Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур - Київські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур

19 жовтня 2025 р. 18:51

19 жовтня 2025 р. 18:51

95 років 14 жовтня виповнилося з дня народження Михайла Галактіоновича Литвиненка. Він був, без перебільшення, легендою Переяслава: містяни досі пам’ятають неперевершений смак його тортів та оригінальні льодові скульптури діда мороза та снігуроньки, які до 2012 року прикрашали на Новий рік центральну площу міста. Крім того, він був ще й спортсменом-легкоатлетом: (штовхання ядра, метання молота, диска, списа, стрибки у висоту, біг). Про це повідомляє Переяслав .City.

Михайло Галактіонович завжди прагнув робити щось нове, оригінальне, близьке і зрозуміле людям, досягати нових перемог. Його майстерність і працьовитість, неймовірна активність і безкінечний пошук завжди викликали щире захоплення у жителів і гостей міста. А ще він дуже любив Переяслав і пишався ним.

Автор: Олена Калінович Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур

Музейниці Олена Жам , Світлана Захарченко , Валентина Шакула спільно з майстром Юлією Цабенко та учнями 15 і 19 груп Переяславського професійного коледжу провели захід пам'яті Михайла Литвиненка. Поділитися спогадами запросили його доньку Ольгу Іщенко , колишню колегу Галину Пахолок та давню приятельку Тетяну Кобзар .

– Він був дуже самобутнім, надзвичайно любив життя, – згадує Ольга Іщенко . – Крім загальновідомих талантів, мав такий голос, що запросто міг би стати оперним співаком. Грав на фортепіано, на акордеоні, на духових інструментах. У рік його смерті, 2014, коли почалися військові дії на Донбасі, до мене прийшли подруги. Раніше, коли приходили дівчата, батько завжди брав до рук акордеон, і ми співали. А це моя подружка Ірина попросила його грати і співати з нами, як раніше, а він відмовив, перший раз за весь час: «Ось закінчиться війна, тоді й заспіваємо». На жаль, не закінчилася й досі – а минуло вже 11 років…

Знаю від нього й анекдотичні випадки. Розповідав, коли грали вони на духових інструментах на танцях, їхній товариш виходив перед ними і демонстративно жував лимон. «Ну й усе, – сміявся тато, – розпадався наш оркестр! Слина ж текла, і грати вже було неможливо».

Природу любив надзвичайно. Я єдина дитина, тому, мабуть, була йому і за сина. З раннього дитинства пам’ятаю чотириметрові вудилища, які він називав «щуковки». І ми з ним влітку майже кожного дня на Трубежі ловили живця – маленьку рибку-приманку, а вже на цього живця – щук та окунів.

Ніколи тато без діла не сидів. Усе щось вигадував, усе було йому цікаво і потрібно. Ось подивіться на ці насадки для кремових трояндочок – він шив їх сам зі старих парасольок, а металеві частини майстрував із консервних банок. Вони різної форми – для ширших та вужчих пелюсток, а також для листочків. Ці саморобні насадки були дуже зручними для роботи. Усе це він ретельно мив, прав, не дай Боже хтось зачепить.

Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур

А одного разу батько, втомившись постійно вручну вінчиком збивати креми для численних тортів, змайстрував міксер. До великої дошки приладнав мотор від дрилю, причепив до нього великого вінчика, і збивав дуже швидко великі маси крему в каструлях та відрах. Уявіть, майже кожного дня прибігали до нього: Галактіонович, виручайте, весілля, ювілей, ще якась трясця, треба торт на 10, 25, 30 кілограмів... Я до того міксера боялася й підходити – справлятися з ним умів лише тато.

Дотримувався здорового способу життя, намагався правильно харчуватися. Був справжнім велетнем – майже двометрового зросту, але ніколи не переїдав, багато рухався, завжди їздив велосипедом, навіть у похилому віці стежив, «щоб не було живота».

