На Заальтицькому кладовищі у Переяславі похований Михайло Сікорський: чим ще воно особливе?

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

На Заальтицькому кладовищі у Переяславі похований Михайло Сікорський: чим ще воно особливе?

04 вересня 2025 р. 20:02

04 вересня 2025 р. 20:02

Заальтицьке кладовище в Переяславі – одне з найдавніших у місті. Тут похований Михайло Сікорський, творець національного заповідника "Переяслав", а також інші почесні жителі Переяславщини. Особливу увагу привертають козацькі хрести, що стоять поруч із сучасними могилами та давні надгробки. Детальніше про це місце дізнавався Переяслав .City.

"Трошки з бур’янами тут розберуся і буду дерева пилять"

Заальтицьке кладовище переяславці поміж собою називають центральним. На вході зустрічаємо його наглядачку, 65-річну Наталію Залевську . На вигляд тендітна, несе у руках кілька інструментів: сокиру, ручну косу, рядно та інше, аби прибирати тут територію.

– Трошки з бур’янами ось розберуся і буду дерева пилять. Та й сама можу тільки так! Але мені, звичайно ж, і допомагають. Прошу знайомих, які тут доглядають за могилками рідних. А що ж робити? – розповідає Наталія Євгеніївна.

Жінка все життя прожила у Переяславі. Після школи навчалася на курсах кухаря на базі "Общепіту", трохи попрацювала поваром в кафе Універмагу. Згодом здобула спеціальність кондитера у Київському кооперативному училищі та працювала у закладах кулінарії місцевої райспоживспілки.

Наталія вийшла заміж, народила двох синів і потім уже багато років незмінно працювала на Переяславському хлібзаводі. Коли там змінилося керівництво, жінка влаштувалася прибиральницею у Бориспільському аеропорту. У 2027 році вимушено залишила роботу, аби доглядати матір, яка травмувалася.

Автор: Валерія Бобровська На Заальтицькому кладовищі у Переяславі похований Михайло Сікорський: чим ще воно особливе?

– Мій чоловік працював на "Київприладі", і звідти пішов на пенсію. Але заробив на неї небагато, хотів ще десь підробляти. Якось його товариш покликав копати ями, і так він почав тут допомагати. А коли здоров'я сильно погіршало, що копати вже не можна було, то його попросили стати завідувачем цього кладовища.

Віктор Залевський завідував Заальтицьким кладовищем близько двох років. Він добре знав про це місце та його історію. Дружина каже, що він був дуже балакучим. На жаль, 13 лютого 2025 року Віктор Володимирович помер і тепер спочиває на цьому цвинтарі.

– Я залишилася з мамою. Пенсія була 3 000. Що мені робити? Я попросилася замість нього. Добре, що не відмовили, дякую, що прийняли. І от з березня цього року я тут завідую.

Головне завдання пані Наталії – підтримувати порядок і чистоту. Вона косить траву ручною косою, виполює чагарники, часом просить допомогти когось покосити доріжки бензокосою.

"Що тут бояться? Це природа людського життя"

Робота завідувача кладовища своєрідна, але, як запевняє Наталія Євгенівна, не страшна.

– Шо тут бояться? Це природа людського життя. Хтось народжується, а хтось помирає. Комусь десь треба працювати. Я взагалі віруюча людина, але жінка не забобонна. Чогось містичного за час, що я тут працюю, нічого не траплялося, – запевнила завідуюча кладовища.

Однак клопоту наводять троє дітей, які живуть неподалік. Вони приходять на цвинтар і бешкетують: лазять по деревах, кидають каміння по могилах і пам’ятниках.

– Стільки разів я їх сварила і вмовляла. Стараюся не кричати – бо це ж діти, криком нічого не поможеш. Стараюся розповідати їм якісь оповідки, приклади наводити, що так робити не можна, бо це ж кладовище.

Один, правда, послухався, а двоє інших – ну, таких з характером "одирви голова". Одного разу ці ж дітки навіть пошкодили пам’ятник, стрибаючи по ньому. Таке виробляли, що це божа кара. Вони не слухають батьків, а що вже казати про мене? – бідкається жінка.

Попри все, пані Наталія дбає про порядок і дає практичні поради тим, хто хоче поховати рідних. Поховання безкоштовне, потрібні лише два документи: ксерокопія свідоцтва про смерть і довідка про причину смерті.

Організацією поховання зазвичай займаються спеціальні служби, але через завідуючу теж можна домовитися про виклик копачів. Вона слідкує, щоб усе проходило правильно, і може підказати, як вирішити всі питання.

Наталія Євгеніївна працює з 8:00 до 17:00. Вихідний – субота та неділя, якщо немає поховань.

