«Я самотня і хвора, але молюся, щоб дочекатися синів»: у Переяславі відкрили "Дерево надії"

04 квітня 2026 р. 15:14

04 квітня 2026 р. 15:14

«Коли виставляли фото, то ми думали, що воно, як дерево, – об’ємне. А воно таке плоске… Ну нічого, красіво…». Люди вголос обмінюються враженнями і фотографуються на фоні «Дерева надії» вже після того, як закінчилася офіційна частина події.

Урочисте відкриття інсталяції як місце чекання воїнів, які вважаються зниклими безвісти чи перебувають у полоні, відбулося сьогодні, 4 квітня, в Переяславі на Борисоглібській площі, розповідає Переяслав .Сity.

Це була наймасовіша подія вшанування захисників у Переяславі за останні чотири роки. Усю площу заповнили кілька сотень людей, які приїхали з міської громади, з сіл Переяславщини і не тільки.

Десятки прапорів з портретами тих, кого чекають вдома рідні з вірою і надією. Великим периметром у три ряди люди стояли і слухали промови гостей, рідних воїнів, проникливі до найтоншого нерва слова ведучої Влади Черненко .

Слухали і плакали. Бо прийшли ті, кому це не байдуже, кому болить, чиї родини зачепила війна так глибоко, що бракне сили іноді зробити ще один вдих…

А подих знову затримується на цілу Хвилину мовчання. Сьогодні вона тут в черговий раз прозвучала голосом німої болі. І вдячності. І пошани. І тієї самої незламної надії, з якою на цю площу щосуботи приходять кілька десятків людей. Вшанувати загиблих Героїв і послати в небеса знак – чекаємо повернення живими.

Міський голова Вячеслав Саулко виголошує промову, зазначає: «На превеликий жаль, в нашій громаді безвісти пропавших сьогодні 169 чоловік, четверо находяться у рашистських катівнях, яких ми всі чекаємо».

Утім наразі це вже неактуальні цифри. Як уточнив нам капітан Андрій Шаповал , начальник відділення цивільно-військового співробітництва І відділу Бориспільського РТЦК та СП, на сьогодні за їхніми даними на Переяславщині 185 військовослужбовців вважаються зниклими безвісти. Загиблих і померлих – 196 воїнів.

…Перед початком дійства координаторка проєкту Юлія Мурзаєва , фахівчиня супроводу ветеранів, роздає кільком жінкам з об’єднання родин іменні жетони, які вони замовили організовано. Хтось це робив самостійно. Під час мітингу і вже після родини їх почепили на металеві гілочки. Руки дружин, дітей, батьків тягнуться до найвищого листочка, чіпляють свій жетон із золотистим замочком із вірою – його знімуть самі хлопці після повернення: Кіборг, Вілі, Дід, Макар, Хан…

…У цій трішки метушні губиться 75-річна Варвара Василівна Матієнко . Вона то плаче, то молиться, то очима шукає в когось підтримки. До неї всім байдуже. У руках тримає кольорове фото сина у вже зім’ятому файлику.

Один її син служить. Другий, той що на фото, вважається зниклим безвісти: Андрій Васильович Матієнко , оператор БПЛА в/ч А4053, 1980 року народження зник безвісти 21 листопада 2025 року під Краматорськом.

Варвара Василівна живе неподалік цієї площі. Щосуботи приходить на мовчазну акцію. Вона хвора і самотня. «У хаті – я і стіни…», – каже. І вона не в об’єднанні: «Вони там між собою, молоді, а таким як я пора у яму… Аби ще тільки синів дочекатися…».

Просимо співорганізаторку події Марину Хандошко допомогти старій мамі двох воїнів. Бо сама вона не знає, як і де їй замовити такий же прапор, і такий же жетон, щоб залишити на «Дереві надії».

І щоб усі знали – її сини, її остання надія в цьому житті, теж захищають Україну і кожного з тих, хто сьогодні був на цій площі…

Київські