Спадок під загрозою: замок барона Штейнгеля на Кудрявці руйнується на очах киян

07 січня 2026 р. 18:29

07 січня 2026 р. 18:29

Маєток барона Рудольфа Штейнгеля, унікальний зразок неоготичної садибної архітектури кінця ХІХ століття, сьогодні перебуває в критичному стані. Частина комплексу втрачена ще у радянський період, інша — зокрема флігель із вежами та підземеллями — нині аварійна, підтоплена ґрунтовими водами та фактично непридатна до експлуатації.

Попри історичну цінність і державну форму власності, об’єкт не має комплексної програми збереження або реставрації. Водночас територія використовується медичною установою, що роками співіснує з руїнами пам’ятки.

«Київщина 24/7» продовжує рубрику «Спадок під загрозою» , фіксуючи ситуації, коли культурна спадщина області зникає поступово — без гучних рішень, але з цілком прогнозованим фіналом.

Пам’ятка під загрозою

Попри історичну та архітектурну цінність, маєток барона Штейнгеля на Кудрявці фактично перебуває в стані повільного руйнування. Йдеться насамперед про колишній флігель замку — цегляну будівлю з підвалами та вежами, яка нині є державною власністю, але залишається без належного утримання й реставраційних робіт.

За даними Мапи реновації, споруда частково постраждала від пожежі. Усередині — повністю зруйновані перекриття, підтоплені підземні рівні та фундамент, який підмивають ґрунтові води. За оцінками дослідників, мінус другий поверх уже перебуває на межі обвалу, що створює ризик подальшого неконтрольованого знищення пам’ятки.

Ситуацію ускладнює фрагментарна доля всього комплексу. Значну частину історичного замку було знищено ще у 1976-1981 роках попри протести громадськості. Інша частина — інтегрована в сучасну забудову Інституту травматології та ортопедії, який користується територією, але не має повноважень або ресурсів для комплексного збереження історичної спадщини.

Фактично пам’ятка існує у «підвішеному» стані: вона перебуває у державній власності, але без чітко визначеного балансоутримувача, програми консервації чи реставрації та без публічно озвученого бачення її майбутнього. У результаті унікальний зразок неоготичної архітектури кінця ХІХ століття на Київщині продовжує руйнуватися — не через бойові дії, а через системну бездіяльність.

Історія Замку барона Штейнгеля

Ділянка з двоповерховим цегляним особняком, службовими приміщеннями та парком колись була відділена від міського шуму суцільним парканом із наріжними павільйонами. З 1872 року ця садиба належала княгині Софії Кудашевій і відповідала типовому для того часу образу міської кам’яниці заможного власника.

Радикальні зміни відбулися у 1877 році, коли маєток викупив інженер шляхів сполучення, статський радник і барон Рудольф Штейнгель. Саме за його ініціативи будівлю перебудували в неоготичному стилі — архітектурній мові, що мала підкреслити статус власника і європейські амбіції Києва другої половини ХІХ століття. Проєкт реконструкції розробив архітектор Володимир Ніколаєв, однак через його відмову від авторського нагляду за будівництвом до роботи залучили академіка архітектури Віктора Сичугова. Перебудову завершили, ймовірно, упродовж 1877-1879 років.

На початку ХХ століття садиба знову змінила функцію. У 1901 році її придбав лікар і професор Київського університету Михайло Лапінський — один із засновників київської неврологічної школи. Тут він відкрив фізіотерапевтичний санаторій, де застосовували водолікування, світлотерапію та електротерапію — методи, які вважалися прогресивними для свого часу. Заклад працював до 1919 року.

Паралельно Лапінський розширював забудову маєтку. У 1908 році з протилежного боку садиби, на Мало-Володимирській вулиці (нині — Олеся Гончара, 60), з’явився багатоповерховий прибутковий будинок із рисами романтичного готичного замку. Сьогодні його знають як «Замок доктора» — ще одну архітектурну домінанту цього історичного кварталу.

Найболючіший етап в історії садиби настав уже в радянський період. У 1976-1981 роках найстарішу частину особняка зруйнували, а на її місці звели новий корпус для Київського науково-дослідного інституту ортопедії Міністерства охорони здоров’я УРСР. У 1980-х роках збережену частину будівлі відреставрували за проєктом архітекторки Валентини Корнєєвої, однак первісна цілісність історичного ансамблю була втрачена назавжди.

Архітектурні особливості

Головний будинок маєтку розташований у глибині ділянки й звернений чоловим фасадом у бік Бульварно-Кудрявської вулиці. Колись уздовж нього тягнувся ґратчастий паркан із вежками по периметру садиби та сторожкою садівника біля в’їзної брами — ще один елемент продуманої репрезентативної архітектури.

Особняк — двоповерховий, цегляний, прямокутний у плані, з підвалом, наріжною вежею, ґанком, під’їздом і терасою. Його фасади вирішені в стилі англійської готики з характерним набором декоративних елементів: стрільчасті віконні та дверні прорізи, сандрики, фіали, зубчасті завершення стін, кам’яні балконні огорожі з готичним орнаментом, маскарон у вигляді лев’ячої голови та консоль, призначена для скульптури. Композиція будівлі асиметрична, а південно-західний кут увінчує декоративна вежа. За середньовічною лицарською традицією саме тут підіймали прапор — знак того, що господар перебуває в маєтку.

Окрему увагу привертають металеві ковані ґрати вітражованої лоджії: у їхньому візерунку зашифровані ініціали власника — «R.S» (Рудольф Штейнгель). Увесь фасадний декор виконано з цегли, без застосування тиньку, що лише підсилює пластичність готичних форм.

Інтер’єри особняка оформлено в стилі неоренесансу. Ліплення стель і стін відзначається винятковою деталізацією й художньою якістю. До наших днів збереглися унікальні зразки ужиткового мистецтва — каміни, облицьовані поліхромними кахлями та різьбленим білим мармуром, дерев’яні панелі, чавунне литво й ковані металеві огорожі парадних сходів.

За сучасним корпусом інституту розташований флігель — колишній лікувальний корпус, зведений наприкінці ХІХ століття. Будівля вирізняється мальовничою наріжною вежею та готичними декоративними деталями, що стилістично перегукуються з основним особняком і формують єдиний архітектурний ансамбль.

Простір навколо маєтку був оформлений як англійський парк-сад — зі звивистими стежками, алеями, клумбами, фонтаном, альтанками, містками та ставком. Пейзажна композиція доповнювала архітектуру садиби й підкреслювала її статус як заміського, майже європейського маєтку в межах міста.

Маєток барона Рудольфа Штейнгеля — це не лише унікальний зразок неоготичної архітектури кінця ХІХ століття, а й багатошаровий історичний комплекс, що поєднав у собі культурну, наукову та соціальну пам’ять Києва й Київщини. Його історія — від шляхетної садиби й прогресивного санаторію до радянських перебудов і сучасного занепаду — наочно демонструє, як пам’ятка поступово втрачала цілісність і сенс у системі міського простору.

Сьогодні комплекс існує в умовах фактичної безгосподарності: флігель перебуває в аварійному стані, фундамент підмивають ґрунтові води, а подальша деградація споруди стає лише питанням часу. За відсутності чіткої програми збереження, визначеного відповідального органу та публічного бачення майбутнього маєтку держава фактично спостерігає за зникненням пам’ятки, яка могла б стати прикладом ревіталізації історичної спадщини.

Історія замку Штейнгеля — це чергове свідчення того, що культурна спадщина в Києві зникає не раптово, а повільно й тихо.

Автор: Спадок під загрозою

Київські