"Він був там, звідки їх не могли вивести": у Переяславі попрощалися з Кирилом Костровим

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Він був там, звідки їх не могли вивести": у Переяславі попрощалися з Кирилом Костровим

30 жовтня 2025 р. 19:14

30 жовтня 2025 р. 19:14

Кирило Костров понад чотири місяці перебував на позиції на Харківщині без зв’язку. Під час виходу на ротацію він загинув 21 жовтня від скиду ворожого дрона. До війни працював на фірмі з аварійного відкриття замків, прагнув забезпечити старшій доньці гарну освіту за кордоном, а меншеньку поставити на ноги. Прощання з воїном відбулося 30 жовтня у Переяславі. Про його життєвий шлях і чин похорону розповідає Переяслав .City.

Кирило Володимирович Костров народився 3 лютого 1973 року в Поліському районі. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС разом із родиною переїхав до Переяслава. Тут він продовжив навчання у 6 класі гімназії №4, а згодом закінчив Переяславський професійний коледж за спеціальністю "Механізатор". З 18 років служив у армії. З 1997 року і до початку повномасштабного вторгнення працював у Києві на фірмі з аварійного відкриття замків.

На початку повномасштабного вторгнення Кирило добровільно став до лав Збройних сил України, мав псевдо "Костьор".

Служив стрільцем-номером обслуги 3-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону в/ч А 4941 (151 ОМБр) .

Загинув 21 жовтня 2025 року біля села Западне Куп'янського району Харківської області.

"У дитинстві він був дуже лагідним"

– Такий син у мене був – миротворець. У нього ніколи не було конфліктів. Він завжди все міг владнати, допомогти, зрозуміти. Навіть якщо його не просили – бачив, що щось треба зробити, і робив. Це споріднена мені душа, – говорить 81-річна мати Героя Тетяна Семенівна . – У дитинстві він був дуже лагідний, дружелюбний. У мене троє дітей, Кирило – наймолодший. І він ніколи не ховався за чужими спинами, розумієте?

За словами матері, Кирило служив на війні три роки і шість місяців. Останні чотири місяці перебував біля села Западне Куп’янського району Харківщини.

– На позиції в нього не було зв’язку. Лише двічі якось вийшов на контакт через рацію. Кілька слів сказав: "Живий, здоровий, обіймаю, цілую, люблю" – і все… І вже в його голосі я відчувала, наскільки йому важко. Він був там, звідки їх не могли вивести, у тій самій точці – чотири місяці і сім днів. Не знав, що відбувається вдома, як його родина, діти… І я теж нічого не знала про нього, – мовить Тетяна Семенівна.

Коли на опізнання прийшла сестра Лариса, вона спершу навіть не впізнала брата.

– Настільки він був виснажений, худий і зарослий. Лише коли передали його окуляри й інші речі, зрозуміла – це Кирило. Вона попросила, щоб його перед прощанням поголили. І сказала, що була вражена, наскільки змученими вони там усі були, – додає мати.

– Я не знаю, як саме він загинув… Казали, що розкажуть потім, – тихо каже згорьована жінка.

"Під час виходу на ротацію на них скинули вибухівку з дрона"

– Ми з ним разом у Чорнобилі служили. Потім його перевели в інший підрозділ. Після того він потрапив на позицію, де вони тримали оборону 150 днів без зв’язку. Уже потім нам розповіли, що під час виходу на ротацію на них скинули вибухівку з дрона. Тоді Кирило й загинув, – пригадує побратим із позивним Портос .

– Побратимом він був чудовим. Життєрадісним, добрим, завжди готовим допомогти. У будь-яку хвилину міг підставити плече. Ми завжди підтримували один одного. Востаннє бачив його тоді, коли він виїжджав із нашого підрозділу. Я ще сказав йому: "Бережи себе".

– Біляші з ним разом готували, – продовжує побратим, ледь стримуючи сльози. Його голос тремтить . – В інтернеті шукали рецепти, вареники ліпили. Як тільки я на кухні щось починав робити, він заходив і жартував: "О, моя хазяйка вже ліпить вареники". Було багато таких моментів… Ха-ха зривали. Шутили один з одого, без цього ніяк.

– Найважче – це хоронити побратимів. Я ще в п’ятнадцятому році хоронив хлопців… Ох, це жах.

– Це була світла й тепла людина , – додає інший побратим. – Позитивний, щирий. Його позивний був "Костьор" – від прізвища Костров.

"Старався зробити найкраще для родини"

– Папа довгий час працював у Києві заради сім’ї. Часто привозив нам із роботи кіндери – така маленька сімейна традиція, що тягнеться роками. Молодша сестра, їй 17, сказала, що завтра (у день прощання із Захисником ред.) її черга це зробити. Вона дуже любила гуляти з татом, коли він приїжджав у відпустку під час війни. А ще він завжди намагався раз на рік вивезти нас на море, – розповідає Переяслав.City старша донька полеглого воїна Анастасія .

– Я зараз у Кореї й, на жаль, не зможу побачити тата востаннє. Але саме він допоміг мені потрапити сюди, підтримував у вивченні мови. Шкода, що не встиг дізнатися, що я вже тут.

Будучи на війні, Кирило всіляко підтримував своїх донечок. Мріяв дати старшій доньці Анастасії можливість отримати гарну освіту за кордоном, а меншеньку Анну , яка має діагноз ДЦП, хотів поставити на ноги.

