Гостиний двір під загрозою: історична пам’ятка Подолу в державній власності, але в критичному стані

14 січня 2026 р. 18:39

14 січня 2026 р. 18:39

Гостиний двір, одна з найвизначніших споруд історичного Подолу, сьогодні стоїть у критичному стані. Споруда, що віками формувала обличчя Контрактової площі, після багаторічних спроб приватної реконструкції та пожеж залишається занедбаною. Частина будівлі потребує негайного втручання реставраторів: фундамент і стіни дали тріщини, дах пошкоджений, внутрішні приміщення непридатні до використання.

Попри державну власність і внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки архітектури та містобудування національного значення, комплекс не має комплексної програми відновлення чи реставрації. Територія перебуває без нагляду, а кияни й туристи бачать лише руїни історичного середовища.

«Київщина 24/7» продовжує рубрику «Спадок під загрозою» ,  документуючи випадки, коли столична культурна спадщина втрачається поступово — без гучних рішень, але з передбачуваним фіналом.

Спадок під загрозою

Гостиний двір — одна з найпомітніших споруд Подолу, розташована прямо на Контрактовій площі. Проте замість того, щоб приваблювати киян і туристів, сьогодні він занепадає. Після того як будівлю вдалося повернути у державну власність після спроб приватної реконструкції за часів Януковича, її доля досі невирішена.

У Департаменті охорони культурної спадщини КМДА, який очолює Марина Соловйова — колишня захисниця Гостиного двору, нагадують: будівля внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка архітектури та містобудування національного значення.

Цікаво, що будівля, яку ми бачимо сьогодні, фактично зведена у 1983–1990 роках. Вона реалізована за архітектурними матеріалами Л. Руска з 1809 року — проєктом, який у XIX столітті так і не втілили.

«Гостиний двір — це будинок 1980-х, але за ідеєю початку 19 століття. Для українських реставраторів це стало значним досягненням (працювала Валентина Шевченко та її команда). Та, попри роки боротьби киян, сьогодні будівля стоїть у руїнах. Можливо, передача її в комунальну власність допомогла б зрушити реставрацію з місця. Тут можна організувати туристичний центр або відділи Музею історії Києва», — каже Олена Мокроусова.

Сучасний Гостиний двір — цегляна двоповерхова споруда у формі каре, з відкритим внутрішнім подвір’ям, шістьма проїздами і металевими воротами. Фасади прикрашені арковими галереями та пілястрами. Історія будівлі сягає 1809 року, коли вона замінила старий двір 1760-х за проєктом Івана Григоровича-Барського. У 1828 році споруду реконструював архітектор А. Меленський, а в другій половині XIX століття аркові галереї замурували.

До закриття на реконструкцію у 2000-х у Гостиному дворі працювали Театр на Подолі, архітектурно-будівельна бібліотека, кафе «Полонез» та магазин побутової хімії. «У 2013 році я побував у підвалах будівлі. Це символічна для Києва споруда. Тут мають бути торгові ряди, як раніше. Мої батьки купували тут холодильник, а я колись відвідував бібліотеку на презентації книжки Дмитра Малакова про Київ», — згадує києвознавець Кирило Степанець.

Сьогодні Гостиний двір — приклад того, як навіть «новітня» історична будівля може опинитися на межі руйнування, якщо спадок залишають без уваги.

Історія пам’ятки, що занепадає

На Подолі в Києві ще у XVIII столітті існував Старий Гостиний двір, зведений у 1778 році за проєктом Івана Григоровича-Барського. Проте його площі було замало для потреб киян і купців, а з ростом торгівлі виникла необхідність у більшому комплексі.

З 1798 року на площі, яка згодом отримала назву Контрактова, почали проводити відомі Контрактові ярмарки, переведені з Дубно. Попит на торгові приміщення швидко зростав, і вже на початку XIX століття постало завдання збудувати двоповерховий новий Гостиний двір.

