Переяславка Інна Рубан плете іграшкових звірят, вони заспокоюють дітей навіть у сховищі під час атак

18 травня 2026 р. 20:22

18 травня 2026 р. 20:22

Переяславка Інна Рубан – незмінна учасниця усіх ярмарок, виставок та благодійних заходів, які проходять в місті. Її плетені звірята – оригінальні і яскраві зайчики, котики, коники, песики, ведмедики, курочки з курчатами – завжди привертають увагу.

Пані Інна працює старшою викладачкою кафедри образотворчого мистецтва і методик навчання в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. Вона успішно поєднує професійну діяльність і творчість. Як це їй вдається, розповіла Переяслав .City.

– Пані Інно, з чого починалося ваше захоплення?

– Творчістю займаюся з дитинства. Мені було ще років всім чи дев'ять, як у маминій коробці знайшла спиці та клубок ниток, хоч мама рукоділлям не займалася. А мені стало цікаво, і я взялася крутити їх у руках: як же з ниток виходить в людей зв’язати щось? А розібратися і навчитися мені допомогли мамині сестри, мої тьоті. Вони мені все підказали і навчили й плести, і читати схеми.

Починала я плести спочатку ніби для розваги. Тоді був такий непевний час, 1990-ті роки – зарплату затримували місяцями, тотальний дефіцит і дістати нову одяганку було справжнім святом. А в нас на вулиці було багато дівчат. То я сплету кофтинку, ми її всі по черзі поносимо і я потім її перев’язую на щось інше. І так знову по черзі носимо…

Захоплення іграшками почалося років вісім тому. Я спілкуюся з майстринею Тетяною Носаченко, і вона мені весь час говорила: спробуй виготовляти іграшки. Одного разу я захворіла і мусила бути вдома. А різні нитки в мене завжди є, то взяла гачок, знайшла схему і сплела свого першого ведмедика. Він у мене досі є – на згадку. Мені так це сподобалося!

Велюрова пряжа і іграшки з неї дуже тактильні, приємні на дотик, і це особлива енергетика, бо створено твоїми руками і твоїми відчуттями. І з того моменту я їх плету постійно, зупинитися вже важко. Інколи переходжу на інші вироби і техніки – ротанг, макраме, але все одно повертаюся до іграшок.

Нібито одна стандартна схема, наприклад, для зайчика, котика чи ведмедика, але виходить у кожної іграшки своя індивідуальність і «вираз обличчя». Це як дітки-близнюки – на перший погляд однакові, але все одно різні. І саме це мене приваблює і зацікавлює.

– Де берете ідеї?

– Переглядаю такі ролики в соцмережах, багато є в YouTube майстер-класів від різних лялькарів. Дивлюся, що вони роблять, запозичую якісь прийоми, але все одно вношу власні корективи: дизайн одяганки, поєднання кольорів, вираз очей. Остаточний варіант залежить від моєї фантазії. Точно по зразку плести нецікаво.

– Скільки часу йде на виготовлення однієї іграшки?

– Її можна створити за пару годин, а можна і за тиждень – дивлячись, яка складність роботи і які взяти нитки. З товстішої робота йде швидше.

Я зазвичай приходжу з роботи, з домашніми справами впорася і тоді обов’язково виділяю години три-чотири на плетіння. Буває, що й за північ сиджу – поки не побачу потрібного мені результату, не можу зупинитися.

На велику іграшку, особливо якщо вона з тонших ниток, виділяю і вихідні, й тоді вже ні на що інше не відволікаюся. Ось, наприклад, як ця велика зайка-дівчинка в рожевій сукенці. За пару годин таку не сплетеш, але навіть якщо і день витратила, то яка ж вона мила вийшла – так і хочеться взяти її на руки і обняти, – усміхається Інна.

– Яким ниткам віддаєте перевагу?

– Маю різні – вовна, бавовна, велюр. З тонких ниток плести вироби складніше і довше. Також нитка впливає і на розмір: іграшка за однією і тією ж схемою з вовняної нитки буде висотою 15 см, а з велюрової – 30. В основному плету з велюрової пряжі, такі іграшки красиві і дуже приємні на дотик. особливо діти такі люблять.

– Ви свої ігршаки продаєте, виготовляєте на замовлення?

– Так, але зараз замовлень небагато. Утім я їх все одно плету постійно: то для благодійних ярмарків, то просто щоб нову схему випробувати. Ось сподобалася одна така і я цілу серію зайчиків зробила. Зразок один, але всі іграшки вийшли різні: розміром, мордочками, очима, одяганками.

