На прощанні з 24-річним командиром Денисом Лешкевичем у Переяславі було півтора десятка людей

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

На прощанні з 24-річним командиром Денисом Лешкевичем у Переяславі було півтора десятка людей

29 грудня 2025 р. 19:01

29 грудня 2025 р. 19:01

Денис ЛЕШКЕВИЧ із Коростеня на Житомирщині рано втратив батьків. Мріяв купити будинок у Харкові, але ще більше хотів захистити рідну землю від ворога. У 23 роки він пішов добровольцем на війну. Пройшов навчання у США, але послужити не встиг – загинув у першому бою. Понад рік і три місяці його 28-річна сестра Олена жила надією, що він живий, а нещодавно отримала гірку звістку. Їй довелося самотужки організовувати похорон брата у Переяславі. Про чин похорону розповідає Переяслав .City.

"Він хотів принести користь цій землі, захистити її"

Денис Юрійович Лешкевич народився 11 серпня 2000 року в Коростені на Житомирщині у багатодітній родині. Діти рано осиротіли.

– Нас у родині четверо. Просто трішечки життя всіх порозкидало: я з Денисом, є брат Саша і ще сестра Надя. Батьки загинули, коли ми були ще дітьми. Чотири роки тому я переїхала до Переяслава, – розповідає 28-річна сестра Олена Василяка .

Саме на її ім’я надійшло сповіщення про його загибель рідного брата. Невисока, тендітна дівчина тримає в руках жовто-блакитний прапор, який їй передала почесна варта. Саме Олена організовувала похорон брата. Свою місію в цій процедурі виконали і працівники переяславського відділення РТЦК.

– Він хотів купити будинок у Харкові. Це була його справжня мрія. Денис був дуже «заземлений» – жив тут і зараз. Не мріяв про якесь далеке майбутнє. І не говорив гучних слів. Він просто діяв –усе робив тут і зараз... Він хотів принести користь Україні, захистити її, тому й пішов... – ділиться сестра.

У 23 роки, 20 червня 2024 року, Денис добровольцем пішов на війну. Сестра згадує, що брат був віруючою людиною. Але коли вона зателефонувала йому й дізналася про його рішення, почула зовсім непритаманну брату, втім дуже чесну й мотивуючу фразу: «Їбашить підарів буду».

Денис пройшов місячне військове навчання у США. У документах зазначено, що він служив командиром 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 3 штурмової роти в/ч А4848 – це 1-й ОШП ім. Героя України Дмитра "Да Вінчі" Коцюбайла.

Утім під час першого бойового виходу, 30 серпня 2024 року, Денис загинув, виконуючи бойове завдання поблизу села Водяне Очеретинської громади Покровського району Донецької області.

Йому було 24 роки.

Понад рік і три місяці Захисник вважався зниклим безвісти.

Упродовж цього часу сестра Олена жила з вірою, що брат живий, у полоні. Та 4 грудня ДНК-експертиза встановила збіг біологічних матеріалів на 99,9%. Особу Дениса вдалося ідентифікувати саме за результатами експертизи.

Відтоді Олена разом із друзями готувалася до похорону брата.

Чин похорону

Сьогоднішній день 29 грудня видався по-справжньому зимним – зі снігом і триградусним морозом. Коли тіло полеглого Воїна везли вулицями міста, здіймалася завірюха. Вітер пробирав до кісток.

Близько 11:30 біля Свято-Успенського собору зачулася сирена поліцейського авто сигнал про те, що на щиті повертається Герой.

Біля воріт храму кортеж зустрічає менше десятка людей – сестра Олена з друзями. Молоді хлопці й дівчата з гвоздиками мовчки чекали при вході. Під’їхала почесна варта, винесла домовину Захисника – і такою малою "сиротинською" ходою рушили до храму на прощальну молитву.

Автор: Валерія Бобровська На прощанні з 24-річним командиром Денисом Лешкевичем у Переяславі було півтора десятка людей

Над закритою домовиною, вкритою жовто-блакитним стягом, стали сестра та її друзі. Прийшли троє працівників відділу культури і стільки ж журналістів. Ще був один молодий переяславець, якого ми бачимо на кожному прощанні з Героєм у цьому храмі. Представник почесної варти тримав світлину Героя, троє священників справили молитву. Оце і все вшанування. Із міськради ніхто не прийшов...

