Вірний завжди - у Ставах провели в останню дорогу морського піхотинця Сергія Глобенка

24 серпня 2026 р. 22:30

24 серпня 2026 р. 22:30

Знову прийшла чорна звістка на Кагарличчину - Небесним ангелом повернувся до рідного краю ще один Захисник… 24 серпня 2026 року в День Незалежності України в селі Стави провели в останню дорогу солдата Сергія Глобенка. Він загинув, захищаючи Батьківщину на Донеччині. Поховали Героя в рідному селі на Центральному цвинтарі.

Кагарлик прощається із воїном Сергієм Глобенком Автор: Валентин Владіміров

Загинув Сергій Глобенко 25 березня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу селища Нове Лиманської громади Краматорського району Донецької області. Герою тоді було 37 років. Донедавна він вважався зниклим безвісти.

В невтішному горі залишилися мама, батько, брат, рідні Героя...

Народився Сергій Глобенко 11 грудня 1987 року у селі Стави у сім'ї вчителів.

Стави зустрічають воїна Сергія Глобенка Автор: Валентин Владіміров

Протягом 1994-2005 років він навчався в Ставівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

У 2006 році закінчив Міжрегіональне вище професійне училище зв’язку м. Києва.

У 2013 році здобув вищу освіту в Київському національному університеті будівництва і архітектури. Працював у ТОВ "Будівельна компанія „Оверхол Україна“.

Він пройшов гідний шлях цивільного життя: здобув освіту, будував, працював, творив майбутнє. Але коли ворог прийшов нищити наш дім, Сергій без вагань став на захист Батьківщини. Мобілізований Солом’янським районним у місті Києві ТЦК та СП, ставши стрільцем 1-ї стрілецької роти військової частини А7292, він чесно й безстрашно виконував свій військовий обов’язок.

25 березня 2025 року поблизу селища Нове на Донеччині Сергій прийняв свій останній бій. Тоді родина отримала сповіщення, що солдат Сергій Глобенко зник безвісти за особливих обставин. Довгі місяці невідомості й болю проминули в надії, але сьогодні ми проводжаємо його в останню дорогу як справжнього Героя, який віддав найдорожче — власне життя — за кожного з нас, за вільне майбутнє України.

У Ставах провели в останню путь воїна Сергія Глобенка Автор: Валентин Владіміров

24 серпня о 10:00 траурний кортеж із тілом Героя під тужливу мелодію пісні «Пливе кача» вирушив із Кагарлика до Ставів.

По дорозі на колінах його зустрічали жителі та гості міста, а в рідному селі земляки встелили дорогу від в’їзду в Стави до хати, де народився та виріс Герой, духмяними серпневими квітами.

Траурний кортеж доправив труну із тілом Сергія до будинку №116 по вулиці Шевченка. Сюди, вшанувати Героя зібралися його рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, однокласники, колеги, військові, представники освітянської галузі Кагарличчини та Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво та депутати громади.

Тут, у дворі будинку, настоятель храму Пресвятої Богородиці села Стави Православної церкви України Валерій Марцін відслужив заупокійну літію.

Після обряду протоієрецй Валерій Марцін звернувся до рідних Героя та громади зі словами глибокої скорботи. “Дорогі батьки, брат із сім'єю, рідні, друзі, колеги, сусіди, односельчани, однокласники, воїни-побратими і вся велика релігійна родина. Сьогодні ми з вами зібралися в цьому подвір'ї, аби провести в останню дорогу вічного спочинку новопреставленого воїна Сергія, якого ми всі добре знали, якого ми любили і поважали, який народився і виріс в добрій, прекрасній сім'ї вчителів, зразковій сім'ї.

А сьогодні у цей надзвичайно важливий для нас день - День Незалежності - ми з вами проводимо його в останню путь.

Ніхто не замінить батькам сина. Дорога родино, Анатолій Петрович та Олена Володимирівна, приношу щирі співчуття вам від усієї релігійної громади з великою втратою вашого сина, а для нас усіх захисника, воїна Сергія.

Рік і п'ять місяців батьки провели в очікуванні сина, що він повернеться здоровий, щасливий і неушкоджений до своєї домівки, у це подвір'я, де він зростав. Але на превеликий жаль, сталося це лихо, сталася ця біда...

Царство небесне, вічний спокій дорогому, найдорожчому синочку вашому, а нашому захиснику Сергію”.

