Фастівський вокзал зруйновано: місто вирішує долю своєї історичної спадщини

10 грудня 2025 р. 18:24

10 грудня 2025 р. 18:24

«Спадок під загрозою» переносить нас до Фастова — міста, де українська історія не раз проходила крізь вогонь і руїни. Але цього разу випробування стало фатальним: залізничний вокзал, що бачив Злуку, війни й перебудови, лежить у руїнах після російського удару, а громада стоїть перед вибором — що саме зникне, а що отримає шанс на повернення.

Поки рятувальники розбирають завали, а на пероні розгортають тимчасові намети, Фастів знову опиняється в центрі боротьби за власну пам’ять. Місто, яке тричі втрачало свій вокзал через війни, режими й чиновницьку байдужість, сьогодні ризикує втратити його остаточно — або ж повернути у тому вигляді, в якому він став частиною української державності.

«Київщина 24/7» продовжує рубрику «Спадок під загрозою» , аби нагадати: удари ворога нищать не лише інфраструктуру, а й ті місця, де формувалася наша історія.

Спадок під загрозою

Міський голова Фастова Михайло Нетяжук повідомив , що за підсумками засідання штабу ліквідації наслідків атаки ухвалено рішення повністю демонтувати пошкоджену конструкцію й звести нову будівлю Фастівського вокзалу.

«Ухвалено рішення про повний демонтаж пошкодженої конструкції та будівництво нового вокзалу у Фастові», — зазначив Нетяжук.

За його словами, майбутній проєкт обов’язково пройде публічні обговорення, а мешканці громади долучаться до його формування.

Поки триватиме будівництво, на пероні встановлять тимчасову модульну конструкцію, а вже зараз залізничники розгорнули мобільний намет для пасажирів поруч із розбитою будівлею.

У ніч на 6 грудня російські війська вдарили безпосередньо по вокзалу. Будівлю було майже повністю знищено, пошкоджено пасажирські локомотиви. На щастя, співробітники не постраждали — на момент влучання вони перебували у сховищі.

Голова правління «Укрзалізниці» Олександр Перцовський уточнив, що росіяни цілеспрямовано били по вокзалу, приміському депо та диспетчерському центру. У депо вражено кілька цехів.

У ніч на 8 грудня ворог знову атакував Фастів: загорілися покрівлі двох будівель на площі 1500 м². «Укрзалізниця» відновила рух по станції, а Перцовський запевняє: вокзал буде збудований у найкоротші терміни.

Після російського удару руйнування теперішньої будівлі стало питанням часу — і Фастів знову стоїть перед вибором, яким буде вокзал. Пам’яткознавець Дмитро Перов закликає місто не повторювати помилок минулого та повернути вокзалу історичну форму.

«Це місце зберігає пам’ять про Акт Злуки, про ключові державотворчі події. Відбудова має повернути історичний образ, а не перетворити вокзал на черговий кіоск-ТРЦ», — наголошує Перов.

Історія Фастівського та його значущість для України

Однак Фастівський вокзал — це не просто транспортний вузол. Це місце, де писалася українська державність, і водночас — один із найяскравіших прикладів того, як війни та влада не раз руйнували наші пам’ятки.

Києво-Балтська залізниця, частиною якої стала станція Фастів, відкрилася 26 травня 1870 року. Саме тоді в місті почали споруджувати перший залізничний павільйон, автором якого був архітектор Південно-Західної залізниці Валеріан Куликовський — згодом співавтор будівлі Управління Південно-Західної залізниці в Києві, відомої своїм характерним цегляним декором.

Формування Фастівської залізниці тісно пов’язане з діяльністю родини Бобринських — великих цукрозаводчиків, для яких нова колія мала стратегічне значення. До появи залізниці їхню сільськогосподарську продукцію, зокрема цукор, доставляли до станцій завантаження гужовим транспортом, що значно ускладнювало логістику та підвищувало вартість. Граф Володимир Бобринський, міністр шляхів сполучення російської імперії у 1869–1871 роках, наполегливо відстоював будівництво колії через власні маєтки та добився відповідного рішення.