Загалом уже так склалося, що коли у переяславських храмах відспівують полеглих захисників із інших громад Переяславщини, міський голова чи його заступники не приїздять. Ну бо в селах прощальну промову на кладовищі виголошують голови сілських громад, старости.

Цього разу Герой родом із Коростеня, хоч захищав усю Україну, і стояв на передовій за кожного з нас. Та на щиті повернувся на вічний спочинок на переяславську землю. Сирота. І прощальне слово над його могилою виголосити було нікому.

Пафосні слова про вдячність та вічне пам'ятування Героїв чуємо на різних заходах, навіть у різдвяних промовах очільника громади. Але коли йдеться про останню пошану молодому Воїну, але "не зі своєї громади", то...

Навіть приспустити прапори цього дня на центральній площі міста в знак загальної скорботи за молодим Захисником України не завважили за потрібне...

... У храмі друзі сестри Олени роздавали свічки. Їх виявилося більше ніж присутніх людей. Тому вперше я відклала камеру і потримала свічку над домовиною з тілом полеглого Героя, щоб її вогонь як знак прощання, пам’яті й пошани освітив його останню земну дорогу не в темряві, а з людським теплом.

У храмі традиційну промову виголосив тільки священник:

– Сьогодні наша громада, наш храм у траурі і великій журбі. Ще один наш герой, новітній захисник, сьогодні повернувся до нас на щиті, Господь сказав: «Я є воскресіння і життя, і хто вірує в Мене, той не загине, а матиме життя вічне».

Сьогодні він відходить до того іншого життя – життя вічного, якого він воістину достойний, якого заслужив своїм подвигом, своєю великою любов’ю до всіх нас і заради всіх нас. Адже Господь сказав: «Не всякий, хто говорить: “Господи, Господи”, увійде в Царство Небесне».

Не всякий, хто б’є себе в груди, хто кладе руку на серце, коли співає гімн, одягає вишиванку, є дійсно патріотом, тим, хто любить свою Батьківщину і свій рідний край.
А тільки він, новітній наш герой, воїн Денис, і такі, як він, своїм прикладом показують цю любов – любов до Бога, любов до Вітчизни.

Ця любов була такою, заради якої він віддав своє найцінніше – своє власне життя за всіх нас.

Тож хай Отець Небесний прийме світлу душу нашого героя, воїна Дениса.
Хай доєднає його до інших небесних воїнів, до його побратимів, які на небесах продовжують опікуватися і боронити всіх нас.

Після служби у храмі пролунав скорботний гімн "Плине кача…", і траурна процесія рушила на Заальтицьке кладовище. Таке безпрецедентно малолюдне прощання з Героєм злегка згладили ті переяславці, які вшанували його дорогою до цвинтаря.
Перед траурним кортежем люди зупинялися, виходили з автівок, мовчки схиляли голови перед домовиною з Воїном. Із болем і шаною.

На цвинтарі людей було ще менше ніж у храмі. Сестра та її найближчі, один священник і почесна варта. І ще копачі. Підійшла й завідувачка кладовища та мама полеглого Героя Ігоря Мар’яша – Ірина Володимирівна. Каже, що коли дізналася про місце прощання з Денисом, не могла залишитися осторонь – прийшла віддати йому шану, а заодно провідати свого сина, який похований на цьому кладовищі.

Прапор України, яким була накрита домовина – символ держави, яку Денис захищав до останнього подиху, – передали сестрі полеглого Олені. Над могилою пролунав трикратний автоматний салют почесної варти. Сестра схилила голову над братовою труною.

Опісля попрощалися всі присутні, і домовину акуратно опустили у свіжовикопану яму. Державного Гімну ніхто не виконував, прощальної промови не виголошував. Представники почесної варти вже потім особисто висловили слова підтримки Олені. Коли всі розійшлися, копачі взялися засипати свіжу могилу 24-річного Героя...