У Переяславі попрощалися із Героєм Вадимом Білером – воїном, який понад три роки боронив Україну - Київські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

У Переяславі попрощалися із Героєм Вадимом Білером – воїном, який понад три роки боронив Україну

08 січня 2026 р. 19:06

08 січня 2026 р. 19:06

Вадим Білер безмежно любив і пишався своєю донечкою і прагнув, щоб у неї завжди було все добре. Сьогодні, 8 січня, 10-річна Діанка отримала прапор України, яким була вкрита домовина тата. 36-річний старший сержант ЗСУ понад три роки боронив країну на фронті. У Переяславі попрощалися з воїном, який "на щиті" повернувся додому, повідомляє Переяслав .City.

"Мріяв, щоб у доньки завжди все було добре"

Вадим Володимирович Білер народився 10 грудня 1989 року . Навчався у Переяславській гімназії (нині – Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи). Згодом здобув фах електрика у Переяславському професійному коледжі. Працював налагоджувачем технічного устаткування у компанії "КОСТАЛ Україна".

Навчався на 4-му курсі заочної форми за спеціальністю 015 "Професійна освіта (цифрові технології)" в Університеті Григорія Сковороди у Переяславі. Працював налагоджувачем технічного устаткування у компанії "КОСТАЛ Україна".

До лав Збройних сил України Вадима мобілізували 1 травня 2022 року Бориспільським РТЦК та СП. Він служив командиром відділення управління командира мінометної батареї 2-го єгерського батальйону військової частини А4948.

– Ми з Вадимом познайомилися 24 вересня 2023 року в 150-й бригаді. Я перевівся туди з 30-ї бригади, він – із 72-ї. Спочатку ми служили у різних підрозділах, а приблизно через рік він перевівся до мене. Був сержантом із матеріального забезпечення, згодом – командиром відділення управління мінометної батареї. Потім пішов на позицію… Там і загинув під час артобстрілу, – про службу з Вадимом розповідає його командир Максим .

– З 2024 року підрозділ постійно перебував на Покровському напрямку. Ми тісно спілкувалися, жили в одній кімнаті, а згодом – в одному наметовому містечку, коли формувалася бригада. Постійно були разом. Я часто перебував на позиціях, тому близьке спілкування було рідкістю. Але Вадим був дуже людяним, душею компанії, товариським. Ніколи не конфліктував – усе було добре.

– Ми були знайомі близько 50 днів. Я служив у 2024 році – спочатку на Чернігівщині, потім були навчання на Житомирщині, далі знову повернулися. Ми обидва були мінометниками. Через травму мене звільнили зі служби. І от сьогодні, на прощанні з Вадимом, ми зустрілися з командирами. Вадим був професіоналом своєї справи. Його робота була дуже небезпечною, бо він планував операції для мінометників. Але всі ми смертні… , – поділився побратим Іван Виноградній .

Загинув захисник 22 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Удачне Покровського району Донецької області.

Йому навіки 36…

Востаннє рідні бачили Вадима наприкінці літа 2025 року, коли він приїздив у відпустку. На службу він повернувся 7 вересня.

– У Вадима залишилися я, мама, тато і доця Діана. З мамою доці вони не були розписані, але жили колись разом, дружили і підтримували одне одного навіть після того, як розійшлися. Брат дуже захоплювався електрикою, любив паяти. Він мріяв, щоб у доньки завжди все було добре. Фактично він жив лише нею, – розповіла молодша сестричка Героя Ірина , військовослужбовиця РТЦК.

Стрічка Вадима Білера у Facebook наповнена світлинами зі служби, однак найбільше там фото його маленької красуні – 10-річної донечки Діанки. Сьогодні ж Прапор України, яким була накрита домовина захисника, передали саме їй.

Автор: Валерія Бобровська У Переяславі попрощалися із Героєм Вадимом Білером – воїном, який понад три роки боронив Україну

Чин похорону

Траурний котедж під'їхав без кількох хвилин 11:00 до храму Воскресіння Христового. там вже чекали рідні близькі знайомі полеглого воїна. На прощання до вадима прийшло більше сотні людей храм був повністю заповнений. Над відкритою домовиною стояли найрідніші.