У 1806 році проєкт доручили скласти відомому петербурзькому архітектору Луїджі Руска. Та вже 21 листопада 1808 року пожежа знищила понад 300 дерев’яних лавок на площі, залишивши лише льохи й попелища. Наступного дня Товариство торгівельних купців Подолу звернулося до цивільного губернатора з проханням дозволити будівництво кам’яного двору та отримати позику у 150 тисяч рублів від Державного банку.

24 листопада 1808 року магістрат ухвалив рішення розпочати будівництво нового Гостиного двору з приходом весни 1809 року. Для контролю над процесом заснували Будівельну експедицію, до складу якої увійшли відомі кияни М. Григоренко, А. Барський та П. Барщевський. Вони мали слідкувати за постачанням матеріалів, координацією з архітектором та безперервністю робіт.

Будівництво за проєктом Луїджі Руска (1809—1813)

10 серпня 1809 року проєкт Луїджі Руска отримав затвердження у Міністерстві внутрішніх справ, а вже 5 вересня він надійшов до Києва для реалізації. За планом архітектора, новий Гостиний двір у стилі класицизму мав стати монументальним двоповерховим торговельним комплексом у формі замкненого прямокутника з внутрішнім подвір’ям і шістьма воротами.

Фасади планували прикрасити напівколонами двоповерхової висоти та пофарбувати у жовтий і білий кольори. Спочатку будівля мала мати розмір 80×20 метрів, проте в результаті будівництва вона розрослася до 122×65 метрів. Уздовж фасадів передбачалося розташування лавок різного профілю: від залізного ряду біля Києво-Могилянської академії до овочевого і суконного рядів на інших сторонах. На першому поверсі передбачали 96 лавок, на другому — 108.

Фундамент заклали 18 вересня 1809 року під благословення митрополита Серапіона, а для нагляду за будівництвом створили спеціальну будівельну експедицію за участю архітекторів Андрія Меленського та Костянтина Ізмайловського. Через дерев’яні зруби льохів, на яких частково встановили фундамент, будівля дала нерівномірну осадку, але цей недолік усунули до вересня 1811 року.

Призупинення та перша реконструкція

Будівництво довелося призупинити через грандіозну пожежу на Подолі в липні 1811 року та через фінансові труднощі під час французько-російської війни 1812 року. Тоді завершили лише перший поверх, накривши його дахом, і двір функціонував у одноповерховому вигляді. За Магдебурзьким правом доходи від Гостиного двору надходили до Магістрату.

Перша масштабна реконструкція відбулася у 1828—1833 роках під керівництвом архітектора Андрія Меленського після пожежі. Він замінив легкі форми русківського стилю на строгий ампір, облаштував карниз, аттик та залізний дах. Тоді в Гостиному дворі налічувалося 52 лавки з крамницями і майстернями, частина з яких належала міській владі, частина — приватним купцям.

Перебудови другої половини XIX століття

У 1843—1854 роках лавки здавали в оренду, і відкупники перебудовували фасади: замуровували арки, надбудовували другі поверхи, змінювали пілястри й карнизи. Наприкінці XIX століття перед фасадом з боку сучасної вулиці Сагайдачного облаштували сквер, який частково прикрашав будівлю.

19 жовтня 1905 року Гостиний двір зазнав погрому: ультранаціоналісти пошкодили єврейські лавки, що розташовувалися всередині.

Радянський період

У 1917 році тут працювало 53 крамниці, а надбудовані горища слугували повноцінним другим поверхом. Професор Костянтин Щероцький відзначав, що будівля зберегла риси ампіру: колони, віконні й фронтальні прикраси.

У 1920-х Гостиний двір залишався торговим комплексом: спершу тут працювали НЕПмани, згодом — робочі кооперативи. Багато вікон і дверей були перебудовані, а фасади втратили первісну витонченість. Під час Другої світової війни будівля занепала.

За Генеральним планом 1947 року її планували знести, проте в повоєнні роки тут розташовувалися склади, майстерні та невеликі підприємства. Лише у 1955 році фасади тимчасово відновили для зйомок фільмів, серед яких «Мати» М. Горького та «Матрос Чижик».

