Марія Примаченко: геніальна українська художниця «наївного мистецтва»

13 січня 2026 р. 21:56

13 січня 2026 р. 21:56

Марія Оксентіївна Примаченко народилася 12 січня 1909 року в селі Болотня Київської області, де і провела все своє життя. Батько, Оксентій Григорович, був теслею, майстрував дворові огорожі. Мати, Параска Василівна, славилася майстерністю вишивання. Бабуся займалася розмальовуванням писанок. Ця творча атмосфера стала першим натхненням для майбутньої художниці.

Про геніальну українську художницю «наївного мистецтва» розповідає Переяслав .City.

Дитяча фантазія, що стала реальністю

Коли Марусі було сім років, вона захворіла на поліомієліт. Надалі все життя вона терпітиме страшні болі, перенесе не одну операцію, та майже на всіх фото буде з милицями. Утім фізичне випробування не лише залишило її з інвалідністю на все життя, а й відкрило новий шлях до сприйняття світу та мистецтва: замість важкої праці в полі — спостереження за природою, людьми, барвами й формами навколо.

Час, що звільнила хвороба, Марія займала власною творчістю. Якось вона знайшла синювату глину і розмалювала нею свій будинок. Про цю нагоду згадувала так:

"Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, що бачила. А потім помітила синювату глину. Набрала її в поділ і розмалювала нашу хату".

Сусіди приходили подивитися на роботу, виконану юною Примаченко, хвалили, просили прикрасити так і їхні будинки. Незабаром вона отримала перше замовлення. За розмальовування будинку сусідів Марії віддячили поросям. Згодом саме це порося допомогло всій її родині вижити в голодні часи.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Через хворобу Марія мала лише чотири роки формальної освіти. Вона була самоучкою, писала без розділових знаків і використовувала народну мову у підписах. Але при цьому вправно малювала обома руками — і правою, і лівою.

У 1935 році київська художниця Тетяна Флора вирушає у пошуки матеріалів для виставки народного мистецтва та знаходить Марію. Вона запросила 28-річну дівчину до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. І вже через рік Марія Приймаченко закінчує Школу народних майстрів у Києві. Тут вона працювала не лише з живописом, а й із вишивкою, керамікою та декоративними розписами.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Марія стала відомою

1936 рік став знаковим у кар'єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її «Звірів з Болотні» – це серія самобутніх авторських малюнків, з якої й почалося сходження нікому невідомої поліської селянки на олімп високого мистецтва і всесвітнього визнання. На тій виставці роботи Примаченко удостоїли відзнаки першого ступеня.

Спочатку свої картини Марія Примаченко ніяк не називала. Відповідно до задуму, художниця вигадувала колір своїх персонажів – чорний, синій, фіолетовий. Тому і перші твори художниці мають відповідну назву – «Чорний звір», «Коричневий звір», «Червона мавпа».

Саме цю серію кольорових звірів Марії Примаченко відзначили золотою медаллю на міжнародній виставці у Парижі 1937 року. Цю нагороду вона так і не змогла потримати у руках, бо за іронією долі її надіслали на адресу Івана Гончара, який також брав участь у виставці. Але медаль дорогою загубилася.

Пабло Пікассо назвав її творчість «справжнім мистецьким чудом». Марк Шагал захоплювався творчістю Марії Оксентіївни, бо ж і сам малював дивних істот.

Марія стала відомою. Незабаром її роботи з'явилися на Всесоюзній виставці на Московії. Потім вже і у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Виходили статті в періодиці, журналах. Музеї почали купувати роботи української художниці.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Творчий підйом закінчився з початком війни

Перед початком Другої світової війни доля дарує Марії Примаченко велике кохання, якому вона залишилася вірною до кінця життя. Це був Василь Маринчук, її односелець. Однак життя звело їх лише у Києві, де художниці пропонували залишитися, але через батьків, які потребували допомоги, вона була змушена повернутися додому.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

На жаль, творчий підйом Примаченко закінчився з початком війни, яка швидко та широко захоплювала Європу. Василя Маринчука призвали на фронт. Додому він не повернувся, так і не побачивши їхнього єдиного сина – Федора.

В останньому своєму листі він побажав щастя синові і повідомив, що йде у п'яту атаку. Більше звісток від нього не було. Загибель коханого стала страшним ударом для Марії – відібрав бажання і натхнення творити. До того ж вона залишилася з маленьким сином і старими батьками в напівзруйнованому будинку.

До малювання Марія повернулася вже після війни. Але її "мистецьке чудо" зразу не вписувалося у формат "соціалістичного реалізму". Тож вона займалася рукоділлям: створювала весільні сукні, вишивала і шила, щоб заробити на життя. Але

Вже у 1959 році Марія Приймаченко стає членом Спілки художників. Опісля знову з'являються нові публікації, виставки й нагороди. Але водночас Марія може втілити і важливу житейську потребу – збудувати цегляний будинок, який був їй так потрібний. Разом із тим у цей період з’являються нові серії малюнків «Людям на радість».

