"Борсук" найперше рятував побратимів": на Переяславщині попрощалися з Героєм Григорієм Ребченком

31 липня 2026 р. 14:46

31 липня 2026 р. 14:46

"Він завжди рвався у найгарячіші точки бою. Про власну безпеку думав насамкінець, бо на його долю випала місія – рятувати інших". Так згадували нині Героя з Переяславщини Григорія РЕБЧЕНКА. Його в останній дорозі на щиті до місця вічного спочинку 31 липня проводжали жителі кількох сіл, розповідає Переяслав .City.

Виріс у багатодітній родині

Кортеж із тілом Воїна від моргу в Переяславі їхав через живі коридори пошани жителів сіл Гребля, Гайшин, Гланишів та Вовчків – до села Пристроми Студениківської громади. Останню земну дорогу Герою встелили квітами, дякували навколішках з прапорами в руках і сльозами на очах.

Кажуть, що над колискою кожної новонародженої дитини Господь відміряє не лише щастя, а й випробування, щоб зробити людину сильнішою і дати їй пройти саме той шлях, який їй призначений. Усе життя Григорія стало довгою підготовкою до головної місії – прислужитися світові саме на тому місці, де їй призначено. Про життя Героя розповіли на сторінці Студениківської громади.

Григорій Віталійович Ребченко народився 25 жовтня 1976 року в селі Новопетрівка на Снігурівщині Миколаївської області. Родина була багатодітною – шестеро дітей, Григорій – наймолодший. На сьогодні живі тільки дві його сестри Віта та Аня: решта братів і сестер пішли з життя занадто рано.

Сім'я жила скромно, як і більшість багатодітних родин у ті роки, проте батьки робили все можливе, аби діти зростали в теплі та підтримці. Доводилося часто змінювати місце проживання: Миколаївщина, Херсонщина, а згодом село Діброва Поліського району Київської області.

Переїзд на Переяславщину

Аварія на Чорнобильській АЕС знову перекреслила усталений побут: родина була змушена покинути дім і почати життя на новому місці. Оселившись у Пристромах, на новозбудованому так званому чорнобильському масиві, їм довелося ще чимало приводити до ладу й облаштовувати нове житло. На той час Григорій закінчив 9 класів і далі вчитися не пішов, бо треба було допомагати батькам. Якийсь час працював у колгоспі.

Хоч отримати подальшу освіту хлопцю не вдалося, але йому в житті прислужилися вроджені кмітливість та вмілі руки – будь-яке ремесло давалося йому напрочуд легко. Професію електрика опанував самостійно, а ще вмів практично все, що стосується будівництва. У складі будівельних бригад на Київщині звів не один будинок.

Після строкової служби в армії одружився, проте сімейне життя з дружиною Тамарою не склалося, і подружжя розлучилося. У шлюбі народилися двоє дітей В'ячеслав та Анастасія.

Часто здається, що попереду ще багато часу і встигнути можна все, та доля рано чи пізно повертає людину до її справжнього призначення.

"Борсук" врятував багатьох побратимів

21 серпня 2024 року Григорій став до лав Збройних Сил України за призовом І відділу Броварського РТЦК та СП Київської області. Служив номером обслуги першого мінометного взводу мінометної батареї І аеромобільного батальйону військової частини А4350, чесно і мужньо виконуючи військовий обов'язок. Саме на фронті, поруч із побратимами, він усвідомив і свій особливий сенс життя, зрозумів, що Бог ще має на нього свої плани.

Спілкуючись із сестрою, обіцяв круто змінити своє життя після війни. Вони спілкувалися часто, майже щовечора. Сестра Віта згадує, як Григорій завжди казав: «Не переживай, я живучий, я виживу, я ж «Борсук» (саме таке псевдо носив Захисник). Якщо щось недобре, то я в нірку!" .

Насправді ж сам він так ніколи не чинив: ліз у саме пекло, ніби мав у запасі не одне життя. Та побратимам поруч із ним було спокійно, бо «Борсук» ніколи не залишав своїх, навіть коли довкола все палало, а сам був поранений. Він міг стати хрещеним батьком багатьом побратимам, кого витягнув. врятував, хто завдячує йому життям. Побратими кажуть, що він їм більше ніж брат, він – їхній рятівник!

Дороги війни і чотири бойові нагороди Григорія

Рідні жили в постійній тривозі. І не безпідставно: одного разу зв'язок із Григорієм зник на цілих три місяці. Родина вже почала розшук серед зниклих безвісти, коли він раптово знайшовся сам – після важких боїв отримав складне поранення й лікувався у госпіталі.

Про подробиці бойової роботи розповідав мало, рідним вистачало короткого «Живий, люблю вас!». Іноді писав сам, а коли зв'язку не було, то звістку передавали командир або заступник. Воював на Запорізькому напрямку, під Дніпром і Кураховим. За мужність і відвагу отримав чотири бойові нагороди. Був відповідальним і хоробрим воїном, проте численні поранення й контузії поступово підточували здоров'я.

22 липня 2026 року його виснажене, добре серце зупинилося – Григорій помер у госпіталі від серцевої недостатності.

«У небі побільшало ще на одного Ангела, а нашій громаді додалося болю. Це непоправна втрата для рідних і близьких. Усім своїм бойовим шляхом Григорій довів, що служіння людям і побратимам він ставив вище за власну безпеку. Ми завжди пам'ятатимемо його – нехай небесна дорога нашого Захисника буде світлою, сили та терпіння дітям і родині Звитяжця пережити цю втрату » , – сказала на прощанні голова Студениківської громади Марія Лях .

Заупокійна літургія відбулася у Пристромах у храмі Святого Архистратига Михаїла ПЦУ. Після спільної молитви процесія вирушила до родинного будинку, аби рідні та близькі могли востаннє попрощатися з найдорожчою людиною.

Поховали Григорія Ребченка на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.

Київські