Метро на Подолі та історико-архітектурна інвентаризація

На межі 1960–70-х років на Подолі відродився інтерес до збереження історичної забудови. У 1972 році розпочалося будівництво лінії метро Поштова площа — Петрівка, яке передбачало прокладання тунелів у зоні щільної історичної забудови. Це створювало серйозну загрозу для старовинних будівель, зокрема Гостиного двору.

Під керівництвом архітекторки Валентини Шевченко у 1972–1974 роках була проведена історико-архітектурна інвентаризація забудови Поштової площі та вулиці Ратманського (нині Введенська). За результатами обстежень було запропоновано відтворити Гостиний двір за оригінальним проєктом Луїджі Руска, надбудувавши другий поверх, та реставрувати сусідні споруди.

Громадськість відстояла історичну цінність будівлі: тунель метро проклали закритим способом, а сам двір тимчасово додатково зміцнили. Проте після робіт центральна частина будівлі дала просадку, і на стінах з’явилися тріщини.

Архітекторка Валентина Шевченко пригадує: «Спершу над проєктом працювали три провідних реставратори. Одна з них, Забвенко, побачила, в якому стані будівля, і відмовилась. Друга, Бакова, боялася працювати під аварійними арками. Третій, Отченашко, дав «зелене світло» на виключення Двору з пам’яток, але теж пішов. І тоді це дісталося мені».

За кресленнями Луїджі Руска, знайденими в ленінградському архіві, Валентина Шевченко разом із Юрієм Лосицьким склала проєкт відновлення двоповерхової будівлі.

Рішення про реставрацію та охорону пам’ятки

2 лютого 1977 року Київський міськвиконком звернувся до Ради Міністрів УРСР з клопотанням захистити історико-культурну спадщину столиці, а 28 жовтня 1977 року була ухвалена постанова про поліпшення охорони пам’яток Києва.

6 вересня 1979 року Гостиний двір офіційно внесли до «Списку пам’яток містобудування і архітектури Української РСР» під номером № 872. Контрактова площа проголошувалася заповідною територією, а держава зобов’язалася провести наукову інвентаризацію забудови Подолу.

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури долучилося до відновлення, зібравши 100 рублів на реставрацію Гостиного двору. Пізніше постановою Ради Міністрів республіки у 1987 році створили історико-культурний заповідник «Стародавній Київ», до якого увійшли проєкти реставрації Червоної (Контрактової) та Поштової площ, вулиць Сагайдачного і Покровської, а також окремих пам’яток: Миколаївського костьолу, Золотих воріт, фонтану «Самсон» і, звісно, Гостиного двору.

Відновлення будівлі (1983—1990)

Роботи розпочалися у 1983 році. Спершу планували надбудувати другий поверх та оновити внутрішнє оздоблення. Інженерно-технічні обстеження показали, що стіни і фундамент потребують повної заміни: цегла була якісною, але розчин непридатний. Тож вирішили повністю розібрати стару будівлю та відбудувати її заново у первісних габаритах.

1985 року здали перше північно-східне крило, де розмістили Державну архітектурну бібліотеку ім. Заболотного. Остаточно знесли залишки старої будівлі біля фонтану «Самсон» у 1987 році. Через вибух на Чорнобильській АЕС у 1986 році частину коштів перенаправили на ліквідацію наслідків аварії, і роботи завершили лише у 1990 році.

Народний архітектор України Микола Жаріков у своїй книзі «Мои майданы» критикував надбудову другого поверху, вважаючи її недоречною для історичного ансамблю.

Часи незалежності

У 1994 році у Гостинному дворі знімали музичний кліп Павла Зіброва «Білий цвіт на калині» за участю Народних артистів України. У березні того ж року будівлю передали в оренду приватному підприємству «Укрреставрація», яке мало зберігати пам’ятку. На практиці стан приміщень постійно погіршувався.

У 2007 році Кабмін Віктора Януковича передав будівлю під управління Державного агентства з інвестицій та інновацій, але вже у 2008 році рішення було скасоване урядом Юлії Тимошенко.

У 2010 році будівля на правах оренди перейшла до Державного комітету з питань контролю за наркотиками, а до 2012 року у Гостинному дворі розміщувалися крамниці, бари, банк, Київський академічний драматичний театр на Подолі, науковий інститут та Державна архітектурно-будівельна бібліотека ім. Заболотного.