– Наші Герої – це новітні герої-ангели, захисники для кожного з нас. На превеликий жаль, під час цієї війни, у час, коли особливо гостро відкриваються людські якості – любов, відданість, жертовність, – новітній герой-воїн Вадим приєднався до тих захисників, які повертаються до нас "на щиті", – говорить священник.

Здається, скільки ще може витримати людина… Але вони показують, що вони над усім цим. Над болем, над страхом. І ми маємо брати з них приклад – не скиглити, не опускати рук, а бути твердими, як граніт. Такими, якими були вони.

Вони – той щит, що стоїть між миром і війною, між чорною безоднею та мирним життям. А ми для них маємо бути надійним тилом. Маємо пам’ятати, допомагати за життя й підтримувати їхні родини. Сьогодні ми висловлюємо глибокий сум і щирий жаль родині Вадима та всім, хто його знав.

– Лише тільки подумати: новорічні свята, різдвяний вечір, а ми отримуємо страшне сповіщення про те, що гинуть наші Герої. 22 грудня сім’я Вадима зустрічала різдвяний вечір без батька, без сина, без чоловіка. Далі надійшла звістка про загибель Білецького Юрія, якого поховали напередодні Нового року, 31 грудня, – говорив у храмі міський голова Вячеслав Саулко .

– Важко уявити, як постійно сім’я буде зустрічати цей Новий рік – свято для всіх українців. 2 січня ми отримуємо страшну звістку про те, що загинув Вадим. Вадим був безстрашним воїном. Він був одним із тих, які в перші дні війни ще у 2022 році пішли воювати – не за наказом, а за серцем, за те, щоб захистити Україну, захистити усіх нас із вами. Його не стало, але ми завжди будемо його пам’ятати. На превеликий жаль, новини кожного дня йдуть сумні й сумніші, і завтра ми будемо проводжати знову у цьому храмі нашого Героя, нашого захисника Віталія Романа.

Це хлопці зробили все для того, щоб не впустити ворога у нашу країну. Ми повинні завжди пам’ятати, підтримувати рідних і близьких, підтримувати всіх тих, хто жив завжди з ним, бо вони є Героями. Вадиме, ми схиляємо голови перед твоїм героїчним подвигом. Це найбільша втрата для донечки, яку так любив Вадим, якою так гордився, яку хотів би побачити, але не судилося – його не стало. Він залишиться батьком-Героєм. Наше завдання – ніколи не забувати і не прощати цим нелюдам усе, що вони роблять у нашій країні.

Після служби пролунав скорботний гімн "Плине кача…". Понад сотня людей рушила центральною площею міста. Прапори не приспускали. Колона вирушила до Ярмаркового кладовища.

– Попереду останні військові почесті, але перед цим повинні прозвучати слова, хоча немає у всьому Всесвіті слів, які полегшать біль втрати. Ми їх не будемо шукати, бо все одно не знайдемо. Ми лише попросимо у Бога сили рідним витримати і жити далі. Бо немає слів, щоб описати нашу жалобу, наш біль і нашу лють до клятих москаляк, які забрали ще одного козака, – говорив Олександр Молоткін на кладовищі.

– Немає цих слів. Ми це відчуваємо серцем, а серце плаче сльозами кривавими, і здається, сльози звичайні вже закінчилися. Чорна година випробувань виявляє кожного з нас – хто ми є насправді, чи живемо ми з Україною у серці, чи лише це говоримо. От Вадим жив – з Україною у серці. І в тяжку годину випробувань, коли вирішується доля всіх нас – буття чи небуття України, він встав і пішов туди, де не витримує метал і бетон, де витримує лише міцна козацька душа, але не слабке людське тіло. Кляте москальське залізяччя забрало його.

Пробач нас, Вадиме. Прийми нашу вдячність. Ти будеш жити в кожному клаптику рідної землі, яка сьогодні прийме тебе назавжди у свої обійми. Ти будеш жити в дітях своїх і онуках, які через покоління скажуть, що наш батько, наш дід не злякався, а встав і пішов, захистив усіх нас. Із розпеченим цвяхом у серці ми залишаємося жити і можемо сказати лише одне – тричі слава Герою української нації.

Після цього присутні голосно вигукнули: "Слава! Слава! Слава!". Поховали Героя Вадима Білера з усіма військовими почестями.

У Захисника залишилися 10-річна донька Діана, молодша сестра Іра, мама і тато.