Її “народні картинки” виростили українську діаспору в США: історія художниці Ярослави Сурмач-Міллс

04 лютого 2026 р. 19:54

04 лютого 2026 р. 19:54

Ярослава Сурмач-Міллс – українська художниця з США, яка прославила українську народну культуру в своїх роботах і водночас сама стала чи не найпопулярнішою серед художниць української діаспори другої половини ХХ століття. Вона підписувала свої твори просто Ярослава або Slavka і малювала таку ж просту народну сільську естетику. У своїх картинах, ілюстраціях, малюнках на склі, дереві й вітражах, відобразила саме народний побут, обряди та сценки з українського сільського життя. «Колядники» художниці стали різдвяною листівкою ЮНІСЕФ, а її вітражі можна побачити у будівлі Капітолію штату Нью-Йорк в Олбані. Про Ярославу Сурмач-Міллс розповідає Переяслав .City з покликанням на "Українку" .

Дитинство та юність в Нью-йорку

Ярослава Сурмач народилася 11 липня 1925 року в Іст-Віллідж (Нью-Йорк) в українській родині. Її батьки були власниками легендарної української книгарні-крамниці «Сурма», що стала одним з національно-культурних осередків у Нью-Йорку. Це місце неодмінно відвідували діаспоряни під час візиту до «Великого яблука» у пошуках українських книг, сувенірів, вишиванок, писанок тощо.

До слова, вважається, що саме тут всесвітньовідомий митець українського походження, «король поп-арту» Енді Воргол придбав вишиванку на подарунок музиканту Джиму Моррісону, солісту гурту «The Doors», в якій той постав на знаменитій світлині Гая Вебстера у 1966 році.

ЗАЧАРОВАНА УКРАЇНСЬКОЮ КУЛЬТУРОЮ

Ярослава Сурмач-Міллс обрала за фах мистецтвознавство. Вивчала мистецтво у Коледжі Купер Юніон, Мангетенвільському та Роклендському коледжах у Нью-Йорку, зокрема візантійський канон та іконографію, ілюмінацію й каліграфію. Згодом сама викладала готичне та кельтське ілюмінування і каліграфію у Мангетенвільському коледжі.

Працювала Ярослава ілюстраторкою дитячих часописів і книжок, була головною художницею і редакторкою провідного американського дитячого журналу «Humpty Dumpty’s Magazine for Little Children», проілюструвала низку популярних дитячих книг у 1960-х роках: «The Mitten» («Рукавичка», 1964 р.), «A Lion for a Sitter» («Лев для няні», 1969 р.), «Ivanko and the Dragon: An Old Ukrainian Folk Tale» («Іванко та Дракон: стара українська народна казка», 1969 р.).

“УКРАЇНО, ТИ МОЯ РІДНА!”

Безперечно, на формування особистості Ярослави Сурмач та визначення основних жанрових напрямків і змістового наповнення її творчості вирішальний вплив мали її батьки та середовище української діаспори, в якому вона росла і перебувала в дорослому віці. Та все ж певною мірою переломною подією в її житті та творчості стала поїздка до України 1956 року.

Попри «залізну завісу», що відгороджувала СРСР від Заходу, час від часу здійснювалися туристичні поїздки з США і Канади, й так дехто з діаспорян зміг побувати в Україні (звісно, під пильним наглядом КДБ, тож показували ту Україну, яку було дозволено). Й хоча маршрут і програма таких поїздок суворо регламентувалася і спрямовувалася на формування симпатії до радянської системи, все ж відчуття приїзду на історичну батьківщину, її краса, особливий дух української землі вразили жінку до глибини душі.

«Я стояла біля пам’ятника Святому Володимирові, я дивилася на Дніпро, і цей вид зворушив мене до глибин, – розповідала згодом Ярослава Сурмач-Міллс про відвідини Києва. – Мороз пішов по мені, очі зайшли слізьми».

“КАРТИНКИ ЯРОСЛАВИ”

Натхнення у творчості Ярослави відтоді спрямовувалося насамперед на відтворення та збереження української народної культури, її популяризацію у середовищі української діаспори та на більш широкому мистецькому рівні.

Повернувшись до Америки, вже наступного 1957 року художниця видала свою першу ілюстровану книжку «Ukrainian Easter Eggs» («Українські писанки»). Ця збірка дала імпульс для популяризації писанкарства серед українства США. Та найпопулярнішими її творами є святочні листівки в неопримітивістському сільському стилі, відомі як «картинки Ярослави», що зображують український народний побут і звичаї. Вони також найцінніші з мистецької точки зору – образи, шрифти, кольори й декор, і з огляду на фіксацію художницею українських народних традицій, особливостей побуту і звичаїв.