Гостиний двір у сучасності

4 липня 2011 року Міністерство регіонального розвитку та будівництва обговорювало статус Гостиного двору. Місяцем пізніше, постановою Кабміну № 1380, будівлю виключили зі списку пам’яток архітектури України.

Рішення спиралося на «дослідження» Українського державного науково-дослідного інституту, яке згодом виявилося фальсифікованим: замість фактичних зовнішніх розмірів будівлі були вказані внутрішні осі, а у пояснювальній записці Мінкульту фігурували параметри 100×60 м, що не підтверджувалися жодними документами.

У 2012 році Київрада дозволила ПАТ «Укрреставрація» розробити проєкт реконструкції Гостиного двору під торговельно-офісний центр із гостьовою стоянкою. За рішення проголосувало 68 депутатів, проте опозиційні обранці одразу попередили: будівлю історичної пам’ятки перетворять на комерційний об’єкт.

Проєкт архітектора Андрія Миргородського передбачав зміцнення фундаменту, скляне накриття внутрішнього двору, перетворення горища на третій поверх із внутрішніми вікнами та засклення зовнішніх галерей.

Архітекторка Валентина Шевченко різко виступила проти: споруда мала залишатися під захистом держави. Київські активісти, серед яких організації «Збережи старий Київ» та «Право на місто», оголосили протест проти комерціалізації історичної спадщини.

14 січня 2013 року КМДА повідомила, що Гостиний двір отримає правовий статус комплексу пам’яток місцевого значення, і тепер його планували реставрувати, а не реконструювати.

Проте вже у ніч на 9 лютого сталася масштабна пожежа на горищі площею 200 м². Дах було серйозно пошкоджено, а бібліотеку та інститут реставрації довелося терміново евакуювати. Це створило зручний привід для забудовника розпочати роботи.

18 лютого біля будівлі сталася сутичка активістів із забудовником: «Беркут» жорстко розігнав протестувальників, серед яких опинився народний депутат Андрій Міщенко. Попри це, безстрокова культурна акція тривала майже дев’ять місяців. Активісти використовували простір двору для творчих і культурних подій, відстоюючи ідею громадсько-культурного центру замість торговельно-офісного комплексу.

22 лютого 2014 року всі будівельні роботи у Гостинному дворі припинилися. 25 квітня Київський апеляційний адміністративний суд скасував дозвіл на реконструкцію, частково задовольнивши скаргу громадського активіста Ігоря Луценка.

3 липня 2014 року Київрада скасувала рішення про відведення землі під комерційний проєкт. У 2015 році Окружний адміністративний суд визнав незаконною постанову Кабміну 2011 року про виключення будівлі зі списку пам’яток, а Фонд держмайна розірвав договір оренди з «Укрреставрацією».

21 січня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд повернув Гостиному дворі статус пам’ятки національного значення. У листопаді того ж року прокуратура Києва поновила розслідування щодо незаконного ведення будівельних робіт.

Стан будівлі погіршувався: стіни без даху покривалися тріщинами, територія заростала травою й кущами. У 2018 році суд підтримав позицію прокуратури, повернувши Гостиний двір у власність держави.

21 січня 2019 року Фонд державного майна України зареєстрував будівлю площею 12 752 м² на Контрактовій площі, 4 як державну власність.

Сьогодні Гостиний двір — символ того, як історична спадщина може опинитися на межі зникнення навіть у столиці. Попри державну власність і юридичний статус пам’ятки національного значення, будівля стоїть без нагляду, її простір занедбаний, а культурний потенціал залишається невикористаним.

Історія Гостиного двору — це нагадування про те, що спадок вимагає не лише формальної охорони, а й активної реставрації та стратегічного плану збереження. Без комплексного підходу та громадського контролю навіть знакові пам’ятки ризикують перетворитися на руїни, залишаючи після себе лише тінь колишньої величі.

Фото: Михайло Криволапов, КМДА, kyivcity.gov.ua, Вікіпедія

Автор: Спадок під загрозою

Київські