Спадок під загрозою: забудовник «Ковальська» почав нищити заповідне урочище Горбачиха — техніка зайшла з боку «Русанівської гавані»

15 жовтня 2025 р. 18:33

15 жовтня 2025 р. 18:33

На лівому березі Дніпра, між Русанівськими садами та Микільською слобідкою, розташоване урочище Горбачиха — остання дика ділянка заплави, де природа досі зберегла свій первісний вигляд. Очеретяні береги, лісові нетрі та спокійні заводі — все, що століттями формувало природний ландшафт Києва. Але нині ця унікальна місцевість опинилася під загрозою знищення.

«Київщина 24/7» продовжує рубрику «Спадок під загрозою» — аби нагадати, що столиця втрачає свої природні та історичні обличчя не через час, а через людську байдужість.

Природна пам’ятка під загрозою знищення

У Києві під загрозою опинилася одна з останніх незайманих природних територій лівобережжя Дніпра — урочище Горбачиха. За словами пам’яткознавця Дмитра Перова, будівельна техніка компанії «Ковальська» розпочала роботи на південно-східній околиці урочища, що межує з Русанівськими садами та мікрорайоном Микільська Слобідка.

Очевидці повідомляють, що техніка потрапила на територію саме з боку житлового комплексу «Русанівська гавань», який є одним із ключових проєктів забудовника. Будівельники зрізали та викорчовували дерева, а також підсипали береги — імовірно, для продовження бетонної набережної, яку зводять поруч із новими будинками компанії.

Як зазначає Перов, минулого року Офіс Генерального прокурора вже розслідував справу щодо нецільового використання бюджетних коштів під час будівництва цієї набережної. Тоді правоохоронці запідозрили комунальне підприємство «Плесо» у зведенні об’єкта для приватного забудовника за кошти міського бюджету.

«Цього разу, схоже, комунальників знову можуть використати, аби легалізувати порушення природоохоронного та пам’яткоохоронного законодавства», — зауважує пам’яткознавець.

Урочище Горбачиха ще з 1994 року зарезервоване для створення природного заказника. Його цінність полягає у збереженні унікальної берегової лінії дикого лівого берега Дніпра, що входить до складу однойменної пам’ятки історії та ландшафту.

Попри активну урбанізацію, ця місцевість залишилася майже недоторканою — тут і досі можна побачити справжній, первісний вигляд дніпровських берегів, заплав і лісових хащ, якими вони були сотні років тому.

Нині ж під приводом «благоустрою» забудовник фактично знищує унікальну природну територію, яка мала стати заповідником.

Передісторія знищення природоохоронної пам’ятки

Сьогодні урочище Горбачиха — одна з небагатьох диких зелених територій у межах столиці — стоїть на межі повного знищення. Хоча ще у 1994 році рішенням Київради №14 його внесли до переліку цінних природних територій, зарезервованих для заповідання, а згодом цей статус підтвердили Генпланом Києва до 2020 року та Програмою розвитку зеленої зони, документальний захист виявився радше декларацією, ніж реальною гарантією.

У 2004 році екологи запропонували створити тут ландшафтний заказник місцевого значення «Долобецький-Горбачиха». Він мав об’єднати дві унікальні екосистеми — Горбачиху та північну, майже недоторкану частину острова Долобецький. Ініціатива отримала підтримку природоохоронної спільноти, але — не міської влади.

У 2007 році Київрада ухвалила рішення передати урочище під забудову. Хоча згодом Окружний адміністративний суд скасував це рішення, сама боротьба за землю лише почалася. Перший реальний удар по заповідній природі прийшов у 2011 році, коли через територію урочища почали прокладати трасу Подільсько-Воскресенського мостового переходу. Разом із дорогою зникла частина заплавного лісу, а під загрозою опинилися й дачні ділянки, що потрапили під трасу.

