Поезія поміж сирен: як у Переяславі популяризують творче слово та літературні ініціативи

26 березня 2026 р. 20:04

26 березня 2026 р. 20:04

Переяслав.City провів опитування перехожих на вулицях міста з приводу Національного тижня читання поезії. Його втретє організував Український інститут книги (УІК). На жаль, переяславці про нього майже нічого не знають. Чи то такі респонденти нам трапилися, чи то людям зараз і справді не до віршів?

Опитування на вулиці, звісно, не є репрезентативним, але дещо показовим. Майже з двох десятків людей жоден не знав про цю літературну ініціативу УІК, що тривала з 16 по 22 березня. А зацитувати вірші змогли хіба що школярі, й то тільки Тараса Шевченка, якого вивчають за програмою.

Водночас у соцмережі прокотився цими днями своєрідний поетичний флешмоб. Немало і жителів Переяславщини, переважно працівники клубних закладів та бібліотек, записували відео з читанням віршів Кобзаря (це період Шевченківських днів) чи Ліни Костенко – 19 березня їй виповнилося 96 років. Між тим згадувати нині мали би Павла Тичину, бо саме його лірична поема «Золотий гомін» стала цьогоріч натхненним символом Тижня.

Утім прихильність до художнього слова, хоч і не є такою популярною та масовою, має свою історичну тяглість. І чи приносить розраду поезія у буремні часи постійних втрат? Спробуємо в цьому розібратися крізь призму поколінь багатовікового міста Переяслав .

Звернемося до літописів. Перший князь Переяслава – Всеволод-Андрій Ярославович (п'ятий син Ярослава Мудрого) і батько Володимира Мономаха говорив п'ятьма мовами і був дипломатом. Тому особливого значення надавав освіченості: за його правління в Переяславі діяли осередки освіти, розбудовувалася культура, зводилися церкви, підтримувалася книжність. І це в часи постійних нападів кочівників і міжособиць, древній Переяслав став третім містом на Русі.

Володимир Мономах , який очевидно, що народився у Переяславлі Руському, не лише продовжив справу батька, княжачи у Переяславі (Київ і Чернігів віддав двоюрідним братам задля уникнення міжособиць). Володимир багато років жив у Переяславі і більше, ніж будь-хто зі своїх сучасників розумів згубні наслідки половецьких вторгнень, тож вкладав кошти не лише в укріплення міста-фортеці, а й в посилення освіти – закладаючи храми, розвиваючи писемність, усвідомлюючи силу слова.

В 1701 році тут засновують Переяславську єпархію, а 1738 році на її основі починає діяти Переяславський колегіум, адже всі навчальні заклади того часу діяли лише при православних церквах, поширюючи зокрема і слово боже. Тут навчали з-поміж багатьох дисциплін риториці і поетиці.

Тобто ще у XVII столітті прийшло розуміння важливості віршування на загальнодержавному рівні, бо з практикою складання віршів пов'язували написання і виголошення промов.

Вже з 1754 року тут починає викладати Григорій Савич Сковорода . Курс поетики, який йому довірили, він створив за власною авторською методикою. Щойно повернувшись з-за кордону Сковорода вже не був тим просто здібним сільським хлопчиною, а став вишуканим європейським інтелектуалом, на якого вплинула філософія Розенкрейца, Коменського, вільнодумство Вольтера, містичні ідеї пієтизму.

Знаючи собі ціну, він створює нову систему викладання "Рассуждение о поезии, руководство к искуству" , дуже прогресивну, з претензією на революцію у поетиці, і це не подобається консервативному крилу. І Григорія Савича звільняють, що стало для нього першим викликом і перевіркою на протиставлення себе системі

У 1845 і 1859 роках тут перебував Тарас Григорович Шевченко – найбільший геній людства, який всупереч усьому вірив у велич нашого народу. Поет бував у Переяславі неодноразово , довго мешкав як у самому місті, так і в навколишніх селах. У віршах та прозі Шевченко подає чудові описи Переяслава та його околиць. Тут він написав чимало своїх славетних творів, зокрема, і найвідоміший твір "Заповіт".

Про неперервність досвіду опрацювання культурної спадщини митця свідчать події та акції, приурочені до знакових місць та подій життєтворчості Тараса Григоровича. Зокрема, 212-ту річницю з дня народження Кобзаря переяславські музейники відзначили відкриттям виставки «Погляд» художника Романа Мотузка.

