У Переяславі попрощалися із солдатом Третього армійського корпусу Віталієм «Дядьою» Романом

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

09 січня 2026 р. 22:11

09 січня 2026 р. 22:11

Віталій Роман зустрів повномасштабну війну на заробітках у Польщі, але повернувся в Україну з непохитним рішенням долучитися до Третього армійського корпусу ЗСУ. Мав позивний «Дядя», бо його дуже любили троє племінників – Настя, Маша і Максим. Сьогодні, 9 січня, у Переяславі попрощалися з 36-річним воїном, який на щиті повернувся додому, повідомляє Переяслав .City.

Віталій Олексійович Роман народився 21 червня 1989 року. Навчався у школі №6 (нині – Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи), згодом – у Переяславському професійному коледжі. Тривалий час працював у Києві на станціях технічного обслуговування. Був хорошим спеціалістом, захоплювався ремонтом автомобілів.

За кілька років до повномасштабного вторгнення виїхав на роботу до Польщі, однак повернувся в Україну з бажанням долучитися до «Третьої штурмової». На військову службу пішов у липні 2024 року.

– Віталік передзвонив і сказав, що повертається додому з Польщі. Запитав, що я знаю про Третю штурмову, бо хотів туди йти служити. Я намагалася його відмовити, але він наполіг на своєму, – розповідає знайома Віталія, волонтерка Інна Марченко .

– Заходить вже після навчання у наш штаб такий дядько – здоровий, мужній. А я ж пам’ятаю його ще маленьким хлопчиком. Моя донька Санька вчилася з його сестрою в одному класі. А Віталік ще у шкільні роки допомагав мені торгувати на базарі. Мама їх сама виховувала, працювала на двох роботах – на фабриці, підшивала людям одяг, потім пішла на «Костал». То він змалку підробляв.

– На службі Віталік був водієм – вивозив і забирав бійців, які керують безпілотниками. Він із захопленням розповідав, що все виходить, що вивозить хлопців. Пишався своєю службою. Зробив собі татуювання на руці – останню переписку з побратимом, який загинув на війні, – розповідає Інна Марченко.

– Востаннє він приїздив додому три тижні тому, тоді ж заходив і до штабу. Хороший хлопець. Я й Саньці казала – не було відчуття тривоги. Я була впевнена, що він виживе… Кажуть, що прилетіла FPV-дрон, але він не повинен був їхати туди…

Автор: Валерія Бобровська У Переяславі попрощалися із солдатом Третього армійського корпусу Віталієм «Дядьою» Романом

За матеріалами військової справи, Віталій Роман служив командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів – командиром 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А5127 (підрозділ технічних засобів розвідки у межах розширення Третьої штурмової бригади до армійського корпусу).

Загинув 4 січня 2026 року поблизу населеного пункту Лиман Краматорського району Донецької області. Йому було 36 років.

Заупокійну літургію провели у храмі Воскресіння Христового. Прощання планували об 11:00 – на цей час уже зібралося чимало людей. Втім, цього дня ворожий БПЛА впав на території лікарні у Переяславі, де в морзі перебувало тіло Віталія. Тож прощання змістили, і траурний кортедж прибув без кількох хвилин на 13:00.

На дворі вирувала завірюха, тож частина людей чекала у Музеї кобзарського мистецтва. Уже в храмі, біля відкритої домовини, зібралися найрідніші. Під час служби священник звернувся до присутніх зі словами про те, що саме в цих людях Віталій бачив сенс свого життя.

– Він хотів, щоб його рідні були щасливими, щоб на нас не падали снаряди й щоб ми не жили в страху від атак. Війна з багаторічним ворогом триває, і він не зупиняється ні перед чим. Цією непоправною втратою ми платимо високу ціну. Нам, християнам, залишається молитися за його душу й знаходити сили продовжувати справу, якій він присвятив своє життя, – сказав священник у храмі.

До слова запросили й міського голову Вячеслава Саулка. Він зауважив, що ворог не щадить нікого, згадав про збитий «шахед» на території лікарні у Переяславі та звернувся до присутніх із запитанням:

– А що ми зробили для того, щоб допомогти й підтримати наших Героїв? Де ми були і що робимо щодня? Я до сьогодні бачу, як люди ходять у храми й цілують руки московським попам. Платять данину для того, щоб нас убивали. Чи прилітають ті ворожі шахеди, як сьогодні побачила ця родина. Він не просто прилетів. Є люди, є ті варвари, колаборанти, які показують, куди їм летіти. Бо це цілеспрямовано робиться. Ми повинні це пам’ятати.

Після служби пролунав скорботний гімн «Плине кача…». Близько сотні людей рушили центральною площею міста. Прапори цього дня були приспущені.

Поховали Віталія Романа на Ярмарковому кладовищі у Переяславі з усіма військовими почестями. Побратими зачитали Молитву українського націоналіста.

У Героя залишилися дружина Анна, мама Лариса, тато Олексій, сестра Аліна та троє племінників – Настя (13 років), Маша (18 років) і Максим (8 років).