Поезія як доля: інтерв’ю з фастівською поетесою Валентиною Інклюд

20 березня 2026 р. 14:19

20 березня 2026 р. 14:19

До Всесвітнього дня поезії, що відзначають щорічно 21 березня за ініціативи ЮНЕСКО, журналісти ФастівNews.City поспілкувалися з Валентиною Інклюд про творчий шлях і джерела натхнення, культурні проєкти громади і стан розвитку поезії в Україні, її роль в російсько-українській війні.

В її віршах – любов до рідної землі, відлуння подій, що відбуваються в країні, тривога за майбутнє українського народу і водноча́с віра в перемогу добра, глибока вдячність воїнам, які захищають волю й незалежність нашої держави. Вони про щастя і смуток, про сенс життя і людську сутність і, звісно ж, про красу навколо, яку так по-особливому бачить її творча душа. Безумовно, лірика відомої фастівської поетеси Валентини Інклюд надзвичайно різноманітна, у ній кожен знайде близькі теми і суголосні серцю рядки, котрі захочеться перечитувати знову і знову.

Нагадаємо, у доробку Валентини є дві власні поетичні збірки – «Скарбничка душі» (2008 р.) та «Крізь часу плин» (2019 р.) . Знають її читачі і за публікаціями у періодиці та низці колективних видань, зокрема у збірці «Палієва осінь» (2018 р.) , альманасі «Усі мої думки тобі» (2020 р.) , збірці «Палієва осінь. У теплому колі друзів» (2020 р.), двотомній антології «У пошуку альтернативи. Поезія сучасної України» (2020 р.) . Вона є співавторкою і співупорядницею збірки «Палієва осінь. На вістрі слова» (2024 р.) , співавторкою і літредакторкою збірки «Україно, ти моя молитва» (2026 р.).

«Ти вже знаєш, що ліс першим проліском дивиться в світ, І річок береги кошенята обсіли вербові, І пронизує душу не зірваний розпачем дріт, А струна, на якій ще звучати сонатам любові», – пише Валентина присвяту весні. Однак пригадує, що перші рядочки в її житті були зимовими. Авторка називає ті дитячі спроби «римуваннями», адже в чотирирічному віці ще не йдеться про поезію як усвідомлену творчість: «Ой нападав сніжок На дитячий садок, На кущі і на ялинки, І на лавині машинки».

Поезія невипадково з’явилася та досить міцно закріпилась в житті дівчини. Валентина зізнається, що то радше доля, ніж усвідомлений вибір чи стратегічне життєве рішення:

Пані Валентина розповідає, що улюбленою темою для віршів є природа, красу якої вважає цілющою і життєдайною для людської душі. Також, за відповідного настрою, любить торкатися психологічних і філософських тем, не обходиться, звісно, і без поетичної оди коханню. Однак значно частіше, наголошує, пишеться громадянська лірика. Адже з її юності і донині Україна перебуває у такому вирі знакових, доленосних подій, про які, за словами поетеси, просто неможливо мовчати.

Водночас, як зазначає Валентина Інклюд, вона майже не пише творів про віддалене історичне минуле.

Поетеса розповідає, що на написання віршів її зазвичай надихає якась сильна емоція, враження, переживання. Це може бути замилування ніжністю квітки, обурення тими чи іншими політичними подіями, радість зустрічі, біль війни, прочитана новина, почута музика, випадково сказане слово, яке виявляється на диво суголосним її внутрішньому стану в ту мить – і раптом окремі асоціації стають цілісними о́́бразами, виливаючись в поетичні рядки.

Також, за словами авторки, траплялося, що джерелом натхнення, поштовхом до народження нового твору було знайомство з якоюсь цікавою схемою римування. Адже з часів Шевченка в українській поезії всі звикли до класичної черезрядкової рими, а існує ж безліч інших варіацій, з якими іноді хочеться поекспериментувати.

Переможниця 4-го Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі» у категорії «Вірш» (за версією журі антикорупційних організацій), лауреатка Літературно-мистецької премії Фастівщини імені Володимира Косовського, Валентина Інклюд найвищою творчою нагородою вважає любов читачів:

При цьому Валентина Інклюд зауважує, що по-справжньому амбітні творчі задуми втілюються в життя лише за умови спільних зусиль влади і громадянського суспільства. У Фастові, на думку поетеси, попри все є та синергія спільнодії, усвідомлення важливості культурного розвитку громади і сприяння творчим починанням.