– Вчив мене стріляти. Він із молодості цікавився військовою справою, розповідав, як навчався в армії. Хотів піти на АТО, але не міг залишити сім’ю, та й мама не дозволяла. А коли почалася повномасштабна війна, сам приєднався до ЗСУ. Він любив допомагати людям, був розуміючим і завжди старався зробити найкраще для родини, – додає донька.

Костянтин із донькою Анастасією Фото: фб-сторінка Анастасії Кострової

"Це мій папа, який з перших днів війни відразу вирішив приєднатися ЗСУ, я памятаю як я ходила купувати йому перший бронижелет в 2022 в лютому, а в суботу я дізналась про його загибель. Папа загинув 21 жовтня, в 20:34 перестав виходити на зв'язок в районі Куп'янська. Сповіщення про загибель прийшло в пятницю 24 жовтня. За 3 дні його мали перевести в безпечну зону.

Я дуже вдячна йому за все що він зробив для мені, сім'ї, і іншим, захищав Україну. Вдячна за те що я є частиною його. Навіть будучи на війні він мене підтримував, допомагав з моїми бажаннями звязаними з кореєю, але нажаль він не встиг дізнатись що я в Кореї. Будучи тут я не зможу попрощатися з ним останій раз.

Він був і назавжди залишиться Героєм – моїм, нашим, України – написала на особистій сторінці у фейсбуці донька Героя Настя Кострова . Поділилася дівчина також спільними з татом фотографіями із сімейного альбому.

Чин похорону

30 жовтня о 10:00 траурний кортеж із тілом Героя рушив від моргу до будинку Захисника на вулиці Новокиївське шосе, у мікрорайоні Підварки. Після цього, зробивши фактичний круг по місту, кортеж приїхав до храму Воскресіння Христового.

Підтримати родину Героя вийшли представниці об’єднання родин зниклих безвісти та полонених Переяславщини, а також рідні полеглих захисників. Біля храму збиралися рідні, знайомі та багато однокласників Кирила.

– Дуже позитивний хлопець був. Знаю, що служив на багатьох напрямках і загинув на останньому – на Харківщині. Коли він служив, спілкувалися, але не так часто, як хотілося. Бо з однокласниками рідко спілкуються, частіше з рідними, - розповідає однокласник Андрій .

– Він нічого не розповідав про службу, завжди говорили на нейтральні теми. Коли перепитував: "Все нормально?" – відповідь була коротка: "Все нормально". Старались спілкуватися про старі, звичні теми, щоб не зачіпати специфіку його роботи. Востаннє ми зідзвонювалися десь півтора року тому.

Фото: фб-сторінка Анастасії Кострової "Він був там, звідки їх не могли вивести": у Переяславі попрощалися з Кирилом Костровим

Автор: Валерія Бобровська "Він був там, звідки їх не могли вивести": у Переяславі попрощалися з Кирилом Костровим

– Це однокласник моєї сестри, старший від мене на сім років. Я пам’ятаю його ще з дитинства, його мама працювала разом із моєю. Тому вважаю, що повинна прийти й віддати йому шану. Ми навчалися разом у четвертій школі, і після чорнобильської катастрофи до нас прибуло багато дітей. Він був спокійним, урівноваженим і ніколи не бешкетував. Мені тоді було 6-10 років, і востаннє бачила його дуже давно, – розповіла знайома Наталія .

Коли військові з Добровольчого формування територіальної оборони Переяславської громади переносили домовину з катафалка до церкви, присутні схилили голови та опустилися на коліно. У повітрі панувала тиша та скорбота.

Вже у храмі люди, які прийшли вшанувати пам’ять Героя, клали у відкриту домовину квіти. Рідні розмістилися з одного боку труни. Священники провели прощальну літургію, яка тривала близько 40 хвилин.

– Кирило носив чудове древнє ім’я, яке означає "сонце", "світло". Він був сонцем для своєї родини та близьких, – говорить священник. – Він віддав своє життя з великої любові до людей. Його життя забрав ворог, який прийшов на рідну землю.

– Війна оголює як найкращі риси, так і найгірші. Дехто бачить у ній лише спосіб збагатитися, а наші воїни стоять на захисті Батьківщини і народу. Вони успадкують вінець вічності та мучеництва за всіх нас, за нашу свободу, яку зараз здобуваємо дорогою ціною, – додав отець.

Після служби над храмом пролунав скорботний гімн "Плине кача…", і траурна процесія рушила через центральну площу міста.

Хоч офіційний день жалоби у Переяславі не запроваджений, прапори на центральній площі приспустили.

Вже на цвинтарі міський голова Переяслава Вячеслав Саулко висловив слова скорботи рідним Кирила. У промові він зазначив, що на Переяславщині на російсько-українській війні загинуло 220 захисників і захисниць, ще 156 вважаються зниклими безвісти або перебувають у полоні.

Також до рідних звернувся також представник Добровольчого формування №2 Переяславської громади Роман Поляруш .

Після військовика слово попросила мати, схилившись над тілом сина:

– Господи, почуй молитву за Україну. Почуй молитву тих діток, які залишилися сиротами. Господи, невже ти не бачиш, що Україна тоне в крові? Досить крові, досить смертей. Господи, змилуйся над нами.

Після цього вона тричі попросила від імені свого сина прощення. Присутні відповіли хором: "Бог простить".

Прапор України, яким була накрита домовина – символ держави, яку він захищав до останнього подиху – передали мамі полеглого воїна Тетяні Семенівні. Над могилою пролунав трикратний автоматний салют почесної варти, прозвучав Гімн України.

У Кирила залишилися дружина Алла, дві донечки Анна і Анастасія від першого шлюбу, мама Тетяна, старші брат Сергій і сестра Лариса.