Гідність, сила і надія: незламні історії Київщини 2025

29 грудня 2025 р. 12:24

29 грудня 2025 р. 12:24

Третій рік повномасштабної війни зробив очевидним просту істину: країна тримається не лише на зброї, а й на людях. Київщина у 2025 році – це регіон, де попри руйнування, втрати й постійні тривоги формується нова реальність. Реальність відповідальності, дії та внутрішньої сили.

Журналісти «Київщина 24/7» зібрали в одному матеріалі всі найяскравіші історії року. Не у цифрах і звітах, а в іменах. У ветеранах, волонтерах, військових, дітях, спортсменах, учителях і громадах, які не чекали кращих часів, а створювали їх власними руками.

Ветерани-підприємці: бізнес із незламним духом

Піцерія замість відчаю: історія Валерія Кучеренка

Ветеран 68-ї єгерської бригади Валерій Кучеренко після важкого поранення не здався, а здійснив свою давню мрію – відкрив піцерію у Білій Церкві. Під час бойового завдання Валерій втратив обидві руки, але після протезування у 2024 році знову відчув смак життя. Його заклад «У Гонсалеса» став символом сили духу: ця історія не про втрати, а про мужність і віру у власні можливості. Незламний ветеран довів, що герої перемагають не лише на фронті, а й у повсякденному житті, надихаючи інших братися за нові справи.

Кава, реабілітація і тисяча можливостей Федора Самбурського

В Ірпені ветеран морської піхоти Федір Самбурський відкрив кав’ярню BARCIG – після того, як унаслідок вибуху російського FPV-дрона втратив ногу, руку та частину зору. Після понад 25 операцій і встановлення біонічного протеза Федір не лише повернувся до активного життя, а й сам готує каву, коктейлі та десерти для відвідувачів. Паралельно він працює над створенням ветеранського реабілітаційного центру в Пущі-Водиці та цифрової платформи для людей з інвалідністю – з юридичною підтримкою і адаптованими товарами.

Funny Owls: дерево як терапія

Після повернення з фронту у 2023 році ветеран Андрій Смик разом із дружиною в Ірпені створив екологічну майстерню Funny Owls , де виготовляють дерев’яні вироби. Спочатку робота з деревом стала формою реабілітації – можливістю зосередитися, навчитися нового і знову відчути результат власної праці. Перші вироби Андрій відправляв на фронт, зокрема дерев’яний макет військового «Хамві». Згодом з’явилася персоналізація, гравіювання, а самі речі перестали бути просто сувенірами – вони стали символами підтримки, пам’яті й зв’язку між побратимами.

Акваферма після окопів: шлях Сергія Савченка

Ветеран Сергій Савченко з Володарки повернувшись додому після поранення разом із дружиною Вікторією реалізував ідею, народжену з мирного захоплення – риболовлі . На власному подвір’ї вони відкрили акваферму з вирощування креветок і раків. Початок був складним – навчалися на помилках, експериментували, втрачали і починали знову. Згодом подружжя отримало грант від Державної служби зайнятості, що дозволило розширити виробництво до майже 300 квадратних метрів, закупити обладнання та створити робочі місця.

Ці історії різні за формою, але однакові по суті. Вони – про ветеранів, які не погодилися бути статистикою. Про людей, які після фронту не втекли від життя, а зайшли в нього з новою відповідальністю. Саме з таких рішень і починається справжнє відновлення.

Волонтери: сила добра в дії

Катя Лелека: коли дитинство стає підтримкою для інших

У 12 років Катерина Лелека з Києва вже знає , що таке боротьба за життя. Після року лікування від раку в «Охматдиті» вона повернулася туди не пацієнткою, а волонтеркою – для тих, хто ще проходить свій шлях. Катя проводить творчі майстер-класи, збирає іграшки для «скриньок хоробрості», організовує благодійні акції й через власну ініціативу «Долонька надії» зібрала понад 30 тисяч гривень на допомогу дітям. Її відзначили премією «15 до 15», але сама вона вважає головною нагородою не дипломи, а усмішки в лікарняних палатах.

Водії, які рятували без броні

У Богуславській громаді вшанували водіїв шкільних автобусів , які під час окупації Київщини у 2022 році евакуйовували людей з-під обстрілів. Без броні, без наказів – лише з відповідальністю. Подяки отримали Анатолій Кушнір, Сергій Литвин, Василь Шишмарьов, Василь Заганець, Петро Линенко та Василь Пампушка.

