Клінкерна цегла на вантажівках: активісти б’ють на сполох через демонтаж памʼятки на Подолі

19 листопада 2025 р. 18:27

19 листопада 2025 р. 18:27

Під будівельними тентами й гул відбійних молотків зникає ще одна сторінка історичного Києва — старовинний Ткацький цех на розі Фролівської та Притисько-Микільської. Офіційно — «реставрація фасаду». Фактично — демонтаж, прихований за полотном з намальованим фасадом. Мешканці, активісти й фахівці з охорони спадщини говорять про небезпеку втрати унікального промислового комплексу, який пам’ятає мануфактурні цехи XVIII століття, пожежу 1811 року й підприємницьку історію Подолу.

«Київщина 24/7» продовжує рубрику «Спадок під загрозою» — щоб нагадати: ми втрачаємо не лише каміння старого міста, а і його пам’ять.

Спадок під загрозою

На Подолі розпочався демонтаж історичної будівлі Ткацького цеху, розташованої на розі вулиць Фролівської та Притисько-Микільської. Попри заяви Департаменту охорони культурної спадщини КМДА про нібито «реставрацію фасаду», об’єкт повністю затягнуто будівельним брезентом, на якому зображено намальований фасад споруди. Усередині чути звуки активних демонтажних робіт. Про це повідомляє пам’яткознавець Дмитро Перов.

За словами очевидців, з двору колишнього протезно-ортопедичного заводу вивозять старовинну клінкерну цеглу, а балки міжповерхових перекриттів складають поряд на території. Місцеві жителі та активісти побоюються, що під виглядом реставрації відбувається фактичне знищення історичної забудови.

Будівля має значну культурну й історичну цінність. Садиба на вул. Притисько-Микільській, 1 пов’язана з історією Києво-Подільського братства, а на її території у XVIII столітті працював один із двох малих мануфактурних осередків Подолу — шевський цех, який пережив пожежу 1811 року. Цехи, що діяли тут, були одними з перших форм професійної самоорганізації киян і важливою частиною місцевого самоврядування.

У 1887 році виробництво придбав промисловець Сава Морозов, після чого фабрика «Сава Морозов Син і Ко» продовжила виготовляти тканини та текстиль аж до націоналізації в радянський період. Згодом там розмістився протезно-ортопедичний завод. У лютому 2024 року підприємство виставили на приватизацію, а його будівлі придбав власник торговельної мережі «Велика Кишеня» («Велмарт») Роман Лунін, який взяв на себе зобов’язання не змінювати профіль діяльності об’єкта протягом наступних десяти років.

«Попри задекларовану реставрацію, ми бачимо фактичний розбір історичної будівлі — це викликає серйозні побоювання за подальшу долю памʼятки», — наголосив активіст та захисник памʼяток Дмитро Перов.

Передісторія пам’ятки

Ще раніше стало відомо про те, що пам’ятка була огороджена високим суцільним парканом. Для старого Подолу це завжди тривожний дзвіночок: там, де раніше був відкритий двір, раптом виростають профільовані металеві листи, за якими вже неможливо роздивитися, що відбувається з історичною забудовою. Місцеві жителі і пам’яткоохоронці першими помітили зміни і запідозрили: ймовірно, територію готують до робіт, про які ніхто офіційно не повідомляв.

За декілька днів активісти повідомили, що на подвір’ї почали з’являтися робітники. І це попри те, що будь-які втручання в історичні об’єкти мають проводитися тільки після отримання відповідних дозволів і архітектурно-охоронних висновків. На запити громадськості відповідей довго не було. Жодних оголошень від забудовника, жодних інформаційних табличок, які за законом мають бути встановлені під час робіт, також ніхто не побачив.

Для Подолу це типова ситуація: все починається тихо і «під парканом». Спершу — огорожа, потім робітники, а далі вже й важка техніка. Мешканці встигли зреагувати і почали фіксувати все, що відбувається, — фото і відео з’явилися у соцмережах, у локальних пабліках та на сторінках Київських культурних активістів. На знімках було видно, що частина конструкцій виглядала пошкодженою, а у дворі дійсно щось демонтували.

Це викликало перший резонанс, адже будівля має статус об’єкта культурної спадщини. Однак офіційні органи, як часто буває, заговорили тільки тоді, коли галас у медіа набув обертів. Представники громади почали реєструвати звернення до міських служб, вимагати перевірок і виїзду інспекторів. І лише після цього на місце приїхали фахівці, які мали встановити, чи проводяться будь-які незаконні роботи.