Майстеркласи в саду

Стиль художниці найчастіше називають "наївним мистецтвом" або примітивізмом.

Її полотна переповнені казковими звірами, фантастичними рослинами, незвичними створіннями, квітами і візерунками, що народилися з народних легенд, сільських казок і власної уяви майстрині. Вона працювала в основному гуашшю на папері, створюючи яскраві, декоративні композиції з дуже виразними кольорами й графічними контурами.

На початку 1960-х років, коли виставки Марії вже проходили не тільки в Україні, а й поза її межами, вона почала отримувати чимало листів від шанувальників. Переважно це були діти. Вони ділилися своїми враженнями з виставок, а часто й вкладали у конвертики свої малюнки. До речі, всі ці малюнки збережені й зараз складають частину архіву родини Примаченків.

Марія, бувало, роздивлялася довго якийсь малюнок, а тоді просила свого сина Федора, щоб той написав лист у відповідь — із запрошенням дитини в гості. Так все почалося. Діти почали з’їжджатися з різних куточків України, а Марія їм проводила майстеркласи.

Згодом все більше людей про це дізнавалося й починало приїжджати на вихідні. Це була своєрідна імпровізована школа Марії в Болотні.

Пізніше до майстеркласів доєдналися дорослі. Їх Марія проводила у саду. Сад в неї був найкрасивіший у всьому селі, – учні й дорослі й малі сідали довкола, брали пензлі в руки й малювали.

Заняття були безкоштовні. Єдине, треба було приїжджати зі своїми ватманами.

Звісно, це були не стандартні уроки – Марія не стільки навчала, скільки – надихала, заряджала й створювала можливість для дітей і дорослих проявити себе. Висловити емоції, для яких не знаходили слів. Сконцентруватись на красі довкола. Помітити щось дивовижне.

Для багатьох учнів ці уроки стали поштовхом до їхньої власної творчості та сміливості у самовираженні.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Творчість Примаченко у контексті епохи

Примаченко була чутливою до великих історичних подій. Після Чорнобильської катастрофи художниця створила цикл робіт, присвячених цій трагедії. Її село входило у 30-кілометрову зону.

Вона звертає увагу не тільки на трагічність теми, а й виражає у картинах вдячність усім, хто боровся з наслідками руйнівної аварії. Зокрема, втіленням цієї теми стали картини «Квіти виросли коло четвертого блока» та «Отаким снився четвертий блок, по ньому будуть рости квіточки, а будуть нести діточки квіточки. Як пам’ятник буде навік коло нього, будуть прилітати голубчики наші Герої , спасли нас пішли від нас».

Картину «Квіти виросли коло четвертого блока» у 2022 році продали на благодійному аукціоні за пів мільйона доларів, а кошти спрямували на підтримку української армії.

«Квіти виросли коло четвертого блока»

Спадкоємці творчості Примаченко

Пристрасть до малювання успадкував від художниці її син Федір Примаченко та онук Іван. Кожен з них працював над розвитком власного стилю, зображуючи своїх фантастичних звірів.

Федора мисткиня називала близьким другом і своїм найкращим учнем, що в усьому її перевершив. Іван також ще з дитячих років дивував Марію своєю уявою. І хоча художника постійно порівнювали зі знаменитою бабусею, було нерозумінням та критика на його адресу, він не здався і прокладав власний шлях.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Марія Примаченко з сином Федором і онуком Іваном Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

За життя Примаченко створила понад 800 робіт, багато з яких зберігається в Національному музеї декоративного мистецтва України, виставляється в Парижі, Берліні, Лондоні, Нью-Йорку та інших культурних центрах світу.

У 2009 році ЮНЕСКО оголосило Роком Марії Примаченко, визнавши її внесок у світову культуру.

На честь художниці названо вулицю в Києві та навіть малу планету.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Правнука Марії Примаченко Анастасія опікується збереженням її спадщини і є засновницею та очільницею Благодійного фонду "Творча спадщина родини Марії Примаченко".

Коли вона дізналась про бойові дії біля Іванкова на початку 2022 року, про пожежу в місцевому історико-краєзнавчому музеї, де зберігалися її роботи, на якусь мить уже змирилася, що безцінний творчий спадок геніальної прабабусі втрачено назавжди. Проте частину картин врятували місцеві жителі.

Фонд Марії Примаченко планує побудувати новий музейний комплекс "Шлях Марії", присвячений мисткині, у її рідному селі Болотня. Поки що він на етапі розробки.

Автор: ukrainer

Марія Примаченко пішла з життя 18 серпня 1997 року у своєму домі в Болотні, де створила більшість картин, за які ми її знаємо і любимо. Ще за життя вона стала символом українського мистецтва, а у 2022 році їй офіційно присвоїли відзнаку «Національна легенда України».

«За мною не плачте, я не пропаду на тому світі... У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою гарні фарби та папір — я все пам’ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов» , — казала художниця.

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Автор: Maria Prymachenko Family Foundation у Facebook

Київські