"Життя в нас було насичене, молоде, цікаве": у Переяславі вшанували пам'ять Володимира Воловика

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Життя в нас було насичене, молоде, цікаве": у Переяславі вшанували пам'ять Володимира Воловика

21 січня 2026 р. 16:32

21 січня 2026 р. 16:32

Захід пам’яті Володимира Федоровича Воловика – відомого в мистецьких і громадських колах Переяслава фотографа, музейника та громадського діяча – провели у Переяславській публічній бібліотеці. Про це повідомляє Переяслав .City.

Володимир Воловик (21 січня 1950 – 30 серпня 2025) залишив значну творчу спадщину. Він десятиліттями працював у Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", створив сотні світлин, фотовиставок, буклетів і путівників, задокументував пам’ятки народної архітектури, музейні експозиції, події та людей. Його діяльність сприяла формуванню національної свідомості серед жителів міста.

У 1990-х роках Володимир Воловик активно долучався до громадсько-політичного життя Переяслава. Він очолював осередки Конгресу національно-демократичних сил та Української республіканської партії, був членом "Просвіти", Всеукраїнського комітету охорони прав людини та організації "Громадський контроль".

Автор: Валерія Бобровська "Життя в нас було насичене, молоде, цікаве": у Переяславі вшанували пам'ять Володимира Воловика

Захід пам’яті провів його товариш – Олег Коломієць , поет, історик, краєзнавець, перекладач, член Національної спілки письменників України та почесний громадянин Переяслава. Він поділився спогадами про багаторічну дружбу, юність, зацікавлення літературою, національне пробудження та особисті риси Володимира Воловика.

– Наші батьки були знайомі ще до того, як ми самі потоваришували. З осені 1965 року до нашого просвітлення долучився Володимир Федорович. Ми взаємно відкривали одне одному культурні надбання – не можна сказати, що хтось мав на когось більший вплив. Ми дуже дорожили цими знаннями та дружбою, – розповів Олег Коломієць.

Він згадав, що часто переживав за Володимира Воловика, адже той разом із товаришем Георгієм Федоровичем любив плавати і кілька разів перепливав Дніпро, що було доволі ризиковано.

– Мені навіть через це снилися кошмари. Володя робив фотографії дуже якісно, гарно. Не раз і мене фотографував. Саме він відкрив для мене Пантелеймона Куліша – дав прочитати "Чорну раду", а згодом і Костомарова. Він і сам писав веселі, жартівливі вірші, мав дар пародиста й пересмішника. Життя в нас було насичене, молоде, цікаве.

Олег Коломієць також був свідком на весіллі Володимира Федоровича та його дружини Лариси Петрівни.

– Лариса Петрівна та Володимир Федорович вінчалися у Смілі, за що їх навіть виключили з комсомолу. Пригадую, на вінчанні я тримав корону над Володею. А він же високий, тож рука мені тоді добряче нила.

На заході були присутні донька Володимира Воловика Олена та син Максим . Син згадав про принципову позицію батька щодо незалежності України та його активну участь у суспільному житті.

– Батьки одружилися у 1974 році. Мама, коли була жива, згадувала: "Я так боялася за нього виходити заміж – думала, що його посадять, як Василя Стуса, як якогось революціонера". А він їй відповідав: "Україна повинна бути незалежною".

Максим також пригадав день ухвалення рішення про незалежність України.

– Батько тоді поїхав у справах. А вдома ж було лише радіо, телевізор майже не працював. Коли він зайшов у двір, мама зустріла його, і він запитав: "Ну що, прийняли?" Вона відповіла: "Прийняли". Мама згадувала, як у нього тоді від радості загорілися очі. Він багато в чому брав участь, був активним у подіях того часу, – розповів син.

Своїми спогадами також поділився Павло Колесник , який знав Володимира Воловика з дитинства.

– Народилися і виросли в одному дворі, де замість паркану ріс звіробій. Пам’ятаю його ще немовлям, перші кроки на цій землі. Ми товаришували змалечку – з чотирьох-п’яти років. Дуже рано почали читати. Я трохи раніше, бо старший за нього, але він уже в три з половиною роки був записаний у цю бібліотеку. Він зростав у сім’ї інтелігентів, мав доступ до книг і літератури. Дитячих книжок тоді було мало, та й коштували вони дорого: сім копійок – це вже була півхлібини на день для сім’ї.