На 98-му році життя помер патріарх ПЦУ Філарет

20 березня 2026 р. 14:04

20 березня 2026 р. 14:04

Сьогодні, 20 березня, на 98-му році життя помер Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Причиною стала загострення хронічних хвороб. Про це повідомляє Переяслав .City з посиланням на сайт Київської Митрополії ПЦУ.

Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній висловив глибоке співчуття рідним і близьким спочилого.

"Саме завдяки його рішенню та свідомій позиції стало можливим успішне проведення 15 грудня 2018 року Об’єднавчого Собору в Святій Софії у Києві, організаційне створення єдиної помісної Православної Церкви України, отримання Томосу про автокефалію", – зазначив Предстоятель ПЦУ.

Київська Митрополія закликає духовенство та вірних ПЦУ підносити молитви за спокій душі Патріарха. Незабаром буде оголошено розклад прощання, відспівування та поховання.

Біографічна довідка

Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет , в миру Михайло Антонович Денисенко , народився 23 січня 1929 року в селі Благодатне, Донеччина, в українській родині. Втрата батька на фронті у 1943 році сильно вплинула на нього і спонукала присвятити життя служінню Церкві.

У 1946–1948 роках навчався в Одеській духовній семінарії, а згодом продовжив освіту в Московській духовній академії, де здобув ступінь кандидата богослів’я. У 1950 році пострижений у чернецтво з іменем Філарет, невдовзі став ієродияконом, а в 1951 – ієромонахом.

У 1952 році закінчив курс МДА з вченим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.

У 1953–1954 навчальному році Вчена Рада МДА присвоїла звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962року був настоятелем подвірʼя РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет).

4 лютого 1962 року в м. Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископ Дмитровський, ректор МДАіС.

14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. З травня по червень 1990 р. – місцеблюститель Московського патріаршого престолу, головував на Помісному соборі РПЦ 1990 р.

У зв’язку з перетворенням Українського Екзархату РПЦ на самостійну в управлінні Українську Православну Церкву Архієрейським Собором УПЦ у липні 1990 року одноголосно обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УПЦ (в складі РПЦ). Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. підтвердив це обрання та висловив довіру як Предстоятелю УПЦ.

У зв’язку з проголошенням відновлення незалежності України на підставні рішення Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ, скликав і очолив 1-3 листопада 1991 р. Собор УПЦ, який одноголосно підтримав рішення про необхідність автокефалії УПЦ. За це був підданий тиску з боку керівництва РПЦ, яке за будь-яку ціну прагнуло не допустити незалежності Української Церкви. У травні 1992 р. на підставні рішень, які не відповідали Статуту УПЦ, був де-факто усунутий від керівництва УПЦ, а потім безпідставно рішенням Архієрейського Собору РПЦ був оголошений «позбавленим сану». Ніколи не визнавав цього рішення, вважаючи його канонічно безпідставним, та звернувся з апеляцією на нього до Вселенського Патріарха Варфоломія. У наступні роки неодноразово поновлював цю апеляцію, востаннє – у 2018 р.

25 червня 1992 р. на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання на Предстоятеля УПЦ КП 22 жовтня 1995 р. у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулася його інтронізація з титулом «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України».

11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про «позбавлення сану», винесене щодо Митрополита Філарета у 1992 р., не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського.

Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 р. скликав у храмі Малої Софії у Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.

Від червня 2019 року – архієрей на спокої Православної Церкви України.

За своє життя Філарет отримав численні церковні та державні нагороди , а в січні 2019 року йому присвоєно найвищу державну відзнаку – звання Героя України .

Київські