Я виставляю свої роботи у Facebook, там люди бачать і пишуть, запитують, купують. Якщо такої іграшки вже немає в наявності, то виготовляю. Намагаюся нікому не відмовляти, нехай мої плетені ляльки приносять радість.

Є й цікаві історії. Я маю маленьку клієнтку Даринку. Її бабуся замовила для неї за рік понад 70 моїх іграшок. Але з усього різноманіття вона облюбувала одного ведмедика, назвала його Михасиком і не розстається з ним уже не один рік. Даринка вже підросла, пішла до школи, але постійно бере його з собою скрізь – і на уроки, і на прогулянки, і в поїздки. Ведмедик уже й потерся, то бабуся нашила і наплела для нього сорочечок, кофтинок, шапочок, і він продовжує завжди супроводжувати Даринку.

Я вже їм казала: у вас так багато моїх іграшок, вони в хорошому стані, можете продати, раз уже дівчинці так припав до душі один ведмедик. Але ж ні, Даринка не погоджується! Весь «зоопарк» залишається з нею, бо вона всіх любить, просто Михасика – найбільше.

А давно, ще перед війною, дівчинка з Києва купила плетного котика. І коли в 2022 році почалися російські обстріли столиці, вона, трохи прийшовши до тями, скидала мені фото: коли волає сирена тривоги і треба бігти в укриття, дівчинка бере з собою мого іграшкового кота! Він уже старенький, на світлині бачу, що трохи обтріпався від часу, бантик на ньому вигорів, але дівчина з котиком не розлучається. «Це, мабуть, дивно, але з цією вашою м’якою доброю іграшкою я почуваюся в безпеці», – писала мені та дівчинка.

Я читаю і в мене аж мурахи по шкірі, до сліз... Такі зізнання для мене є найкращим визнанням. Загалом, якщо порахувати, мої котики, зайчики, ведмедики, бегемотики, курочки, лялечки «живуть» і в Україні, і за кордоном – скрізь, де є наші люди.

– Чи можливо нині зосередитися на одному і займатися лише виготовленням іграшок?

– Час від часу виникає думка полишити викладацьку роботу. Якщо відкрити магазин хенд-мейд, проводити там платні майстер-класи, які збиратимуть багато людей, то можна буде на щось розраховувати. Але реально розумію, що це буде трохи складно в сенсі заробітку.

В цілому це справді крута ідея: заснувати творчу спілку, яка б об’єднала всіх талановитих переяславців, щоб був і магазин, де б продавалися їхні роботи – від ляльок-мотанок і прикрас до крісел-шатрів та гойдалок. Адже в нашому місті насправді суперові майстри та майстрині, які працюють у різних напрямках, мають чудові вироби.

– Це правда, що не можна починати іграшку з поганим настроєм?

– Звичайно. Коли я засмучена, то взагалі не беру гачок у руки, щоб не насичувати роботу негативною енергією. Стараюся плести, коли маю спокій на душі, натхнення і бажання працювати. Різні бувають ситуації, і в сім`ї, і на роботі, всі ж ми живі люди. Мій син служить, як отримали звістку, що він поранений, ох і тяжко мені було… Перший тиждень я взагалі не могла працювати. Але потроху взяла себе в руки і повернулася до своєї улюбленої справи.

Бо це занурення у лагідну затишну ауру плетеної іграшки – моє спасіння, це моя віддушина, мій релакс. Я «відключаю» всі клопоти, тяжкі думки, неприємні ситуації і поринаю з головою у творчість. Поки триває війна, то кругом стільки смутку, болю, негативу… У фейсбук як зайдеш, начитаєшся – той загинув, той поранений, той полонений, все всередині пече, руки трусяться, сльози ллються... Я стараюся менше його й відкривати.

– Що, крім плетених іграшок, ви виготовляєте?

– Роблю ще вазони з ротангу, крісло-шатро з товстих ниток. Воно не тільки гарне, а й дуже зручне, тіло в ньому повністю розслабляється і повноцінно відпочиває. Правда, й клопоту з ними багато, бо щоб зробити, треба ще мати гарну фізичну силу. Під час плетіння треба затягувати вузли, то це так, що пальці стираю до крові. Але якщо вже починаю працювати, то стараюся, щоб вийшла гарна і функціональна річ.

Одну гойдалку я зробила на благодійну лотерею, бо ми збирали кошти для військових, і я хотіла представити щось масштабне. Але це важко, довго і дорого, зараз дуже подорожчали матеріали.

Але чим би я не займалася, саме плетіння іграшок – моя любов. Я роблю те, що мені подобається, відпочиваю душею і приношу людям радість.

Київські