Як титан, чотири роки на війні захищав Україну: Переяслав віддав шану Герою Олександру Горбатюку

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Як титан, чотири роки на війні захищав Україну: Переяслав віддав шану Герою Олександру Горбатюку

19 січня 2026 р. 18:04

19 січня 2026 р. 18:04

Зимовий день 19 січня став ще холоднішим від траурної події – у Свято-Успенському соборі попрощалися з Героєм Олександром ГОРБАТЮКОМ із Переяслава.

Близько 10:30 морозне повітря на пів міста пронизує звук поліцейської сирени – жалобний кортеж із тілом захисника доїжджає до храму на заупокійну службу. Тут поки порожньо. Стежку до храму дбайливо посипали піском, перед входом підметено до сухої плитки. Щоб було людям зручно...

Тут починають зворотній відлік години прощання з Героєм, який всі чотири роки війни стояв титаном на захисті України. З Героєм, який зрештою життя поклав за те, щоб ми жили на рідній землі, розповідає Переяслав .City.

Воїна Олександра Горбатюка відспівали в Свято-Успенському храмі в Переяславі 19 січня 2026 року. Автор: Валентина Батрак

На заупокійну молитву до стародавнього храму разом із рідними та близькими людьми Захисника зібралося близько сорока людей. Почесна варта з числа представників ДФТГ та І відділу Бориспільського РТЦК та СП виконує незмінний за роки війни ритуал. Шестеро священників починають справляти похоронну літургію. Напередодні у відпустку повернувся із фронту військовий капелан Дмитро Волошин і теж долучився до проведення чину похорону Героя.

ГОРБАТЮК Олександр Григорович народився 17 січня 1971 року.

Останнє місце служби було на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 1 вогнеметного відділення вогнеметного взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки військової частини А4796.

Помер 11 січня 2026 року у тимчасовому місці розташування підрозділу військової частини у населеному пункті Розумівка Запорізької області. Йому було 54 роки.

– Тато сам прийняв рішення і пішов добровольцем захищати Україну майже відразу – 12 березня 2022 року. Не міг просто дивитися на все, що коїлося в країні після повномасштабного вторгнення ворога, – каже молодша донька Героя Анжела. – Він на початку війни був у піхоті, потім у штурмовій бригаді. Воював у різних гарячих точках.

Спочатку на Харківщині – це зачистка та оборона Вовчанська, Куп'янська та інших населених пунктів області. Оскільки його підрозділ у цих боях зазнав великих втрат і з його побратимів живими залишилося мало, тата перевели в іншу частину. Далі він тримав оборону на Донецькому напрямку – це бої за Бахмут, Кліщіївку та інші села.

Його цінували побратими, командири, бо він до останнього подиху був вірним присязі і відданим справі захисту нашої країни. Він був досвідченим, багато вмів і в усьому допомагав побратимам, був добрим, справедливим, чесним…

– У березні було б чотири роки, як Саша на війні. Він помер 17 січня – це дата народження нашого тата, він теж був військовим, помер 10 років тому, – розповідає про брата рідна сестра Анна Григорівна. – А Саша навіть у строковій армії не служив, бо в нього слабкий зір – «мінус сім». Його старший син Олексій у 2014 році набув військового досвіду під час АТО, він охороняв тоді Маріупольський аеропорт. І з початком повномасштабної війни його відразу призвали.

«Як же я можу дома сидіти, коли син пішов воювати», – сказав брат і вирушив у військкомат проситися добровольцем. Він пішов захищати всіх нас. Спочатку був у теробороні, вони у Згурівці стояли, коли окупанти були на підступах. А потім їх перекинули у Бахмут. Там було дуже важко, вони там по три доби на морозі лежали… Брат розказував, що деякі хлопці просто замерзли насмерть на позиціях… А він там і серце надірвав, і нирки…

Потім уже його перекидали на різні ділянки фронту: і Миколаївська область, і знову Донецька, Запорізька. Його перевели у технічну роту – «на нулі» укріплення копали, виконували багато іншої важливої роботи.

