Особливе материнство: історії фастівчанок, які виховують дітей з інвалідністю

08 травня 2026 р. 13:27

08 травня 2026 р. 13:27

Журналісти ФастівNews.City поспілкувалися з мамами нашого міста, які виховують дітей з інвалідністю. Це історії про щоденний тихий подвиг, де любов перемагає бюрократію, а ніжність стає сильнішою за суспільні упередження. Про виклики, боротьбу за щасливе дитинство та джерела невичерпної сили, які допомагають цим дивовижним жінкам залишатися супергероями для своїх дітей, - читайте у нашому матеріалі до Дня матері.

Найближча і найрідніша для кожного людина, вона випромінює безумовну любов і щиру турботу, ніжність й тепло, мудрість і терплячість, створює затишок і дбає про безпеку… їй присвячено сотні поетичних рядків та пісень, про неї знято фільми, її зображено на картинах… її образ досить міцно закріпився в культурі кожного народу… про неї перше слово немовляти… Мама. І неважливо, біологічна чи прийомна, ця жінка робить усе задля своїх дітей, їх щасливих посмішок і радісного безтурботного дитинства.

Безумовно, материнство змінює жінку, її життя, побут, звички. Так, мамою не народжуються, нею стають. Це свідомий процес постійного навчання й саморозвитку, виховання в собі нових рис характеру, опанування нових навичок.

Звісно, не обходиться без сумнівів і помилок. Але коли маленькі рученята міцно обіймають, то кожній мамі здається, що вона – це супергерой, здатний подолати усі перешкоди. І, певно, найбільше перешкод у тих мам, які виховують діток з інвалідністю, хронічними захворюваннями або затримками розвитку. Їхнє материнство – це шлях, що вимагає неймовірної сили, терпіння і стійкості, бо він, на жаль, нерідко супроводжується бюрократією державних закладів, упередженнями й неприйняттям суспільства, відсутністю кваліфікованих фахівців для навчання й лікування дітей.

З нагоди Дня матері, що традиційно відзначається в Україні у другу неділю травня, журналісти ФастівNews.City поспілкувалися з мамами міста, які виховують дітей з інвалідністю. З якими викликами доводиться стикатися у вихованні особливих діток, чи отримують підтримку від держави та де знаходять сили для щоденної боротьби за щасливе дитинство своїх дітей – такі різні історії, але такі однаково сильні їх героїні.

Вона змінила технічну спеціальність «Телекомунікаційні системи та мережі» на педагогічну «Спеціальну освіту», ставши вчителем-логопедом і дефектологом заради того, щоб краще розуміти свою дитину та вміти самостійно її навчити й підтримати. А згодом стала засновницею ГО «Майстерня можливостей», де діти з особливостями розвитку можуть відчувати прийняття, підтримку та можливість для соціалізації, відвідуючи різноманітні майстер-класи та гурткові заняття.

Юлія Нечипорук – мама дев’ятирічної Поліни, дівчинки з синдромом Дауна. Про діагноз донечки вона дізналась ще з народження. Пригадує, перше, що відчула тоді – страх через невідомість і невизначеність, що робити далі. Але вже з часом разом з родиною крок за кроком вона відкривала для себе новий світ.

Проте, не дивлячись на всі виклики у вихованні й розвитку своєї донечки, Юлія зізнається, що саме в ній і в часі проведеному разом на прогулянках, за танцями вдома та в подорожах, і знаходить натхнення й сили рухатися далі.

Пані Оксана – мама двох діток з розладами аутистичного спектру – шестирічної Ольги та Максима, якому в червні виповнюється п’ять років. Жінка розповідає, що з такими особливими дітками важко, оскільки дорослим складно зрозуміти, що дитина хоче, що її турбує або болить. Водночас, лікарі не дають жодних гарантій щодо результатів лікування, а лікарські препарати, серед яких заспокійливі та вітаміни, у тому числі для підтримки мозку, дають дуже повільний результат. За її словами, найбільша складність полягає в тому, що діти не розмовляють і батьки не знають яке майбутнє на них чекає, як діти будуть поводитись в соціумі і як сам соціум буде їх приймати.

Нині маленькі Ольга та Максим відвідують реабілітаційний центр «Крила надії» (Комунальний заклад Фастівської міської ради Фастівський навчально- реабілітаційний центр «Крила надії» - примітка редакції), де займаються з фахівцями, які забезпечуються гарний догляд за дітьми, їх навчання і розвиток, а також необхідні реабілітаційні послуги. В Центрі Оксана Кокудак також отримує консультації щодо виховання та навчання своїх особливих діток.