У 1859 році в переяславській родині дрібного крамаря народився великий класик єврейської літератури – Шолом-Алейхем (Рабинович Соломон Наумович). І хоча ми не знаємо про його поетичні таланти, але його ім'я у світовій літературі пов'язане саме з нашим містом. А до 167-ї річчя від дня народження у мистецькій галереї Переяславського ЦКМ відкрилася виставка живописних полотен Альберта-Лейзера Фельдмана «Шолом-Алейхем та його євреї».

А що ж із поезією і чи на часі вона? Так. Можливо, це не є таким масовим явищем, але в Переяславі збереглася спільнота поетів, яка час від часу проводить свої літературні вечори, влаштовують зустрічі з читачами, запрошують на творче спілкування авторів з інших міст. Зрештою, саме поетичне слово для багатьох нині є рятівним емоційно, тамує біль чекання і втрати.

Продовжують традиції віршування визнані автори Переяславщини Олександр Матвієнко, Наталія Павлик, Олег Коломієць , Лідія Міщенко, Ольга Шкира, Лідія Задорожня, Вікторія Шевель, Дарина Овсієнко, Оксана Степаненко, Наталія Швець та інші молоді і, можливо, ще мало відомі автори.

У час кровопролиття і постійних втрат віршами не закрити українське небо, не вбити ворога, не збити російську ракету, не відбудувати зруйнований дім, не зупинити кров і не зробити хірургічну операцію щоб врятувати життя (поетка, літературознавиця та перекладачка Галина Крук ).

Вірші за всіма законами не належать до речей першої необхідності, але, як каже українська поетка Ія Ківа: "вірші є невидим повітрям, що роблять легені українців наповненими, рухи сильними, а кроки упевненими. Поезія – це чорнозем української культури, її важливий шар", тому люди продовжують писати вірші, читати вірші навіть між тривогами, в бліндажах між обстрілами. І тому підтвердження збірки, які є голосом нової української літератури, що виникла під звуки сирен, але наповнена вірою в Перемогу:

• Павло Вишебаба «Тільки не пиши мені про війну» (2022): щира лірика військового, що стала відомою ще до виходу книги;
• «Поміж сирен. Нові вірші війни» (Vivat): антологія, що відображає емоційний стан українців, життя в окупації та боротьбу,
• «Війна 2022: щоденники, есеї, поезія»: збірка, що поєднує рефлексії відомих письменників та воєнних кореспондентів,
• «Поезія без укриття»: вірші 70 авторів про перший місяць повномасштабної війни,
• Максим Кривцов «Вірші з бійниці»: поезія загиблого Героя, що отримала визнання як в Україні, так і за кордоном,
• «Голоси війни. 100 віршів про війну в Україні»: збірка різних авторів, що фіксує біль, надію та мужність.

Поезія і досьогодні залишається нашою емоційною кардіограмою. І в когорті авторів Переяславщини в цьому дуже яскраво і глибоко вирізняється Лідія Міщенко. Вона у своїх поетичних рядках виписує історії ніби звичного буття, якому ми раділи раніше, а зараз вони мають трагічні барви війни.

Повертались додому лелеки.

У війну. У розорені гнізда.

У вогонь і дими,

Під ненависний гуркіт гармат.

З теплих, ситих країв,

хоч чужих і далеких,

На свою батьківщину поспішали назад.

Прилітали додому для життя, для кохання.

До села, де родились вони, до гнізда.

А гніздечка немає... Війна невблаганна.

Сіє чорну пустелю кривава біда.

Поспішали лелеки.

Додому, додому.

З неба бачили біль, з неба бачили жах...

Прийде час, зазвучать

у гніздечку новому

Голоси несміливі молодих лелечат

Утім війна не може захопити всю нашу уяву та вітальні сили, звести глибину й складність людського життя лише до одного завдання, коли усе мислення редукується до "мислення війною".

Але поезія дає змогу залишитись із тим баченням світу, в якому література і далі має значення. Збереження цієї надії є ключовою для виживання. У трагічних ситуаціях складно вірити в силу слова, але цю віру не можна втрачати, бо це означало би поразку.

Про що влучно пише Ольга Шкира:

Природа прозріває,

Коли зійдуть сніги,

Підсніжники проснуться,

Провісники весни.

Прикриють сонну землю

Молочні пелюстки,

Це - символи природи

Надії й чистоти.

Голівками кивають

На луках і в лісах,

Стебельцями гойдають

В супротиві вітрам.

Ростуть собі у купочці,

Тримаються разОм,

Погомонять й закриються,

Тендітні дзвоники рядком.

Київські