь бути його вчителькою"

Група жінок з траурними гвоздиками стоять біля храму, вони -- Наталині колеги-вчительки.

– Я мала честь бути Сашиною вчителькою, недовго щоправда. Дуже хороший хлопець, світлий, -- згадує Людмила Дереча, вчителька географії. -- А потім уже його діти до нас у школу ходили. Було якесь свято і там згадували батьків, то менший син Діма так плакав, бо його тата з ним уже не було…

– Наталя тяжко переживала ці півтора року очікування, боляче було й дивитися на її страждання. У них із чоловіком були дуже теплі стосунки. Коли він її підвозив на роботу, то завжди так ніжно обнімав і цілував… – додає колега Любов Майборода і не стримує сліз.

Жовто-сині квіти на похоронному вінку принесли однокласники Людмила, Владислав, Микола, Олексій, Світлана.

– Це був наш випуск 1991-2001 рік в четвертій школі, -- розповідають. -- Сашу згадуємо добрим, чуйним, він був дуже хорошим і надійним. А ще життєрадісним, на випускному ми планували про своє майбутнє…

Сидів за однією партою із другом Сашею Бронічем, який теж пішов на захист України і теж, на жаль, вважається зниклим безвісти. Отака біда…

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Надія не вмирала, але серце підказувало інше

Чоловік Світлани Стріхи, мами Героя, помер кілька років тому. Вона з сім’єю Олександра жила разом. З ними зустрічала і синову домовину. Підтримати її в горі прийшли жінки з ансамблю «Берегиня», в якому разом співали.

– Світлана перестала до нас ходити, як тільки отримала сповіщення, що син безвісти зник, -- каже Раїса Лучина. -- Він пішов на перше ж своє бойове завдання і загинув… Але як мати вона це переживала стійко. Хоч надія не вмирала до останнього, але серце підказувало зовсім інше…

– Вона здавала матеріал на ДНК, але його ніде не було, і тільки коли тіла з росії привезли, то знайшли, співпало… А досі ж нічогісінько не знала: де її дитина була, як їх там накрило, чи перед тим мамку звав, чи його ще живим узяли, чи вже загиблим -- ніхто не знає… Болісно дуже, що востаннє не побачила обличчя дитини. Плаче над закритим гробом -- це тяжко…

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Брат пішов за брата

Відпустили зі служби додому на прощання і Юрія Стріху, старшого в сім’ї. Чоловік намагається розповісти щось, але сльози душать. Вони з Олександром були не просто братами, а й справжніми друзями.

– У нас з ним була така взаємовиручка, -- каже зібравшись. -- Він у юності активно займався легкою атлетикою – бігав півтора кілометра, мав ІІ спортивний розряд. Грав у футбол. А ще він завжди був готовий допомогти, підтримати. І не тільки мені, а всім, кому це було потрібно. У нього було багато друзів, справжніх. Саша умів якось відчувати кожну людину, її стан. Таких у своєму житті я дуже рідко зустрічав. Брат був особливий.

Юрій давно на службі у поліції. Коли стало відомо про зникнення брата, подав рапорт перевестися в елітний штурмовий підрозділ – КОРД (стрілецький). Виконує бойові завдання у складі полку особливого призначення.

– А ще Саша був принциповий і справедливий, – зауважує дружина. – Саша закінчив бакалаврат за спеціальністю «дошкільна освіта і психологія», але працював не за фахом. Проте куди б він не влаштувався, починав з найменшої посади, але його зразу помічали і цінували, досить швидко доручали якусь відповідальну, керівну ділянку роботи. Перед призовом він працював у мережі «Велика кишеня».

А як він за своїми дітьми піклувався! Чи вони поїли, чи нічого не болить, чи все в них добре, обніме, поцілує. Таких втрачати просто несправедливо…

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Міг влаштуватися в ТЦК, але пішов у бойовий підрозділ

На кладовищі люди великим півколом стають довкола домовини. Ніби останнім земним сонцем віддають свою повагу, шану і подяку Герою.

З прощальною і дуже чуттєвою промовою виступає Лідія Оверчук , секретарка міськради:

– Я не знала Сашу особисто, але він був найдостойнішим сином України. Він тепер ангелом охоронятиме з небес своїх дітей, дружину і згорьовану маму. Важко говорити, бо тут стоять матері і в кожної крається серце, а в Олександрової мами його вже наполовину немає. Воно пішло за сином. Мені здається, що сьогодні в Україні вже й каміння плаче, бо не здатне витримати стільки горя.

Прошу вас підтримувати родини, чиї діти, чоловіки і батьки віддали найдорожче за наші дні -- своє життя. У рідних цей біль ніколи не мине, але треба жити і знати що ваш син, чоловік і батько – Герой.

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Капітан Андрій Шаповал, начальник відділення І відділу Бориспільського РТЦК та СП

– Олександр був обмежено придатним до військової служби, але коли Батьківщина покликала, він став у стрій. Вибрав не службу в ТЦК, а сказав: «Я не той хлопець». І пішов у бойовий підрозділ. А потім його статус зниклий безвісти давав надію, що він у полоні, що він повернеться, але дива не сталося.

Ми маємо шанувати і пам’ятати, що завдяки таким, як Саша, вороги не дійшли до нашого міста. Тоді, коли наші хлопці стояли на блокпостах, зривали мости на Трубежі, щоб окупанти не могли просунутися сюди.

І зараз ми проживаємо в зоні комфорту, ми перестали ховатися в бомбосховища. Захищеним небом над нами дякуємо і нашим хлопцям з ДФТГ, які після нічної тривоги і чергування сьогодні прийшли почесною вартою віддати шану Герою. Давайте пам’ятати, якою ціною дається ця свобода, перемога і наше мирне життя, – наголосив офіцер.

Захисника Олександра Стріху поховали на Підарському кладовищі з усіма військовими почестями. Синьо-жовте знамено, яким була накрита домовина Героя, передали його синам. Відсалютували залпом автомати, всі хором виконали над могилою Гімн України і вкинули по три грудочки сухої землі. Її висушило жарке полуденне сонце, підпалило пожухлу траву довкола, прив’ялило прощальні квіти. Лише сльози на обличчях рідних навіть сонце не здатне висушити. Ніколи.

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Чин похорону Героя Олександра Стріхи Автор: Валентина Батрак

Київські