У нашому будинку багато чого зроблено руками батька, і за розмірами – все «під нього», все велике, навіть ложки, які він теж робив сам. І це ж він ніде професійно не навчався ні кондитерській справі, ні музиці, ні спортивного тренера в нього ніколи не було – все сам, справжній самородок…

Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур

– Я познайомилася з Михайлом Галактіоновичем у 1973 році, коли прийшла працювати в ресторан «Дружба», – каже Галина Пахолок . – А бачила його ще раніше. «Дружбу» було відкрито у 1967 році, а там, де зараз кафе «Центр», була чайна – теж щось типу невеликого ресторанчика. Туди ходив обідати Михайло Іванович Сікорський, і я часто там бачила їх з Галактіоновичем – вони були друзями.

Працювати було в ті часи тяжко – треба було заготовляти дрова, топити груби, носити відрами воду. Але продукти були вищої якості – риба з Дніпра, чудові масло, молоко, сметана. Постачалися вони у великих кількостях, наприклад, я запам’ятала згущене молоко в 200-літрових бочках. До речі, Галактіонович завжди наполягав, щоб масло було виключно переяславським!

Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур

Він був дуже уважним і турботливим до молоді. Скільки приходило до ресторану дівчаток – чи на практику, чи влаштовуватися на роботу, він залучав їх до будь-якого процесу, показував і розказував, як варити помадку, збивати бісквіт, готувати заварне тісто – навчав усьому, що знав. І ніколи не обурювався і не грубив, якщо щось не виходило.

Коли замерзав Трубіж, він завжди «відкривав сезон» – купався. Нас брав із собою, розказував про здоровий спосіб життя, але без фанатизму. Любив фотографувати природу, у мене, до речі, збереглося багато світлин, де Трубіж розлився аж до Підварок – краса!

– Свої саморобні насадки для крему Михайло Галактіонович часто приносив до нас, – додає Юлія Цабенко . – Ми в нього купували їх за символічну ціну – 5 чи 7 гривень, і діти купували, щоб у кожного було по сім штук різної форми. Вони дуже зручні і якісні, багато в кого збереглися й досі. А ще пам’ятаю, як по вулиці мимо нашого закладу кожного року взимку везли на центральну площу льодові скульптури, які виготовив Галактіонович. Всі ми виходили дивитися на таке чудо!

У нас учора був виробничий день, і ми вирішили вшанувати пам'ять Михайла Галактіоновича. Наші діти спекли за його рецептами шоколадні гриби, торт у формі кошика з грибами та білий бісквітний торт, оздоблений рожевими трояндами з масляного крему. Звичайно, по закінченню заходу всі можуть ними поласувати.

– Коли створювався Музей хліба, думали, як же експонувати випічку, – розповідає науковиця Заповідника Олена Жам . – Вона не може довго лежати у вітрині, а без неї нецікаво. І звернулися до Галактіоновича з проханням виготовити муляжі. Музейники згодом розповідали: робимо експозицію, а надворі – така страшенна злива, носа не висунеш. Коли чуємо – хтось стукає в двері. Відчиняємо, а на порозі – мокрий як хлющ щасливий Галактіонович. Витягує з-за пазухи калач і кричить: «Евріка! Я винайшов технологію!». Саме він виготовив багато муляжів для Музею хліба та Музею обрядів. Рецепту, крім нього, ніхто не знав. Відомо лише, що муляжі зроблені з додаванням алебастру, а щоб були схожі на справжні, то Михайло Галактіонович покривав їх жовтками, а потім лакував.

«Сікорський питає: а скільки вони будуть лежати? Кажу: та років сорок. А він ще так глузливо розсміявся, не зрозумів, що вони несправжні!» – пізніше з гумором розповідав Михайло Литвиненко.