А ще брат умів дуже добре готувати, він такі борщі варив смачні! Коли вже не міг щось важке тягати, бо в нього вже все було відморожено, дуже хворів, то готував побратимам їжу. Хвалився: «Сьогодні нагодував хлопців – вони такі довольні!».

Він любив життя, і вмів радіти йому, любив спілкування, компанії. Це до війни так було…

Саша приходив у відпустку, трохи підлікувався і знову повертався. Казав: "Я не можу інакше, у мене стільки побратимів загинули. Не можу їх зрадити і тепер просто утекти. Так, немало хлопців не витримали, але мені буде соромно так зробити…».

Брат був дуже мужнім, відповідальним і чесним. Коли розповідав про війну і побратимів, – плакав і зізнавався: "Страшно, боляче, я вже фізично не можу…». Але збирався і знову повертався до своїх хлопців.

Брат – надзвичайно мужній, я ним дуже пишаюся, – щиро крізь сльози каже сестричка.

Після заупокійної служби у храмі і промови священника о. Михайла та міського голови Вячеслава Саулка , традиційного щемливого до сліз ритуалу на колінах – виконання «Плине кача» – жалобна церемонія автоколоною вирушила головною вулицею на кладовище.

На центральній площі міста останньою земною честю Воїну стали приспущені знамена.

Дорогою перехожі та водії зупинялися, дехто виходив з автівки.

На пошану Герою Олександру Горбатюку на центральній площі Переяслава приспустили всі прапори в день прощання 19 січня 2026 р. Автор: Валентина Батрак На пошану Герою Олександру Горбатюку на центральній площі Переяслава приспустили всі прапори в день прощання 19 січня 2026 р.

На цвинтарі відбулося останнє прощання рідних із Героєм.

– Олександр на фронті чотири роки, як титан, служив на захисті України – це справжній подвиг! – сказав у прощальній промові на кладовищі капітан Андрій Шаповал , начальник відділення І відділу Бориспільського РТЦК та СП. – Він оберігав не тільки свою сім’ю, а й кожного з нас, усю Україну. Він пройшов довгий і складний шлях захисника, але так скалося, що в польових умовах війни не витримали серце і легені нашого козака.

По-різному складається історія наших воїнів: хтось гине в першому ж бою, когось ворожий дрон чи снаряди досягають навіть не на першій лінії оборони. А хтось, як і Олександр Горбатюк – чотири роки віддав службі, стояв щодня на захисті кожного з нас і, зрештою, у такому віці за ці роки не вистачило здоров’я впоратися з тими жорстокими умовами і тяготами війни.

Він життя поклав за те, щоб ми жили у своїх будинках, ходили на роботу – так, поки що в холоді і без світла, але це минуще. Але ми живемо на своїй землі і можемо мріяти про перемогу й мир. Це завдяки мужності й нашого захисника Олександра, – наголосив Андрій Шаповал.

Воїна Олександра Горбатюка похоронили на Ярмарковому кладовищі в Переяславі 19 січня 2026 року. Автор: Валентина Батрак

Воїна Олександра Горбатюка похоронили на Ярмарковому кладовищі в Переяславі 19 січня 2026 року. Фото: Воїна Олександра Горбатюка похоронили на Ярмарковому кладовищі в Переяславі 19 січня 2026 року. Автор: Валентина Батрак

Почесний караул виконав церемонію передачі дружині та доньці державного прапора, як символу держави, яку до останнього подиху захищав Олександр Григорович. Військові здійснили автоматний салют. Двоє священників разом із рідними виконали над могилою державний гімн.

На останніх словах славеню у ясному небі пролетів український винищувач – символічне прощання захисників у строю з тим, хто вже навіки піднявся у стрій воїнства небесного.

Захисника Олександра Горбатюка похоронили на Ярмарковому кладовищі з усіма військовими почестями.

У нього залишилися 76-річна мама, дружина, син і донька, сестра.

Вічна слава Герою!