Розповідає, завжди намагається отримати й вивчити якомога більше інформації про дітей з розладами аутистичного спектру, щоб також мати можливість самостійно навчати й розвивати своїх дітей. До того ж, додатково діти відвідують приватні заняття у психолога-дефектолога у Центрі «Вільний простір», що знаходиться в місті, які, за словами жінки, дуже корисні як для дітей, так і для неї.

Коли сину Наталії Ліщук Максиму був рік, з’явилися перші тривожні дзвіночки в розвитку дитини. Жінка порівнювала поведінку хлопчика з іншими дітьми на дитячому майданчику, кожну вільну хвилину шукала інформацію в мережі Інтернет і завжди знаходила одне й те ж – «перші прояви РАС (розлади аутистичного спектру)».

Зізнається, ніколи не була в рожевих окулярах, тому звернулась до невролога. Пані Наталія пригадує, що вже тоді одразу розуміла, що часу поплакатись чи пожалітись немає, а потрібно діяти й зробити хоча би щось для того, аби син розумів її й оточуючих, адже на момент звернення до лікаря розуміння хлопчиком зверненої мови було нульовим. З цього і почався шлях, довжиною майже в сім років.

Вже з перших днів після встановлення діагнозу Наталія Ліщук пройшла безліч різних навчань, як безкоштовних, так і платних, щоб краще зрозуміти дитину і допомогти йому адаптуватись до навколишнього світу.

Пані Наталія відзначає, що для них великою допомогою від держави є дитячий садок, який відвідує маленький Максим, перебування в якому під час занять для родини безкоштовне. Адже за словами жінки виплат, які отримує родина дитини з інвалідністю, не вистачає і на тиждень, щоб покрити навіть найнеобхідніші потреби особливої дитини – ліки і засоби гігієни. Тож мама Максима вважає, що виплати від держави для підтримки родин, які виховують дітей з інвалідністю, мають бути в розмірі, не меншому за подвійний прожитковий мінімум на місяць.

Окрім того, родині доводиться стикатись і з іншими труднощами у вихованні особливого хлопчика.

Історія Раїси Герасименко – це історія довжиною в 21 рік, яка почалася з передчасного народження її донечки Вікторії. Дівчинка народилася шестимісячною з вагою 1 кілограм 100 грамів. Вже тоді виникли підозри на діагноз - дитячий церебральний параліч, оскільки він часто спостерігається у недоношених дітей. Проте тоді родина не думала про діагноз, намагаючись попри все сподіватись на краще. Для рідних дівчинки основною метою в той час було, щоб дівчинка вижила.

Жінка відзначає, що нині багато говорять про інклюзивність. Водночас, зазначає, що наше місто мало пристосоване до дітей та людей з інвалідністю. Тож однією з основних проблем пані Раїси і її донечки є пересування по місту на кріслі колісному.

Родина живе в мікрорайоні Завокзалля і тому дістатись центру міста є для них справжнім випробуванням. З однієї сторони - підземний перехід з пандусом, по якому важко проїхати навіть дитячою коляскою. З другої - залізничні переїзди, де через погані пішохідні доріжки доводиться йти проїжджою частиною.

Раїса Герасименко розповідає, що вже зверталась з цим питанням до міського голови. Той скерував її до керівництва залізниці, які відповідають за підземний перехід і переїзди, однак там жінка отримала відповідь «Не на часі». Окрім того, дороги, бордюри й тротуари в місті, за словами жінки, теж не для колісних візочків. Так само як і багато місцевих будівель, які дівчинка хотіла би відвідати, зокрема, єдиний в місті кінотеатр, куди крісло колісне доводиться заносити руками.

Автор: з архіву Раїси Герасименко

Історії цих жінок вкотре доводять – любов матері – безмежна, безкорислива, здатна подолати будь-які труднощі. Сила матерів, які виховують діток з інвалідністю, є надзвичайною й багатогранною, базуючись на стійкості та щоденній боротьбі за краще майбутнє для своїх дітей. І попри всі труднощі й виклики, ці мами вчаться приймати своїх дітей такими, якими вони є, знаходити радість у маленьких успіхах та створювати для малечі «особливий простір» для розвитку.

Київські