«Голос» без голосу совісті: в Ірпені депутатці Скорик-Шкарівській оголосили недовіру за політичну зраду

07 листопада 2025 р. 10:12

07 листопада 2025 р. 10:12

Історія політичного конфлікту в Ірпені, що спалахнула ще навесні 2025 року, не затихла – навпаки, за пів року перетворилася на один із найгучніших локальних кейсів про втрату політичної довіри та внутрішній розкол у фракції «Голос». Тоді депутати Ірпінської міської ради Тамара Буренко та Тарас В’язовченко публічно заявили про недовіру до голови фракції Михайлини Скорик-Шкарівської, звинувативши її у відході від задекларованих цінностей і діях, що, на їхню думку, суперечать інтересам громади.

Приводом стало кілька суперечливих епізодів – насамперед сесія 6 лютого 2025 року, яку частина депутатів вважає незаконно скликаною. Саме участь Скорик-Шкарівської, попри позицію колег, забезпечила кворум і дозволила ухвалити низку рішень, зокрема щодо затвердження детального плану території під вже зведений об’єкт без належних документів. Цей крок викликав гостру реакцію і став точкою неповернення у фракційних стосунках.

Формально на сайті Ірпінської міської ради Скорик-Шкарівська і досі вказана як голова фракції «Голос» із чотирма депутатами. Та всередині політичної спільноти дедалі частіше звучить інша реальність: фракція фактично розкололася, а сама депутатка, на думку критиків, давно відійшла від принципів, з якими заходила в місцеву політику.

Причини недовіри та звинувачення

У своїй заяві депутати назвали ключові претензії до Скорик‑Шкарівської. По-перше, вони вимагають відповідальності за сесію 6 лютого 2025 року, під час якої голос Скорик‑Шкарівської став вирішальним для кворуму. Згідно з їхньою позицією, ця сесія відбувалася з «грубими порушеннями законодавства та регламенту» ради, і тому участь Скорик‑Шкарівської в ній є незаконною. Вони підкреслюють, що її голос дав змогу «легітимізувати самопроголошену владу» в Ірпені, що обурило виборців і спонукало їх вимагати її усунення.

По-друге, йдеться про голосування щодо будівництва. За даними Інформатора, депутатів обурило те, що Скорик‑Шкарівська без погодження з колегами проголосувала за детальний план забудови території вже зведеного об’єкта – фактично узаконивши самовільне будівництво. Опозиційні депутати «Голосу» назвали такі рішення «корупційними» та такими, що порушують права мешканців.

Свої звинувачення ініціатори недовіри сформулювали так: фракція «діє виключно в межах правового поля» і вважає дії Скорик‑Шкарівської неприпустимими. Заявлено про «зраду інтересів громади» і заклики до прозорості.

Реакція фракції і громадськості

Депутати Буренко та В’язовченко фактично вийшли з фракції «Голос» і оголосили створення нової депутатської групи «Голос Ірпінської громади». Тамара Буренко у виступі на одній з сесій підкреслювала, що новий склад фракції – це рішення, узгоджене з обласним керівництвом партії, але якась частина керівництва ІМР заблокувала його офіційне оголошення. Вона наголосила, що однопартійці налаштовані виступати опозицією до поточної міської влади, маючи досвід і експертизу для конструктивної критики.

У місцевому суспільному дискурсі цю історію називають «голосним скандалом». Зокрема, сайт Ірпінь.Online опублікував гнівну статтю, де говориться, що Скорик‑Шкарівська «виправдовує свою зраду інтересів Ірпінської громади» маніпуляціями. За оцінкою автора, її голосування стало «кроком до легітимізації самопроголошеної влади» на чолі з секретарем ради – так обурилися мешканці, що вимагають вигнання «зрадниці» зі складу депутатів.

У Facebook та місцевих пабліках поширювали заклики бойкотувати ініціативи Скорик‑Шкарівської та інші «продажні» політичні фігури. Звітується також, що проти Скорик‑Шкарівської навіть збирали підписи виборців для процедури відкликання депутатського мандата.

Передісторія скандалів

Ситуація з недовірою Михайлині Скорик-Шкарівській не стала раптовою несподіванкою в інформаційному полі Ірпеня. Попри імідж принципової активістки та прихильниці відкритої політики, її шлях у місцевому самоврядуванні супроводжувався низкою резонансних історій, що формували суперечливу репутацію.

Ще до приходу у міськраду Скорик-Шкарівська працювала у сфері політичних комунікацій і запускала власні медіа-проєкти. У цей період на адресу її діяльності не раз лунали закиди щодо використання агресивних інформаційних методів, зокрема масованих кампаній у соцмережах та організованих хвиль критичних коментарів проти політичних опонентів. Це створило підґрунтя для публічної дискусії про суміш активізму й технологічної політики, яка згодом супроводжувала її роботу в Ірпені.

Ставши депутаткою, Скорик-Шкарівська активно включилася в резонансні теми, часто застосовуючи комунікаційну тактику швидкого виведення внутрішньої інформації у публічний простір. Так, у 2024 році вона стала однією з перших, хто підняв питання можливого порушення у сфері кадрових призначень у міській раді – зокрема щодо суперечностей у документах на освіту однієї з посадовиць. Хоча питання прозорості влади є важливим, у цій історії критики відзначали переважання медійної складової над юридичною – публічні заяви випереджали офіційні процедури.

Подібні підходи проявилися й надалі. Під час сесій восени 2025 року, коли в роботі системи голосування траплялися технічні збої, Скорик-Шкарівська публічно заявила про можливе використання «глушилок» і навмисні спроби впливу на результати. Прямих доказів цьому не було представлено, однак інформаційна хвиля була створена – так само як і поле для версій та підозр. Це підкреслило її схильність швидко радикалізувати політичні тези та виводити парламентські дискусії у площину публічного протистояння.

У політичних дискусіях Скорик-Шкарівська також неодноразово проявляла жорстку риторику. Коли у 2025 році виборці відкликали одного з депутатів-опонентів, її публічний коментар з натяком на «закон бумеранга» став прикладом емоційної політичної позиції, що викликала неоднозначну реакцію. Прихильники називали це чесністю; критики – демонстративною ворожістю в політиці.

Крім того, у соціальних мережах були випадки гострих перепалок, коли Скорик‑Шкарівську засуджували за блокування допомоги фронту, якщо вона йшла не через її персональні звернення. Також обговорювалися її спроби вимагати, щоби військові витрати «затверджувалися через неї». Говорили про тиск на депутатів – навіть тих, які перебувають на фронті – звинувачуючи у порушенні кримінального кодексу.

Насамкінець варто нагадати: позиція голови фракції «Голос» передбачає колегіальність та представництво волі фракції, а не авторитарний стиль. Але, на думку критиків, саме цього принципу Скорик‑Шкарівська і не дотримується. Все це – від участі в сумнівних сесіях до блокування допомоги фронту – склало передумови нинішньої кризи.

Фото: колаж «Київщина 24/7».

Київські