Без світла – без виходу з дому: як на Троєщині родини з дітьми з інвалідністю опинилися заручниками ліфтів

18 лютого 2026 р. 18:16

18 лютого 2026 р. 18:16

На київській Троєщині війна для багатьох родин із дітьми з інвалідністю має особливий вимір. Тут проблема – не лише обстріли, холод чи відключення світла. Найбільший бар’єр – звичайний ліфт, який під час блекаутів зупиняється і фактично ізолює людей у власних квартирах.

LB.ua розповідає історії двох сімей, які щодня борються не лише за комфорт, а й за базову можливість вийти з дому, отримати лікування чи просто жити звичайним життям.

«Понад 60 кілограмів на руках – і ніхто не допоможе»

13-річна Поля має дитячий церебральний параліч та епілепсію. Вона не може пересуватися самостійно, тому вся відповідальність за догляд лежить на її мамі Галині. Разом із коляскою дитина важить понад 60 кілограмів – саме стільки жінці доводиться переносити сходами, коли не працює ліфт.

Родина живе на третьому поверсі. Здавалося б – невисоко. Але без електрики це стає непосильним випробуванням.

З грудня, коли через російські удари по енергетичній інфраструктурі район регулярно залишався без світла, Галина з донькою майже перестали виходити з дому. Реабілітації, школа, прогулянки – усе стало залежати від одного фактора: чи працює ліфт.

«Мене записують на заняття, а я не можу прийти – бо немає світла», – каже жінка.

Навіть під час повітряних тривог сім’я не спускається в укриття – фізично винести дитину та візок майже неможливо.

Життя між відключеннями

Будні родини – це постійна адаптація до відсутності світла й тепла. Газова плита з балоном стала запасним способом готувати їжу, а зарядна станція – єдиною гарантією, що телефон або необхідна техніка працюватимуть.

Під час сильних морозів температура у квартирі падала до +8°C. Вікна закривали ковдрами, щоб утримати тепло.

Поля харчується за особливим режимом, їжу мама подрібнює вручну. Для купання використовують спеціальний шезлонг, подарований друзями – держава таких засобів не надає.

Навіть звичайне миття голови може перетворитися на проблему: одного разу світло зникло просто під час купання, і мама не могла висушити дитині волосся.

Соціальні служби, за словами Галини, за весь цей час до них не приходили.

«Ночівлі під аптекою» за життєво важливі ліки

Ще одна складність – отримання протиепілептичного препарату вігабатрин. Формально він безкоштовний, але через обмежене фінансування ліків вистачає не всім.

Батьки змушені буквально чергувати біля комунальних аптек.

«Люди ночують по дві-три ночі. Я не можу – мені ні з ким залишити дитину», – говорить Галина.

Кожного місяця існує ризик залишитися без препарату, від якого залежить стан дитини.

Освіта і реабілітація, які зупинилися

До відключень Поля навчалася у спеціалізованій школі та кілька разів на тиждень відвідувала центр реабілітації. Соціалізація була важливою частиною її розвитку.

Але через непрацюючий ліфт і складну ситуацію з транспортом два місяці дитина фактично залишалася без занять.

Для дітей із ДЦП навіть коротка перерва означає втрату вже напрацьованих навичок.

Інша родина – ті самі виклики

Схожа ситуація у родині Олени, яка виховує 19-річного Дениса з аутизмом та епілепсією.

Після обстрілів у квартирі кілька днів було лише +5°C. Родина спала в шапках і теплому одязі. Вздовж стін – запаси технічної води «про всяк випадок».

Попри це, вони намагаються зберігати активність: малюють, займаються алмазною мозаїкою, навчаються.

Денис здобуває фах дизайнера взуття. Разом із мамою вони вже шиють капці, кросівки та навіть берці для військових.

Однак після 18 років підтримка від держави різко зменшилася. Багато програм реабілітації стали недоступними, а більшість занять родині доводиться оплачувати самостійно.

Реабілітаційні центри працюють на межі

На Троєщині одним із ключових місць допомоги став Міжнародний центр реабілітації та нейрофізіології. Щодня тут займаються 30-40 дітей.

Після обстрілів центр залишився без опалення, частину приміщень затопило через прорив труб, температура в окремих кімнатах падала до +2-3°C. Роботу підтримують генератори, один із яких згорів від перевантаження.

Басейни для реабілітації наразі не працюють – температура води занадто низька.

Фахівці наголошують: навіть коротка пауза у заняттях призводить до серйозного регресу у розвитку дітей.

Чому родини не виїжджають

Попри всі труднощі, більшість сімей залишаються вдома. Причини прості – звичне середовище, школа, лікарі, складність переїзду та необхідність перевозити спеціальне обладнання.

За оцінками фахівців, близько половини таких родин уже виїхали з району або за кордон. Інші залишаються – бо не мають альтернативи.

Головна потреба – доступність

Для цих сімей питання доступності – не про комфорт, а про виживання. Працюючий ліфт означає можливість лікуватися, навчатися, отримувати ліки й навіть спуститися в укриття.

Без нього квартира перетворюється на ізоляцію.

І поки енергосистема відновлюється після атак, для багатьох мешканців Троєщини війна триває щодня – у під’їздах без світла, холодних квартирах і боротьбі за право просто вийти з дому.

Нагадаємо, «Київщина 24/7» раніше повідомляла, що в Україні відбулося засідання енергетичного Штабу на тлі наслідків нічного масованого ракетного удару. Упродовж дня тривали відновлювальні роботи на об’єктах енергетичної інфраструктури.

Фото: LB.UA, Колаж «Київщини 24/7»

Київські