"Я проти цих туй, але що поробиш, якщо люди садять"

Заальтицьке кладовище розташоване на пагорбі, у сухій місцевості. Його природна особливість – велика кількість жовтих ехінацей, які ростуть майже біля кожної могили. Завідувачка каже, що ці квіти практично неможливо вивести: як би їх не косили, вони знову самосіються і проростають. Окрім того, тут багато польових маків.

Територія цвинтаря простора й затишна: високі дерева дають тінь у спекотні дні, а доглянутий вигляд місце має цілий рік. Водночас саме дорослі дерев часом додають клопоту.

– Буває, що дерево впаде й може пошкодити пам’ятники. Але якось так щастить, що великої шкоди поки не було. Один раз дерево впало, ВУКГ приїхало, швидко прибрали. Родичі навіть і не зрозуміли, що в них дерево падало, – розповідає завідуюча.

– Звісно, я проти туй та інших дерев, але що поробиш, якщо люди садять їх на кладовищі. Ніхто ж не питає мене, коли саджають. Потім приходять: "Будь ласка, знайдіть когось, щоб його спиляти, бо воно вже заважає". А хіба ж вони думають, що деревце не виросте? Маленьке – гарненьке, а потім розростеться і заважає.

Наталія доглядає й за могилками тих, до кого давно не навідуються рідні. Особливо близька її душі могила дівчини 1856 року народження.

– Бачу, що ніхто не доглядає – трава заростає, і я вирішила сама прибирати її могилку. Понасаджувала квіток, виполюю бур’яни. Так мені ця дитина в душу запала. Вона така молоденька, їй ще б жити і жити… Краще б була моєю невісточкою. Не знаю, чи правильно я роблю, осудять мене чи ні, але я тут і квіточки саджаю, – говорить Наталія Євгеніївна.

"Визначити, яке з цих цвинтарів старіше, мабуть, неможливо"

За словами Наталії Євгенівни, Заальтицьке кладовище разом із Ярмарковим належать до найдавніших у Переяславі:

– Заальтицьке і Ярмаркове – найдавніші кладовища міста, які створили ще за царя. Визначити, яке з цих цвинтарів старіше, мабуть, неможливо. Вони існували паралельно. А потім з’явилося Підварське. Пам’ятаю, коли я була малою, там було зовсім мало поховань, а згодом воно почало розростатися .

Колись на території цвинтаря стояла церква, яку, ймовірно, зруйнували більшовики у ХХ столітті. Нині від храму залишилися лише кам’яна плита та давні надгробки. Серед них – могила з чавунним надгробком священника-протоієрея, датована 1854 роком, а також плита з написом 1830 року, що стоїть на місці колишньої церкви.

Зараз тут збереглася лише будівля колишеньої каплички, яку тепер використовують як господарське приміщення.

На деяких могилах можна побачити й кам’яні жорна XIX століття, які служили своєрідними надгробками.

Козацькі хрести і братські могили

Особливу увагу привертають козацькі хрести. Якщо місця бракувало, хоронили прямо біля них. Так вони часом опиняються всередині нових оградок, або ж стоять одразу за ними.

Заальтицький цвинтар поділений на кілька секторів. Окремо виділено територію для поховання єврейської громади, де є братська могила на місці масових розстрілів, здійснених нацистами у 1941–1943 роках. Це місце відоме як "Переяславський Бабин Яр".

На кладовищі також є братські могили жертв Голодомору та Другої світової війни. Таблички на могилах військових і цивільних, загиблих у роки Другої світової війни, виконані російською мовою.

Серед когорти почесних

На Заальтицькому кладовищі поховані почесні жителі Переяслава. Серед них – один із найвидатніших діячів музейної справи, творець Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Михайло Сікорський . Його могила розташована біля входу, догляд за нею здійснюють співробітники музею. Також тут поховані громадська діячка, колишня заступниця голови міської ради у 1980-роках Ольга Тесленко , архітектор та засновник Народного центру культури "Зустріч" Микола Андрієнко , поряд відома нотаріуска Лідія Сокур. Її чоловік колишній міський голова Григорій Сокур встановив на її могилі мармурове погруддя.

Таким чином, Заальтицьке кладовище є не лише місцем вічного спочинку, а й своєрідним літописом Переяслава: тут віддзеркалилися козацькі часи, трагедії ХХ століття та долі видатних особистостей, що творили історію міста.

На території цвинтаря є чотири входи. Для сміття облаштовані два великі майданчики – один перед головним входом, інший на протилежному боці кладовища. На них відходи залишають відвідувачі, а комунальники мають регулярно вивозити сміття. Також на кладовищі є туалет і підведена вода.