Основою композицій її листівок ставали малюнки на склі – ще одне захоплення мисткині. Лише роботи в цій техніці спричинилися до понад 20 її індивідуальних виставок в різних містах США. Ярослава Сурмач-Міллс створила кілька оригінальних тематичних серій листівок – різдвяних, великодніх, присвячених українському танцю, кулінарних (з рецептами традиційних українських різдвяних страв «Як мати українське Різдво») тощо.

У 1968 році її «Колядники» були використані як різдвяна листівка ЮНІСЕФ і стали відомими у всьому світі. А найголовніше – на її листівках виросло кілька поколінь українців у США.

ВИЗНАННЯ Й НАРОДНА ЛЮБОВ

Пояснення секрету успіху Ярослави доволі просте – їй вдалося знайти оригінальну образну інтерпретацію різних мотивів української побутової культури, звичаїв та обрядів, звертаючись через свої «картинки» до національних почуттів кожного українця й українки. Вона дарувала часточку тієї квітучої співочої мирної та щасливої України, образ якої діаспора зберігала у світлих спогадах та вимальовувала у мріях.

Саме теплі й радісні емоції, які дарували і продовжують дарувати самобутні Ярославині твори, й пояснюють феномен народної любові до неї та її творчості. Недарма листівки художниці увійшли в історію як «народні картинки Ярослави» – ця назва відображає не лише їх змістовне наповнення, але й символічно підкреслює їх особливе сприйняття українцями.

Й хоча зазвичай її «картинки» сприймають як намальовані з неймовірною легкістю, за ними стоїть велика серйозна дослідницька робота. Ярослава вивчала культуру українців, зокрема традиційно-побутову сферу, народний одяг, вишивку, різні форми фольклору, й найменша деталь на її картинках – вивірена.

Кожна має сюжет з відповідним жартівливим супроводом, фольклорними парафразами, подекуди – із гротеском, що теж потребувало продумування і планування кожного образу. Всі її роботи несуть певний емоційний заряд, настрій, позитивну енергетику. «Мені часто неможливо працювати над малюнком без усмішки, – писала Ярослава».

МИСТЕЦТВО Й КУЛІНАРНА ТРАДИЦІЯ

На окрему увагу заслуговують унікальні вітражі, створені Ярославою Сурмач-Міллс. Їх можна побачити у будівлі Капітолію штату Нью-Йорк в Олбані та в церкві Святого Дмитрія у Торонто. Останні (понад 40 вітражів) задокументовані в книзі мисткині «Painting with Light and Colours» («Малювання зі світлом та кольором», 2008 р.) із поясненням літургічного та символічного значення.

Також одним з цікавих та яскравих прикладів різноманітної творчої діяльності Ярослави, спрямованої на популяризацію української культури, є серія англомовних листівок (поштівок) «Як мати українське Різдво», які вона створила зі своєю мамою. Кожна листівка має зображення і рецепт приготування котроїсь з українських традиційних страв до святкового столу на Різдво – куті, маківника, борща, вареників, печеної риби тощо.

На звороті листівки можна було приклеїти марку, написати адресу і надіслати комусь з побажанням гарних свят та смачної куті. Здавалося б, ідея дуже проста, але в тому і є її перевага – такі листівки користувалися попитом як оригінальний сувенірний подарунок до різдвяних свят, а також мали практичне значення.

Листівка з рецептом. Фото з «Електронного Каталогу Діаспорної Листівки» Ігоря Павлишина

СПАДЩИНА, ЩО ЖИВЕ Й СЬОГОДНІ

Унікальні, життєдайно-яскраві роботи художниці нині отримують другу хвилю популярності. Ярослава Сурмач-Міллс померла на 84-му році життя у будинку для людей похилого віку у м. Віт Рідж, штат Колорадо й похована у містечку Найак, штат Нью-Йорк, де жила з чоловіком і сином. Вже після смерті у 2009 році українці та американці по-новому відкривають її для себе як художницю.

Так, у 2018 році в Українському музеї в Нью-Йорку було проведено першу індивідуальну ретроспективну (посмертну) виставку понад 80-ти її творів – писанок, малюнків на склі та дереві, ікон, рисунків, книжкових ілюстрацій. А на початку квітня 2022 року відомий журнал «Нью-Йорк», розповідаючи про Українське село в Іст-Віледж, одному з центральних районів Нью-Йорка, розмістив на обкладинці листівку пані Ярослави «Запрошуємо на Український фестиваль», вперше опубліковану в 1978 році.

Тож «народні картинки» Ярослави продовжують виконувати свою місію: дарувати естетичне задоволення, відчуття затишку і дому, знайомлячи з українськими звичаями і традиціями та занурюючи в атмосферу казкового українського світу – самобутнього, яскравого, радісного, вільного і мирного. А це і є найвищим визнанням таланту авторки та найкращою винагородою за творчість, сповнену любов’ю до рідної України.

Київські