«Фотолітопис села Комарівка» подружжя Ревег готували сім років

02 січня 2026 р. 17:39

02 січня 2026 р. 17:39

Науковці НІЕЗ «Переяслав» Наталія та Віктор Ревеги видали книгу «Фотолітопис села Комарівка». У ній розповідь про життя та побут мешканців одного з сіл, затопленого дніпровськими водами під час будівництва Канівської ГЕС у середині 70-х років ХХ ст. Задля створення штучного водосховища тоді затопили майже 20 сіл, а жителів переселили в інші місця. Про свою роботу автори книги розповіли Переяслав .City.

"Ідея фотоальбому про Комарівку належить свекру"

– Ідея видати фотокнигу про затоплене село Комарівку виникла ще до того, як я прийшла працювати в музей, – каже Наталія Ревега. – Мій свекор, Василь Микитович, родом звідти. І він постійно говорив про те, що добре було б написати книгу про села, які поховало Канівське водосховище.

– У спогадах батька його батьківщина – Комарівка – справжній земний рай: село над водою, з розкішною рослинністю, зелене, затишне, мальовниче, – додає Віктор Ревега. – Там був своєрідний рельєф: горб-долина, люди ставили низенькі білі хати на горбах, бо навесні Комарівку завжди затоплювало. Бували роки, що після повені навіть риба в хатах залишалася. Батько згадував, що одного разу, після того, як зійшла вода, під піччю знайшли велику щуку.

– Ми з чоловіком почали збирати матеріал для майбутнього видання ще в 2018 році, – продовжує Наталія. – Я тоді вже працювала у відділі історичного краєзнавства, ми записували спогади людей, які були родом із Комарівки, шукали фото села. Але цього було замало.

Наталія Ревега зі свекром Василем Микитовичем

"Інформацію шукали в архівах, а фото – в колишніх комарівчан"

Тож інформацію ми почали шукати в архівах – досліджували «Полтавські єпархіальні відомості». На той час це був найпопулярніший часопис, який фіксував усі події життя парафії. Звідти ми дізналися, коли відкрилася перша церковнопарафіяльна школа, скільки було священиків і старост при комарівській церкві. Шукали також всі згадки і дані про Переяславський повіт в електронних бібліотеках.

– У відкритому доступі з’явилися метричні книги, в яких я знайшов дані і продовжив складати список священиків та церковних старост Комарівки періоду з 1854 до 1920 року, – продовжує Віктор. – З дослідження сповідного розпису 1889 року встановив, що більшість сільського населення становили козаки або державні селяни. Також були дані, кому село належало у різні періоди.

Таким чином зібрали масив інформації як в архівах, так і від респондентів, тож плануємо видати ще одну книгу – наукове дослідження історії села Комарівки.

Водночас і Василь Микитович спілкувався з колишніми односельцями, просив у них світлини. Без його допомоги ми б не зібрали стільки даних, щоб видати книгу.

Під час однієї з експедицій ми випадково знайшли також рідкісне фото комарівської церкви. Взагалі усі ці фото унікальні – адже цю місцевість уже неможливо ні побачити, ні відновити.

Ось так потроху почало вимальовуватися майбутнє видання. «Фотолітопис села Комарівка» містить передмовута великий масив світлин, які тематично поділені на 4 розділи:

• «Сільська хата» – фотознімки комарівчан;
• «Види села» – про забудову та місцевість Комарівки;
• «Школа» – групові фото шкільних випусків різних років і класів;
• «Сільський колорит» – світлини жителів (чолвоіки, жінки, діти) у сільському вбранні, притаманному комарівцям.

Ми замовили до друку 100 примірників, і майже нічого вже не лишилося. Бувало, що люди замовляли один примірник, а брали чотири. Тому тираж розійшовся дуже швидко. В окремих випадках ми даруємо книгу.

Історія села Комарівка

Археологічні розвідки 1960-х років дозволили стверджувати, що поселення давньоруського часу в районі села Комарівка існувало приблизно з Х століття. Його мешканці займалися вирощуванням зернових культур, полюванням, виловом риби, тримали свійських тварин.

Походження назви села за народною етимологією пов’язують із прізвищем першого поселенця – Комар. Серед місцевого населення існувала версія, що назва пішла через велику кількість комарів, бо село стояло серед боліт і лісів.

Перша документальна згадка про Комарівку зустрічається під 1574 роком у джерелі «Старинное поученіе Переяславскому семинаристу при вступленіє его въ Кіевскую академію», автором якого є ієромонах Мисаїл Бонячевський із села Комарівка у 1772 році.

У ХVІІІ столітті на території села існували маєтності представників генеральної козацької старшини та Переяславського полку: Степана Максимовича, Федора Гриневича, Івана Каневського-Оболонського, Якова Безбородька, Пантелеймона Берла (син полкового судді Іоанна Берла, чиє поховання зараз знаходиться під порогом Михайлівського храму в Переяславі), Євстратія Гулака, переяславських полковників Федора Лободи, Григорія Іваненка та його брата Андрія, переяславського повітового судді Михайла Капцевича та ін.

У Комарівці з ХVІІІ століття діяв Свято-Миколаївський храм, який належав до Переяславської протопопії, був знищений у 1930-х роках.

Церковнопарафіяльну школу в селі було урочисто відкрито у 1883 році. З 1899 по 1913 роки називалася «школа грамоти». Її неодноразово відзначали як одну з кращих у Переяславському повіті з організації навчально-виховного процесу та благоустрою. Учителями в школі призначалися священники церкви св. Миколая.

Із 1914 року в селі збудували нове початкове училище, що підпорядковувалося земству. У 1950-х роках у приміщенні місцевого клубу відкрили вечірню школу. Її закрили у 1966 році у зв’язку з переселенням мешканців села, рішення ухвалили на засіданні виконкому Переяслав-Хмельницької райради.

У 1968 році 2 536 поховань колишніх мешканців Комарівки та 335 поховань солдатів, які загинули під час Другої світової війни, перенесли на Хоцьківське кладовище.

Переселення селян із Комарівки до інших населених пунктів відбувалося з 1966 по 1970 роки. Люди селилися у Переяславі, Хоцьках (найбільше), Мазінках, Циблях, Андрушах, на станції Переяславській, на Київщині (Баришівка, Березань, Яготин, Згурівка, Фарбоване, Калинівка, на Чернігівщині, Полтавщині, Черкащині, Кіровоградщині.

Починаючи з 2009 року, громада села Комарівки щороку збирається на центральній площі Переяслава на Зелену неділю. Колишні комарівчани накривають стіл, співають пісень, які побутували в селі, згадують свою батьківщину та минувшину.

Київські