У спробі «вирішити питання» влада вирішила компенсувати дачникам втрати… коштом самої Горбачихи. Цей крок викликав спротив природоохоронців. Утім, поки тривала плутанина з дачами, мостом і судами, Київрада передала 40 гектарів території у Дніпровському районі товариству «Будівельний міжгалузевий альянс».

Компанія одразу розпочала вирубку дерев, знищивши понад 5 гектарів заплавного лісу. У її планах — торговельно-офісний та житлово-готельний комплекси з підземними й наземними паркінгами. На щастя, ці амбіції зупинило будівництво мосту, яке так і не завершили. Але попри те, що з 2011 року на Горбачисі не зведено жодної споруди, у 2018 році «Будміжальянс» безперешкодно продовжив договір оренди. І, за даними кадастрової карти, досі є офіційним користувачем третини території урочища.

27 листопада 2017 року депутати Київради отримали на розгляд проєкт рішення №2866 — про відмову у поновленні договору оренди із забудовником. Проте документ так і не був проголосований. Фактично, міська влада залишила ситуацію «в підвішеному стані», дозволяючи орендарю юридично утримувати землю, на яку він не має морального права.

Коли компанія спробувала повернутися до ідеї забудови, це викликало хвилю громадського обурення. Активісти, екологи й місцеві жителі створили рух на захист Горбачихи, який триває й досі. Вони наполягають: єдиний шлях урятувати цю територію — створити тут офіційний ландшафтний заказник.

Проте на шляху до цього — складна бюрократія. Частина земель, не переданих забудовнику, може бути заповідана вже зараз. Для решти території необхідно через суд скасувати оренду, що залишається за «Будміжальянсом». Однак жодного судового процесу поки не ініційовано.

Станом на сьогодні жоден фрагмент Горбачихи не має природоохоронного статусу. Це означає, що будь-якої миті на місці верб, очеретів і пташиних гнізд можуть з’явитися бетон і скло.

Історична заплава, де ще недавно зберігалася жива екосистема Дніпра, ризикує перетворитися на черговий «елітний» квартал. Усе, що нині стоїть між природою й бульдозером — лише громадський спротив і пам’ять про те, що Київ колись був містом на воді, а не містом на руїнах власної природи.

Що відомо про урочище Горбачиха?

У середині ХІХ століття урочище Горбачиха виглядало зовсім не так, як сьогодні. Це була ділянка прируслової заплави Десенки — місце, де піщані вали, витягнуті вздовж русла, тягнулися від села Вигурівщина аж до Микільської слобідки. Найвищу точку вони сягали на місцевій Лисій горі, яку старі путівники відносили до київських «лисих гір». Про неї згадував і мандрівник Богуславський у своєму путівнику 1812 року.

На картах середини XIX століття Горбачиха позначена як острів, відділений від берега протокою Десенкою (Чорториєм). Але вже до 1870-х років ландшафт змінився: острів став частиною лівого берега, лишаючись відділеним лише неглибокою затокою — майбутнім озером Русанівським. У періоди весняних повеней Горбачиха знову ставала островом, а в решту часу її землі використовували місцеві мешканці під городи.

Будівництво Ланцюгового мосту та регуляція Дніпра наприкінці XIX століття остаточно закріпили статус Горбачихи як прибережного урочища. Вхід у протоку було перекрито у 1884 році — цей факт фіксують карти 1880-х і 1896 років.

На гідрологічній мапі 1914 року Горбачиха постає піщаним масивом, порізаним протоками, які наповнювалися водою під час великих розливів. Верхівки валів були вкриті заплавним лісом — переважно вербами білими. У ті часи місцевість лишалася дикою, непридатною для забудови, але з багатим природним середовищем.

Довоєнні радянські карти вже не фіксують назви «Горбачиха». На мапах 1930-х років вона то виглядає як частина лівобережного масиву із невеликою затокою, то зливається з островом Долобецьким. Протока між ними існувала лише у період розливів. Цей факт підтверджує німецький аерофотознімок 1943 року: на ньому видно заплавні луки, піщані гряди з ксерофітною рослинністю, вербові зарості й ділянки осокорового лісу.

