У Переяславі відкрили іменну виставку колишнього фотографа заповідника Володимира Воловика

01 лютого 2026 р. 20:27

01 лютого 2026 р. 20:27

Виставку «Світ в об’єктиві митця», присвячену пам’яті фотографа НІЕЗ «Переяслав» та громадського діяча Володимира Воловика, відкрили в приміщенні Музею Заповіту Т.Г.Шевченка 30 січня. На ній представлені світлини та особисті речі митця, організатори навіть відтворили його фотолабораторію. Чим вона цікава і чому варто її подивитися, розповідає Переяслав .City.

Ініціатором створення експозиції став Олег Коломієць – давній близький друг Володимира Воловика, колишній науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав». Він надав частину світлин, багато фото і предметів – Галина Бузян, теж його колишня колега, частину фотографій узяли у фондах Заповідника, ще фото та особисті речі для виставки надали діти Володимира Федоровича – Максим та Олена. Бо хотіли показати Володимира Воловика насамперед як надзвичайно талановитого майстра фотографії.

Його знали і поважали багато містян, він понад 30 років працював фотографом у переяславському заповіднику, тож і на відкриття виставки прийшло чимало людей. Організатори та гості ділилися спогадами.

– Я свідок його становлення як фотографа, – каже Олег Коломієць. – Ще в 9 класі у нього був маленький фотоапарат. Володя не любив статичність і завжди казав: «Мені цікаво, як виглядають люди чи події в несподіваному ракурсі. Фото повинно бути «живим». Коли фотографував і мене, уникав "завмерлої" пози, завжди ловив якусь мить у дії., щоб світлина була цікавою для глядача. Він був не просто фотографом, а фотохудожником.

У ті далекі часи фотографії були чорно-білими, а кольорові тільки в журналах. Зокрема, чеський журнал «Фото ревю». Там було багато талановитих робіт фотографів світового рівня. Володя спочатку брав його в колег, а потім передплачував сам. Він завжди намагався самовдосконалюватися, був дуже самокритичним і багато своїх хороших робіт називав «халтурою» та безжалісно викидав. Випросити щось для себе з відбракованих ним світлин було неможливо.

– Батько навчав мене фотографувати з 13 років, для цього подарував маленький фотоапарат «Вілія», – згадує син Максим. – Зараз це дивно звучить, але насправді фотографування в радянські часи – це був тяжкий труд.

У нас удома була фотолабораторія. Він часто ночами не спав, тому що роботи завжди було купа: треба було хтозна-скільки плівки проявити, висушити, зробити багато екземплярів фото. Ще ж тоді на все був дефіцит. Плівки в продажу немає, а татові ж треба працювати!

Його племінник служив у військовій частині на аеродромі, і правдами й неправдами діставав для нього аерофотоплівку. Пам’ятаю, як ми з ним удвох її обрізали під лінієчку, щоб підходила під його фотоапарат, бо вона була більшого розміру.

А якось батько відправив відпрацьовані фотоматеріали на завод на переробку, і йому за це заплатили непогані гроші. І одразу прийшов виклик у КДБ, де його допитували: звідки такі кошти? І він мусив пояснювати слідчим, що всі матеріали він назбирав за п’ять років плідної роботи фотографом у музеї.

– Я як дівчинка все його фотоприладдя сприймала як іграшки, – додає донька фотографа Олена. – Тато мені показував і пояснював, але мені воно «не заходило» – я, на жаль, не маю художнього хисту. Але я любила «допомагати»: віддирати фотографії зі скла, на якому він їх сушив, спостерігати, як він готував реагенти для проявки плівок та знімків. У нього були терези малесенькі, як лялькові, і він «чаклував» над ними, а мені було дуже цікаво спостерігати за цим.

Я дуже вдячна працівникам Заповідника за те, що вони створили таку цікаву та інформативну виставку. Нашого батька знали багато людей, але я якось не очікувала, що його отак пам’ятають…

– На жаль, я спілкувався з ним менше ніж хотілося б, хоча Володимир Федорович – саме та людина, яка була свідком усіх знакових подій у житті Переяслава та музею. Щодо історичних довідок чи створення експозицій останньою інстанцією було – «спитай у Воловика». Він був інтелігентною людиною зі своєрідним почуттям гумору, – зазначив Сергій Вовкодав, старший науковий співробітник, один зі співавторів виставкового проєкту.

– Сьогодні кожен, хто має телефон з камерою, – фотограф. 90% цієї роботи виконує за нас цифрова техніка, недоліки відкоригує штучний інтелект – вийде ідеальна композиція.

А років сорок тому у фотографа був один-єдиний шанс зробити вдалу світлину, особливо, якщо це динамічні події. А наступний етап – правильно проявити і надрукувати, бо інакше вся робота може піти нанівець.

Ми створили тут куточок фотолабораторії максимально наближеною до 1980-х років, використали автентичні предмети та речі, які належали Володимиру Федоровичу. Це негативи, фотопапір, ванночки. Зберігся і його електричний глянцувач для надання знімкам рівного блиску. Проявляли знімки тоді в тенмноті, підсвічували тільки спеціальними ліхтарями: червоний – для чорно-білих світлин, світло-зелений – для кольорових.

Хто колись працював із плівковою зйомкою, той знає, що домогтися високої якості в цій роботі дуже складно, бо потрібно не тільки творче бачення, а й грамотну професійну техніку фотографування: експозиція, динамічний діапазон, багатоплановість сюжету, де можна роздивитися найдрібніші деталі. Це була справді талановита робота високої якості. Тож Володимир Федорович якийсь час працював і в авторитетному видавництві «Наукової думки».

Експозиція виставки починається зі світлин родини Воловика, знизу – вітрина з фото музейників, далі – пейзажні фото, показуємо і великий пласт світлин, пов'язаний із нашими музеями, зокрема, з «Горою» – Музеєм народної архітектури та побуту середньої Наддніпрянщини. Це унікальні, дуже цікаві фото, частина з яких досі не оприлюднювалася.

Також ми представили репортажну фотозйомку, зокрема, денонсацію Переяславської угоди, зйомки фільму «Хліб і сіль», проведення археологічних досліджень на Переяславщині. Також на виставці є і плівки, які відзняв Володимир Воловик на замовлення Галини Бузян. Це негативи для перегляду зображення через проектор або слайдоскоп.

Спогадами про Володимира Федоровича Воловика, який зумів на своїх світлинах зберегти історію про минулу епоху, поділилися й інші гості та його колишні колеги: Галина Бузян, Галина Глушко, Валентина Нікітіна, Юрій Авраменко, Леонід Кірпікін та в.о. генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Марина Навальна.

Київські