Віталій Русанов і волонтерство без пауз

Голова Ради волонтерів Київщини Віталій Русанов отримав найвищу обласну відзнаку – знак «За заслуги перед Київщиною» . Його команда забезпечує військових транспортом, РЕБами, тактичним обладнанням, допомагає пораненим і звільненим з полону. Серед ключових проєктів – облаштування опікового відділення в Київській обласній дитячій лікарні в Боярці. Це волонтерство не з емоцій, а з системи – щоденної і виснажливої.

Лікарняні клоуни: там, де сміх – частина лікування

Щотижня команди лікарняних клоунів із Києва, Рівного та Миколаєва приходять у лікарні, де страх і біль – звична реальність. Це не аніматори, а спеціально підготовлені волонтери, які працюють з емоційним станом пацієнтів. Їхнє правило просте: імпровізація, уважність і поступова довіра. Саме так з’являються усмішки там, де ще вчора було лише напружене мовчання.

Це волонтерство різне за формами – від дитячих долонь до бетонних укриттів. Але суть одна: на Київщині тил не чекає команд. Він діє. І саме завдяки таким людям війна не знищує майбутнє.

Герої фронту: відвага й незламність

Павло Дима: лікувати те, чого не видно

Психолог і психотерапевт Павло Дима вже кілька років працює з пораненими військовими , для яких війна не завершується після евакуації з фронту. Контузії, ампутації, травматичні спогади – усе це він допомагає проживати й поступово інтегрувати у нове життя. У роботі Павло поєднує різні підходи – від EMDR до простих розмов і гумору. Його принцип – бачити в бійцеві не діагноз, а людину: з родиною, хобі, страхами й надіями. Він наголошує: у кожного свій «фронт» і свій темп відновлення. Іноді навіть коротка розмова чи жарт стають першим кроком назад до світу.

«Титани під вітрилами»: коли реабілітація починається з вітру

Громадська організація «Титани під вітрилами» перетворила морські подорожі на форму глибокої психологічної реабілітації для ветеранів і волонтерів, які втратили кінцівки. Семиденні вітрильні походи в Адріатичному, Егейському морях та Атлантичному океані – це не про відпочинок, а про повернення довіри до власного тіла й команди. Канарські, Грецькі та Хорватські острови стають простором, де біль поступається життю, а страх – відчуттю свободи.

Іван Хмеляр: хірург між життям і фронтом

Колишній пластичний хірург Іван Хмеляр сьогодні – старший лейтенант медичної служби на стабілізаційному пункті 72-ї бригади імені Чорних Запорожців. До війни він відновлював зовнішність пацієнтів у столичних клініках, тепер – рятує життя під звуки вибухів. Його робота – зупиняти кровотечі, стабілізувати критичних поранених, проводити екстрені втручання і готувати бійців до подальшої евакуації. Паралельно – організовувати побут у польових умовах: тепло, світло, обладнання. Це медицина, де помилка коштує життя, а рішення потрібно ухвалювати за секунди.

Ірина Акімова: бібліотекарка, яка стала воїном

До 2022 року Ірина Акімова з Коцюбинського була бібліотекаркою – людиною культури й тиші. Повномасштабна війна змусила її зробити крок у зовсім інший світ – добровольчого формування «Мрія». Після тактико-медичної, бойової та безпілотної підготовки Ірина стала частиною оборони Києва: чергування на позиціях, допомога у протидії дронам, організаційна підтримка – від зв’язку до прожекторів. Паралельно вона розвиває місцеву бібліотеку, перетворюючи її на сучасний простір для дітей, ветеранів і переселенців.

Маркіян Красно: кухня як форма опору

25-річний Маркіян Красно довів, що навіть на війні можна залишатися собою. З перших днів оборони Київщини він почав готувати для побратимів не сухпайки, а домашні страви – борщі, м’ясо, торти, навіть згущене молоко на буржуйці. На фронті його кулінарія стала святом: на дні народження – торт, у важкі дні – запах дому. Маркіян знімає відео з позицій, які переглядають тисячі людей. Для нього кухня – спосіб тримати себе й інших. Після Перемоги Маркіян мріє видати власну книгу рецептів – уже мирних.