Цікаво, що на тій самій мапі урочище позначене як Kodaschek — очевидно, похідне від назви «Кодак», якою німці позначали протоку між островами Трухановим та Муромцем. Північна затока Горбачихи тоді була значно довшою, ніж сьогодні — її південну частину пізніше затопило Канівське водосховище.

Після Другої світової війни Горбачиха залишилася поза активним освоєнням. Влада взяла курс на створення паркових зон на дніпровських островах, а територію на схід від Русанівського озера передали під колективні сади. Горбачиха, відділена дамбою, зберегла свій дикий вигляд: заплавні луки, вербово-осокорові ліси, піщані пагорби.

Будівництво Київської та Канівської ГЕС змінило течію Дніпра — заплави перестали регулярно затоплюватися, протоки почали замулюватися, а рослинність густішати. До 1980-х років більша частина Горбачихи вже була вкрита лісом. Саме тоді вперше офіційно зафіксували назву «рукав Горбачів» у лоції Дніпра (1982 р.), а у 1989 році позначили «урочище Горбачиха» на карті Києва.

Єдиним слідом людської активності тут у повоєнний час стала бетонна дорога, подібна до тієї, що проклали на Трухановому острові. Імовірно, вона мала стратегічне значення — забезпечувала можливість швидкої військової переправи через Дніпро.

А вже у 1993 році почалася нова епоха — спорудження Подільсько-Воскресенського мостового переходу. Саме він мав поєднати два береги столиці — правобережний Рибальський півострів і лівобережну Воскресенку.

Сьогодні Горбачиха — це зелений уламок старої заплави серед великого міста. Її історія — це історія Дніпра, який колись дихав вільно, розливався на десятки проток і створював ті самі природні пейзажі, які Київ нині намагається зберегти серед бетонних мостів і новобудов.

Топографія

Урочище Горбачиха простягається між дамбою озера Русанівське та акваторією заострівного рукава Десни. Сьогодні його територія поділена трасою Подільсько-Воскресенського мостового переходу. Уздовж урочища з півночі на південь тягнуться піщані дюни — залишки прируслових валів Дніпра.

На півночі та півдні урочища розташовані база Українського товариства мисливців і рибалок та база відпочинку. З півночі в урочище врізається Північна затока, із заходу — Центральна затока. На півдні знаходиться озеро Чаплине, де гніздяться сіра чапля та чепура велика, а також Вужачкова протока, де росте рідкісна рослина вужачка. Південний край урочища завершує глибока Південна затока.

Флора урочища

Урочище Горбачиха поєднує всі типи заплавних ландшафтів із характерними для них рослинними угрупованнями.

У південно-східній частині збереглися реліктові прируслові піщані гряди, вкриті псамофітною (пісоклюбною) рослинністю, яка формує ксерофітні (сухі) луки. Основними видами тут є костриця Беккера (Festuca beckeri), куничник наземний (Calamagrostis epigejos), кипець сизий (Koeleria glauca), жито лісове (Secale sylvestre), миколайчики плоскі (Eryngium planum), полин дніпровський (Artemisia campestris), волошка дніпровська (Centaurea borysthenica), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), козельці великі (Tragopogon major), смілка татарська (Silene tatarica), очитки (Sedum spp.), енотера дворічна (Oenothera biennis), різні види щавлю (Rumex spp.), перстач сріблястий (Potentilla argentea), осока колхідська (Carex colchica) та мітлиця виноградникова (Agrostis vinealis).

Особливо цінним є виявлений тут вид козельців українських (Tragopogon ucrainicus), занесений до Європейського Червоного списку. На схилах і верхівках гряд ростуть також зарості верби гостролистої (Salix acutifolia).