Кілька днів ситуація перебувала у підвішеному стані: приватна територія, закритий парканом двір, інформаційна тиша з боку власника і чутки про майбутню забудову. За словами істориків, саме так у Києві вже неодноразово зникали старі садиби — спершу потай пошкоджували конструкції, потім об’єкт визнавали аварійним, а далі давали дозвіл на нову «сучасну» забудову.

Активісти прямо зазначали: якщо не зупинити процес на цьому етапі, від пам’ятки може залишитися лише охоронна табличка. Тому вони вимагали конкретних дій — перевірок, реакції міста, фіксації інциденту та притягнення винних до відповідальності у разі виявлених порушень.

Зрештою, ситуація таки вийшла з тіні — про неї почали писати медіа, а документи потроху дісталися на розгляд. Але на цей момент ключові питання залишаються відкритими:

• Хто встановив паркан і на якій підставі?
• Чи мають виконавці право проводити роботи всередині пам’ятки?
• Чи зафіксовані руйнування і хто за них відповідальний?
• І найголовніше — чи не повторюється на Подолі знайомий сценарій «затишного» знищення старої архітектури заради метра квадратного сучасної.

Історія триває, і громада не збирається відходити від ситуації. Бо як показує досвід Києва, мовчанка — найкращий союзник тих, хто не хоче, щоб місто пам’ятало власну історію.

Історія та значення будівлі на Притисько-Микільській, 1

Будівля на розі Притисько-Микільської та Фролівської у Подолі має кількасотрічну історію, тісно пов’язану з формуванням ремісничої та промислової традиції району.

Ще у XVIII столітті на цій ділянці діяв шевський цех, що разом із кушнірським становив один із небагатьох організованих мануфактурних осередків Подолу. Це була частина системи Київського братства — самоврядного об’єднання киян, яке впливало на міське економічне та соціальне життя. Цех функціонував понад 300 років і вистояв навіть після великої пожежі 1811 року, що знищила більшу частину Подолу.

До того, як приміщення придбав відомий текстильний промисловець Сава Морозов у 1887 році, тут розміщувалося парафіяльне училище. Після купівлі було сформовано фабрику «Сава Морозов Син і Ко», яка стала помітною частиною київської промислової мапи кінця XIX — початку XX століття та асоціювалася з розвитком міського виробництва й підприємництва.

У радянський період споруда змінила функцію — у ній розміщувалося Київське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство. Саме тоді будівлю добудували, спорудивши третій поверх. У 1990-х тут працювало відоме серед мешканців району кафе «Фролівське», що зробило будівлю важливим соціальним простором для місцевої спільноти.

З архітектурної точки зору будівля є характерним прикладом історичної промислової забудови Подолу з домінуванням цегляної кладки, притаманної фабричним корпусам кінця XIX століття. Частина автентичних елементів — зокрема старовинна клінкерна цегла та конструкції перекриттів — відображають оригінальну техніку будівництва, яку застосовували на виробничих об’єктах того часу.

Таким чином, будівля на Притисько-Микільській — не просто колишній фабричний корпус, а уособлення тривалої історії ремісництва та промислового розвитку Подолу, що зберегла сліди різних епох — від братських цехів до радянського виробництва та сучасного міського життя.

Історія з Ткацьким цехом — це черговий симптом того, як у Києві під виглядом «реставрацій» зникають цінні архітектурні об’єкти. Роботи ведуться за закритим парканом, без прозорої документації та з ознаками демонтажу, що ставить під реальну загрозу збереження будівлі з трьохсотрічною історією.

Подібні сценарії ми бачили вже не раз, і громада розуміє: якщо не добиватися перевірок та офіційної реакції зараз — завтра від пам’ятки залишиться лише згадка. Поділ вкотре бореться за своє право пам’ятати власну історію.

Раніше «Київщина 24/7» повідомляла про те, що з 20-го корпусу Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського демонтували та викинули старі автентичні люстри у формі молекул – спеціально створені для цього приміщення у радянські часи. Їх авторство пов’язують із архітектором Володимиром Лиховодовим, який проєктував нові корпуси КПІ.

Фото: Дмитро Перов

Автор: Спадок під загрозою

Київські