У листопаді 1873 року імператор затвердив статут товариства Фастівської залізниці. Згідно з документом, нова магістраль мала починатися від станції Фастів Києво-Берестейської залізниці й тягнутися до станції Знам’янка Харківсько-Миколаївської. До правління ввійшли відомі транспортні підприємці: Поляков, Варшавський, Губонін і інші впливові фінансисти того часу.

6 серпня 1874 року було видано іменний указ про відчуження земель під будівництво. На наполягання Бобринського маршрут проклали поблизу його заводів і доповнили гілкою до Черкас, що забезпечувало вихід до річкових портів. Так з’явилися станції Бобринська (нині — імені Тараса Шевченка) та Сміла.

5 березня 1875 року товариство уклало контракт із Лазарем Поляковим на виконання основних робіт. Уже 1875-го будівництво просувалося швидкими темпами, про що свідчать звіти правління, очолюваного В. Кислаковським. Директорський склад забезпечував організаційний супровід, а наприкінці будівництва сформували і залізничне управління. На пропозицію правління керівником магістралі став барон Ган, який одночасно тимчасово виконував обов’язки начальника руху. У жовтні 1876 року його офіційно затвердили на посаді.

15 вересня того ж року було схвалено положення про роботу управління, а також призначено ключових фахівців: інженера І. Кулаковського — начальником господарської частини, архітектора Струмила — керівником служби ремонту колії, інженера Вознесенського — начальником служби тяги.

23 листопада 1876 року урочисто відкрили Фастівську залізницю довжиною 334 версти. Рух запустили на ділянках Фастів — Знам’янка та Бобринська — Черкаси. Хоча магістраль називалася Фастівською, її управління розташовувалося на станції Бобринська. Експлуатація почалася у складних умовах: весною 1877 року через паводки частину колії розмило, а початок російсько-турецької війни призвів до передислокації вагонного парку. На Одеську залізницю передали 200 критих вагонів для транспортування військ.

Серед керівників магістралі вирізнявся військовий інженер Альфред фон Вендріх — пізніше сенатор і генерал-лейтенант, автор праць про використання залізниць у військових операціях.

На шляхах Фастівської залізниці працювали перші товарні паротяги серії Мт виробництва Мальцевського заводу. А період її заснування позначився появою унікальних пам’ятних жетонів у вигляді цукрової голови, виготовлених будинком Фаберже. Вони були створені на честь будівництва магістралі 1875–1876 років і вручалися впливовим учасникам проєкту — серед них Лазар Поляков, який з 1894 року очолив правління залізниці.

З 1 січня 1897 року Фастівську залізницю включили до складу Південно-Західних залізниць.

Історія самого фастівського вокзалу є не менш показовою. Перша будівля, зведена у 1870-х, стала важливою архітектурною домінантою та саме тут 1 грудня 1918 року відбулося підписання договору між делегаціями УНР і ЗУНР — ключової події, що передувала Акту Злуки.

Під час Другої світової війни конструкція постраждала внаслідок бомбардувань Люфтваффе, а в 1944 році була частково зруйнована. Після війни споруду не відновили — її знесли. У 1952 році звели новий вокзал у стилі неокласицизму: масштабну будівлю з колонадою та баштою, яка стала символом Фастова на десятиліття. Проте у 2011 році її демонтували та замінили типовим павільйоном, характерним для початку 2000-х років.

Так місто втратило окраси одразу кількох історичних епох — від оригінального вокзалу ХІХ століття до післявоєнної архітектури.

Фастів має шанс уперше за сто років не втратити, а повернути свою історичну домінанту. Тепер слово — за громадою та тими, хто ухвалюватиме архітектурне рішення.

Фото: Суспільне, Дмитро Перов, «Київщина 24/7»

Автор: Спадок під загрозою

Київські