Більшу частину урочища займають заплавні ліси, які сформувалися після врегулювання течії Дніпра та припинення весняних повеней. Дерева цих лісів представлені тополею чорною (осокором), вербою білою, в’язом гладким, вербою тритичинковою, сосною звичайною, ясенею звичайним, черемхою, різними видами кленів, горобиною, березою повислою, шовковицею та вишнею.

У чагарниковому ярусі поширені порічка колосиста, бузина чорна, калина звичайна, свидина біла та криваво-червона, аморфа кущова, дрік фарбувальний, бирючина, крушина ламка, шипшина та ожина сиза. Ліани представлені дівочим виноградом та здичавілим виноградом. У цих біотопах також зростає рідкісна папороть вужачка (Ophioglossum vulgatum), що охороняється Київською міською радою і заслуговує на внесення до Червоної книги України.

Вологолюбні та прибережно-водні ділянки урочища насичені видами, серед яких півники болотяні (Iris pseudacorus) та їжача головка зринувша (Sparganium emersum), що охороняються місцевими рішеннями. У водних біотопах збереглися формації глечиків жовтих (Nuphar lutea) та сальвінії плаваючої (Salvinia natans), які занесені до Червоної та Зеленої книг України.

Загалом, у Горбачисі представлені угруповання, охоронювані Бернською конвенцією та Оселищною директивою ЄС: вербові та тополеві ліси, псамофітні комплекси, прибережні чагарники, луки та водна рослинність.

Заплавні ліси та узбережжя урочища населені багатьма ссавцями. Тут мешкають бобри (Castor fiber), в тому числі чорна форма бобра, європейський кріт (Talpa europaea), американська норка (Mustela vison), лисиці, зайці, білочереві їжаки та мідиці звичайні.

Орнітофауна урочища надзвичайно багата. У різних біотопах мешкають кулик-сорока, великий баклан, сіра чапля, квак, чепура велика, чирянка велика, чернь чубата, гоголь, малий та білощокий крячки, крячок річковий і каспійський, мартин жовтоногий, коловодники різних видів, слуква, побережники, брижач та пісочник малий.

Серед хижих птахів зустрічаються боривітер звичайний, канюк, осоїд, підсоколик великий, кібчик, лунь очеретяний, лунь лучний, шуліка чорний та орлан-білохвіст — найбільший хижий птах Європи. На території урочища також гніздують малий яструб, сова вухата та рідкісна совка (Otus scops).

Взимку сюди прилітають лебідь-шипун, снігурі, омелюхи, дрізди різних видів, чижі. Лісові комплекси населені вівчариком-коваликом, кропив’янкою чорноголовою, дроздами, синицями, повзиком, мухоловками, соловейком східним, коноплянкою, берестянкою та іншими дрібними птахами. На вирубках гніздують сорокопуд терновий, вівсянка звичайна та кропив’янка сіра.

З дятлових представлені жовна сива, жовна чорна, дятел звичайний, сирійський та малий дятли, крутиголовка. З воронових — крук, сойка, сорока та сіра ворона. Також тут зафіксований блакитний рибалочка.

Більшість птахів урочища охороняються Бернською конвенцією та входять до Червоної книги України, що підкреслює високу природоохоронну цінність урочища Горбачиха.

Урочище Горбачиха є останньою практично недоторканою природною ділянкою лівобережного Києва, що поєднує унікальні ландшафти заплавних лук, лісів, піщаних гряд і водно-болотних угідь. Тут збереглися рідкісні та охоронювані види рослин і тварин, частина яких входить до Червоної книги України та охороняється міжнародними конвенціями. Проте, попри історичне та природоохоронне значення, урочище перебуває під реальною загрозою знищення через забудову та неврегульований статус земель. Без термінового надання йому офіційного природоохоронного статусу і припинення дій забудовників Горбачиха ризикує втратити свою унікальність і перетворитися на ще один урбанізований квартал Києва.

Фото: з відкритих джерел, Вікіпедія, прокуратура України

Автор: Спадок під загрозою

Київські