Муляжі весільної випічки: «коровай», «лежень», «дивень», «шишки», «дівування», «чоботи», «борона», «гребінь», «барильце», зроблені руками майстра, дійсно вже понад сорок років прикрашають експозицію Музею хліба. Календарні народні свята ілюструють «жайворонки», «калита», «балабушки», «різдвяні пироги» тощо. Окремо варто згадати серію муляжів пряників («коник», «пташка», «квітка-розетка», «Христос воскрес», «випиханець»), зроблених Михайлом Галактіоновичем із використанням унікальних рідкісних пряничних форм 2-ї пол. ХІХ ст. Також муляжі хлібних виробів експонуються в Музеї українських обрядів: «коровай весільний», «шишки для запрошення на весілля», «лежень», «книші», «паски», випічка для обдаровування дітей на зимові свята. В 2007 році для експозиції Музею обрядів Михайло Галактіонович виготовив за більш удосконаленою технологією.

Він мав надзвичайне почуття гумору, був прямим і щирим, говорив просто в очі будь-кому все, що хотів. Він насправді абсолютно ні від кого не залежав. Частенько, приходячи в Музей хліба, сміючись, згадував, як провчив місцевого можновладця, який замовив торт і не заплатив. «А я, – реготав Галактіонович, – купив чорну хлібину, розрізав на коржі і перемастив кремом, розочок наліпив. На вигляд – точнісінько як торт! А вже як він його попробував, та як пойняв, що то таке! А шо він мені зробить? Сам винен!». І дійсно, народна любов надійно берегла Михайла Галактіоновича від чиновницьких утисків.

Переяславці вшанували пам’ять Михайла Литвиненка – майстра тортів та автора льодових скульптур

Насадки для крему та деякі особисті речі Михайла Литвиненка Ольга Михайлівна передала до Музею хліба. Науковці ж найближчим часом збираються створити експозицію, присвячену незабутньому Михайлу Галактіоновичу Литвиненку.

У кінці зустрічі гостей пригощали тортами, які випекли учні коледжу за рецептами кондитера. Вийшло дуже смачно – з задоволенням куштували навіть ті, хто зовсім не любить і не їсть солодкого.

Про Михайла Литвиненка

Михайло Галактіонович Литвиненко (14 жовтня 1930 р. – 23 червня 2014 р.) – відомий спортсмен, майстер-кондитер, почесний житель м. Переяслава-Хмельницького (1992 р.), лауреат нагороди «Людина року – 2005».

Народився Михайло Галактіонович 14 жовтня 1930 р. в м. Переяславі в родині шевця Галактіона Карповича і Єлизавети Овксентіївни. В голодний 1933 р. сім’я, щоб вижити, переїхала до Києва. В одній зі столичних шкіл малий Михайло отримав початкову освіту. У 1941 р. родина повернулася до рідної домівки в Переяславі. Відтоді доля не розлучала Михайла Галактіоновича з нашим містом. У 1947 р. юнак закінчив місцеву середню школу №2 і влаштувався на роботу у чайну Переяслав-Хмельницької райспоживспілки. Тут здібний юнак став учнем відомого в місті кухаря – Федора Макаровича Касьяна.

У 1950 р. Михайла Литвиненка призвали до лав радянської армії. Він служив на Чорноморському флоті кухарем. У 1954 році після демобілізації Михайло Литвиненко повернувся в Переяслав, влаштувався на роботу в чайну. Згодом перейшов у ресторан «Дружба», де працював до виходу на пенсію в 1990 році на посаді пекаря-кондитера об’єднаного громадського харчування Переяслав-Хмельницької райспоживспілки.

За сумлінну професійну роботу отримав звання «майстер-кондитер», у 1966 році був нагороджений бронзовою медаллю за участь у виставці народного господарства СРСР та золотою медаллю за перемогу на виставці народного господарства України.

Михайло Литвиненко також мав значні досягнення у спорті: дворазовий чемпіон світу, чотириразовий чемпіон Європи, семиразовий бронзовий призер Європи, дворазовий срібний призер Чемпіонату Світу серед ветеранів. З 1990 року Михайло Литвиненко був беззмінним чемпіоном СРСР і СНД з метання молота, диску і ядра серед ветеранів. Дворазовий срібний призер світу.