Ці люди працюють там, де війна не має фінальних титрів. Вони лікують, рятують, підтримують і тримають сенс – навіть тоді, коли навколо руїни. Саме з таких історій і складається справжня стійкість Київщини.

Спортсмени: перемоги, що надихають

Емілія Цзю: 1500 метрів сили волі

У чотири роки Емілія Цзю з Білої Церкви встановила національний рекорд України з плавання на спині , подолавши 1500 метрів без зупинки за 58 хвилин 15 секунд. Понад 50 хвилин у воді – рівний темп, спокій і жодних ознак втоми. Технічно бездоганне виконання стало результатом роботи з тренеркою Олександрою Лапшиною зі школи плавання Dream Swim. Але за цифрами — значно більше: витримка, концентрація і характер, які не мають віку.

Ярослав Амосов: повернення без пояснень

Ірпінчанин Ярослав Амосов гучно заявив про себе у США, змусивши суперника здатися вже в першому раунді . Колишній чемпіон Bellator провів точний больовий прийом, після якого американець Кертіс Міллендер припинив бій. Це був перший поєдинок Амосова за півтора року – після втрати титулу та виходу з Bellator у 2023-му. А у грудні Амосов здобув перемогу над американцем Нілом Магні у своєму першому поєдинку промоушену UFC.

Олександр Фіялко: рекорд у світовому контексті

Білоцерківський важкоатлет Олександр Фіялко встановив новий рекорд України на чемпіонаті світу серед юнаків і дівчат до 17 років у Лімі, Перу. У ваговій категорії до 49 кг він виконав поштовх 106 кг, що принесло четверте місце на світовій першості та національний рекорд.

Олександр Ратних: сила, зосереджена в пальцях

18-річний спортсмен із села Синяк Бучанського району Олександр Ратних встановив національний рекорд України з віджимань на пальцях . Він виконав 38 повторень на вказівному та середньому пальцях обох рук. Світовий рекорд у цій дисципліні – 64 повторення, і Ратних не приховує амбіцій спробувати його перевершити. Його результат – приклад того, як дисципліна й фокус перетворюють нішеву вправу на національне досягнення.

Ці спортсмени різні за віком, дисциплінами й досвідом. Але їх об’єднує одне — здатність рухатися вперед, коли навколо країна живе в режимі випробувань. Саме так Київщина формує не лише рекорди, а й майбутніх переможців.

Освітній фронт: рекорди та інновації

Борис Васковець: 300 цифр як тренування характеру

16-річний Борис Васковець із Києва встановив національний рекорд України, відтворивши напам’ять 300 цифр числа Пі . Досягнення зафіксували у категорії «Найбільша кількість знаків числа Пі, відтворена підлітком».

Почалося все зі шкільного конкурсу до Дня числа Пі, де Борис між уроками вивчив 95 цифр і переміг, навіть не знаючи, що існує дитячий рекорд. Разом з учителькою він вирішив піти далі – методично, без поспіху, з чіткою метою встигнути до 17 років. Наполегливість спрацювала: рекорд став результатом не таланту «на удачу», а системної роботи.

Володимир Ніколаєвський: шкільний проєкт для фронту

Інший 16-річний киянин, Володимир Ніколаєвський, разом із другом працює над прототипом установки на базі комп’ютерного зору та нейромереж , яка має допомагати виявляти й уражати ворожі FPV-дрони – одну з ключових загроз для українських військових.

Команда вже створила поворотну платформу з моторним приводом і базовий прототип системи. Алгоритм розпізнає повітряну ціль, а рішення про ураження ухвалює оператор. Головний виклик – мала дальність виявлення, близько 20 метрів, але для школярів це не межа, а задача на майбутнє. Цей проєкт – приклад того, як освіта в Україні дедалі частіше мислить у категоріях безпеки та реальних викликів війни.

Бучанська школа №1 і «Мрія» як освітня стратегія

Бучанська школа №1 стала першою на Київщині та 33-ю в Україні , яка долучилася до освітнього проєкту Мрія. Уже рік школа працює з цифровим застосунком, що допомагає дітям будувати індивідуальні освітні траєкторії.

