Командир Віталія Будка особисто вивіз тіло Героя з поля бою, його поховали на Переяславщині

09 липня 2026 р. 22:55

09 липня 2026 р. 22:55

Близько одинадцятої години 9 липня на все село у Великій Каратулі лунає церковний дзвін – його сумний стогін закликає громаду до храму на прощальну молитву.

Молитву і подяку Захиснику Віталію БУДКУ. Воїн повертається до рідних на щиті, на вічний спочинок у землі, яку раніше не знав, але захищав до останнього свого подиху. Про прощання з Героєм розповідає Переяслав .City.

У селі траурний кортеж з тілом Героя зустрічають з почестями – дорога встелена квітами, до храму зійшлося багато місцевих жителів. Хоч майже ніхто з них не знав Віталія особисто.

Віталій Володимирович Будко народився 6 липня 1986 року у Вітебську. Його батько там проходив строкову службу, зустрів кохану, одружився. Після народження Віталія сім’я відразу повернулася в Україну. У Сумах наш Захисник виріс, закінчив школу, а влітку приїжджав у гості до бабусі в селищі Угроїди. І там зустрів свою кохану Інну.

– Вони як побралися, то й жили весь час у нас, – розповів нам історію родини тесть Воїна Володимир Васильович. – Віталій дуже хороший чоловік, щирий, доброзичливий. Він у Сумах вивчився на автомеханіка, але за спеціальністю так і не працював. Пішов спочатку на завод “Руна”, а в 2015 році його призвали на службу, був учасником АТО. Після повернення поїхав на заробітки. Коли почалася повномасштабна у 2022 році, він сам пішов у військкомат і весь час у прикордонних військах служив.

Його сім’я та батьки і тесть із тещею переселилися на Переяславщину тільки в 2025 році. Переїхали тоді, коли ворожі обстріли почали нищити й селище Угроїди на Сумщині, де вони жили. У Велику Каратуль покликали родичі, які тут оселилися трохи раніше.

– Ми сиділи до останнього, бо ж господарство тримали, а куди з ним? А 19 вересня почали дуже сильно бомбить, і коли вже половину нашої вулиці розбили, то ми ніч пересиділи в підвалі, а на ранок приїхав син з Курахового і відвіз нас у Суми, – згадує чоловік ті жахливі дні. – Домашню живність мусили здати скупщикам і все, що за свій вік нажили, збудували – залишили там. Мені 63 роки і тепер нічого свого не осталося, “бомжем” лишився… Угроїди за 10 кілометрів від кордону – пів села нашого уже немає…

Спочатку пожили поки можна було в Сумах, а потім приїхали сюди. Місто зараз бомблять щодня… А тут старша дочка ще торік восени купила хату. Потім Інна, Віталія дружина, вже навесні придбала житло і покликала й нас. І так ми тут обживаємося. Майже вся рідня тут, а друзі, куми Віталія приїхали на прощання з ним із Сумщини. Віталія батьки та брат теж тут...

Віталій Будко офіційно був призваний на військову службу 26 жовтня 2022 року третім відділом Сумського РТЦК та СП. Служив інспектором прикордонної служби 2 категорії – гранатометником першої групи інспекторів прикордонної служби Державної прикордонної служби України.

Загинув у бою 23 січня 2026 року біля населеного пункту Покровка Сумського району Сумської області. Йому було 39 років.

– Ще до початку повномасштабного він познайомився був із командиром, який приїхав на заставу на службу і Віталій поступився йому своєю квартирою, – розповів тесть Володимир Васильович. – Так вони стали дружити сім’ями. І про те, що Віталька наш загинув, сповістив цей командир. Але тоді тіло не змогли забрати з поля бою. Командир пообіцяв, що забере. І дотримався слова. Донька казала, що він особисто їздив… Хоча всі ми ще сподівалися, а може... Але війна забирає найкращих. Бо саме найкращі пішли нас захищати.

У Захисника залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Староста села Валентина Зінченко розповіла, що Віталій лише один раз приїжджав у село торік:

– У нього син Максим уже студент, а донька Дарина ходить в 7 клас. То її тато на перше вересня проводжав. Провів до школи й поїхав. І більше не повернувся…

Відспівали Героя семеро священників у місцевому храмі у Великій Каратулі, о. Віталій виголосив щемливу промову, виконали ритуальну пісню "Плине кача".

Після того ритуальна служба прикордонних військ та побратими супроводили домовину товариша до місця його вічного спочинку серед сосен – на місцевому кладовищі “Піски”. Там Віталія Будка поховали з усіма військовими почестями.

З промовами також виступили військовий побратим та голова Переяславської громади Вячеслав Саулко. Під супровід печальної сурми прапор держави, яку до останнього подиху захищав Герой, передали його дружині та дітям.

Вічна слава і шана Герою! Спічуття рідним та близьким.

Київські