Це і дієва підтримка літфестивалів, і фінансування книгодруку, і відкритість до співпраці закладів культури, власні креативні ініціативи дівчат, які працюють в краєзнавчому музеї, бібліотеці, Молодіжному центрі щодо організації непересічних мистецьких подій. Зрештою, є запит містян на подібні події, їхня зацікавленість долучатися до підготовки навіть на волонтерських засадах.

Автор: з архіву Валентини Інклюд

Окреслює Валентина і проблеми, з якими стикаються літератори в нашій державі. Так, для поетів, окрім, певно, кількох найвідоміших авторів України, є викликом видати власну збірку. Зазвичай під це потрібно акумулювати виключно свої кошти або ж шукати спонсорські.

Видавництва, які відбирають тексти для друку на конкурсних засадах і загалом налаштовані на відкриття нових імен, часто прямо пишуть на сайтах в умовах відбору, що у розгляді поезії не зацікавлені або ж, ввічливіше, дають вичерпний перелік жанрів, з якими працюють, і поезія туди, на жаль, не потрапляє.

Щоправда, цей бар’єр трішки послабився для поетів-воїнів: суспільство хоче їх чути, а відтак видавці мотивовані друкувати – добрий виняток, який, втім, лише увиразнює сумне правило.

Коли ж поетам таки вдається опублікувати власну книгу, розповсюдження, реалізація – це теж їхній власний клопіт. Книгарні не готові співпрацювати з митцями віршованого слова, які відомі лише на локальному, а не всеукраїнському рівні. Вони, закономірно, орієнтуються на комерційний успіх і клієнтський попит, а останній, хоч як прикро це визнавати, не на користь поезії.

Міркуючи над причинами означеного стану речей, Валентина зауважує існуючу в Україні кризу якісних пісенних текстів, вірніше кризу можливостей для цих текстів зустрітися зі своїм слухачем.

Сучасні талановиті виконавці здебільшого не надто переймаються словами, які вони співають, зосереджуючись виключно на мелодії. Але ж саме пісні значною мірою виховують поетичний смак аудиторії, розвивають образність мислення і мовлення, відчуття краси рими і ритму. І якщо людина звикає чути текст на кілька слів з шаблонними, сотні разів повтореними римами і порівняннями, то вона навряд шукатиме чогось іншого і глибшого.

До того ж це породжує ілюзію, що поезія взагалі не є мистецтвом, що писати вірші до снаги кожному і тут не потрібно ніяких особливих знань і хисту. Звідси, зокрема, значно нижчий, порівняно з прозою, попит на поетичну літературу і відсутність мотивації у видавництв її друкувати власним коштом.

Проте, попри труднощі, Валентина Інклюд намагається не просто творити, а своєю творчістю ще допомагати тим, хто нині цього найбільше потребує – українським військовим.

Так, частину тиражу своєї збірки «Крізь часу плин» вона продавала для донації на військові збори. Також на волонтерських засадах була співорганізаторкою фесту «Палієва осінь – 2025», під час якого збиралися кошти на потреби підрозділу, де служить засновник фестивалю Володимир Куценко.

Звісно, всі ці роки, окрім донатів на потреби ЗСУ, авторка намагається своєю поезією тримати культурний фронт російсько-української війни, зокрема сприяти утвердженню української мови, оскільки вважає, що на сьогодні ця проблема в країні, на жаль, ще не вирішена.

Тож нині Валентина вже працює над підготовкою презентації збірки «Україно, ти моя молитва», яка має відбутися у Фастові 4 квітня, а також, спільно з командою «паліївців», над низкою мистецьких проектів на поточний рік. Безумовно, поетеса плекає задуми і щодо нових публікацій.

Авторка зізнається, що у війну важко будувати довгострокові плани – надто багато непевності щодо втілення у життя. Та водночас переконана: як би складно не було, Бог і підтримка однодумців допоможуть творчим мріям стати реальністю.

Автор: з архіву Валентини Інклюд

Наостанок кілька порад від Валентини Інклюд поетам-початківцям:

Нагадаємо, краса у квітах : «Жоржинове поле» фастівчанки Анастасії Гаєвської.

Київські