«Мрія» – це персональний освітній простір дитини: інструмент, який дозволяє школярам, батькам і вчителям бачити сильні сторони, планувати розвиток і обирати напрямки, а не просто «виконувати програму». У воєнний час така модель освіти стає не розкішшю, а необхідністю.

Київщина 2025 року – це регіон, де підлітки ставлять національні рекорди, створюють технології для фронту і вчаться за новими правилами. Освіта тут уже не про «потім», а про тут і зараз. Саме так формується майбутнє, здатне витримати будь-які випробування.

Нові ініціативи: відновлення та надія

Амфітеатр відновлення: місце, де збирається громада

У Макарів на березі річки Здвиж відкрили «Амфітеатр відновлення» – перший публічний простір, створений спільними зусиллями громади, ветеранів і бізнесу в межах ініціативи «Наше місце» від RDS. Дерев’яна сцена на 80 глядачів, пірс для відпочинку, пандуси та безбар’єрні зони – це не про архітектуру, а про сенс. Простір задуманий як місце зустрічі, культури й спільності, де війна не стирає здатність бути разом.

Ветеранський хаб у Миронівці: точка опори після фронту

У Миронівці відкрили ветеранський хаб – простір підтримки для Захисників, Захисниць та їхніх родин. Тут можна отримати психологічну, правову й соціальну допомогу, знайти можливості для навчання, роботи та адаптації до мирного життя. Для громади, де проживає понад 1200 ветеранів, це не просто інституція. Це місце, де людина після війни може відчути: її чують, її потреби важливі, і вона не залишилася сам на сам.

Богуслав: реабілітація, яка приїжджає до людини

У Богуслав відкрили мобільний реабілітаційний центр – перший в Україні модуль такого типу з ерготерапевтичною кухнею. Тут працює мультидисциплінарна команда: лікарі, фізичні терапевти, ерготерапевти, логопеди, психологи та кейс-менеджери.

Центр щодня приймає до 14 пацієнтів і понад 250 осіб щомісяця, надаючи фізичну, психологічну й соціальну допомогу. Для громади, де проживає понад 800 ветеранів, це не просто сервіс – це можливість відновлення поруч із домом, без черг і довгих переїздів.

«Янголи Перемоги»: памʼять, яка говорить

У селі Мощун на Бучанщині відкрили Меморіальний комплекс «Янголи Перемоги» , присвячений Захисникам і Захисницям України. На меморіальних дошках – імена та фотографії загиблих. Поруч – QR-коди, які ведуть до цифрових сторінок кожного героя: з історіями життя, боротьби й мрій. Це памʼять, яка не мовчить і не замикається в камені, а говорить із наступними поколіннями.

Льох, який став укриттям і шансом на освіту

У селі Озера на Бучанщині старий льох перетворили на сучасне підземне укриття , яке буквально врятувало освітній процес. Тепер понад 180 дітей із дитсадка та двох шкіл можуть навчатися офлайн у безпечних умовах. Проєкт реалізували благодійна організація «Гуртум» разом із японською діаспорою НПО «Краяни», які профінансували будівництво більш ніж на 2 млн гривень. Укриття отримало автономне опалення, вентиляцію, Wi-Fi, зони відпочинку й навіть дитячий кінотеатр. Космічний дизайн і «літаюча тарілка» на вході стали символом того, як у маленькому селі можна створити великий простір безпеки.

Лісовий клас у Бучі: освіта серед дерев

У парку «Диво» в Бучі створюють лісовий клас просто неба – спільний проєкт громади, литовських волонтерів і міської ради. Ініціативу реалізують за підтримки європейського гранту New European Bauhaus та приватних донорів. Цей простір поєднує навчання, природу й відновлення – як відповідь на втому війни та потребу дітей у живому, безпечному середовищі.

Ці історії – далеко не всі, хто робить внесок у наближення нашої Перемоги або вражає своєю незламністю. По всій Київщині й Україні є тисячі героїв, про яких варто розповідати. 2025 рік показав, наскільки міцним є наш народ і як багато світла здатна народити навіть найтемніша ніч. Попереду новий 2026 рік – і ми віримо, що він принесе ще більше досягнень, добрих справ та історій, сповнених гідності, сили та надії. А головне – кожен день невпинно наближає нас до спільної Перемоги.

Фото: колаж «Київщини 24/7», Червоні носи, «Київщини 24/7».

Автор: Ексклюзив

Київські