По цьому, траурна процесія із тілом Сергія пішою ходою вирушила до сільського храму, де священник відслужив за загиблим воїном чин похорону.

Після завершення служби, волонтерка, вчителька зі Ставів Тамара Шепелявенко, висловила рідним та близьким полеглого Героя співчуття від громади. “Серьожка був світлий і добрий. Хочу сказати, що хороший. Він любив поспілкуватися зі мною і я любила поспілкуватися з ним. Дуже переживала, коли він був призваний. Скільки в цьому храмі, люди добрі, Бог свідок, і священик, і громада - ми молилися тут на колінах, рік і п'ять місяців, щоб Бог змилосердився. Скільки просили Богородицю повернути цього хлопчика додому.

І з усіх безвісті пропавших сав'янів він перший повернувся на щиті. Бо в нас є такі хлопці, що 3-4 роки немає про них звісточки.

Серьожка, я рада тільки тим, що сьогодні стільки до тебе прийшло людей - значить, ти це заслужив. Царство Небесне”.

По цьому, траурна процесія вирушила вулицями Ставів до Центрального сільського кладовища.

З вуст Валерія Марціна прозвучала коротка молитва. Щирі слова про померлого Героя лунали із вуст присутніх на поховальній церемонії.

“Сьогодні Кагарличчина в глибокій скорботі. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого земляка, справжнього Сина України, мужнього воїна — Сергія Глобенка, - промовив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов.

Від імені Кагарлицької міської ради, від усієї нашої громади висловлюю найглибші, найщиріші співчуття батькам та брату Сергія.

Сьогодні, в цей тяжкий для родини день, в усій великій громаді Кагарличчини оголошено День жалоби.

Жодні слова не здатні вгамувати страшний біль утрати, закрити цю важку рану в серцях рідних людей. Але знайте: ваш син і брат — справжній велетень духу, чий подвиг назавжди вписано золотими літерами в історію нашої громади та всієї держави.

Йому назавжди 37... Повний сил, планів та мрій, які знищила клята війна.

Ми перед тобою в вічному боргу, Воїне. Твої бойові побратими доведуть до кінця справу, за яку ти боровся. Перемога над ненависним ворогом обов’язково прийде на нашу святу землю, окроплену кров’ю Героїв. За нами Правда, з нами Бог, а над нами небо тримають такі титани, як Сергій Глобенко.

Світла, вічна пам’ять воїну! Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті та в вільній Україні, за яку лицарі Вітчизни віддають життя!

Слава Україні!”

“На превеликий жаль, ми сьогодні проводжаємо в останню путь ще одного нашого земляка, ще одного нашого героя Сергія Глобенка, - звернувся до загалу староста села Володимир Михайленко. - проводжаємо молоду людину в повному розквіті сил, з нереалізованими планами на майбутнє.

Найкращих забирає від нас ця страшна і проклята вже всіма українськими матерями війна. Тому дозвольте сьогодні мені від себе особисто, від кожного жителя нашого села висловити найщиріші співчуття родині Глобенків: матері Олені Володимирівні, батькові Анатолію Петровичу, брату Максиму, всім рідним і близьким, однокласникам, друзям, побратимам. Ну, а нашому Сергію - світла і вічна пам'ять і Царство йому Небесне.

І слава всім нашим героям, які на сьогоднішній день ціною свого життя відстоюють нашу незалежність”.

Щиро та емоційно промовила прощальні слова директорка гімназії Людмила Анкуца: “Страшна звістка сколихнула наше село. Загинув учень нашої школи, випускник 2005 року - син наших колег Анатолія Петровича і Олени Володимирівни Глобенків Сергій.

Один рік і п'ять місяців тяжких надій і сподівань, що він повернеться. Сподівалася родина, сподівався весь колектив, але чуда не сталося.

Мені важко говорити, тому що Серьожа був справжнім другом мого сина, який міг в будь-який момент підставити своє плече, вислухати, порадити, підтримати.

Анатолій Петрович, Олена Володимирівна, Максим і вся родина, прийміть щирі наші співчуття від мене, від усієї шкільної родини, а Серьожі вічна і світла пам'ять”.

Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют. Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Прапор України та прапор військового підрозділу, де служив Герой і якими була покрита домовина із тілом Сергія Глобенка його мамі.

Прощаючись із Героєм кожен кинув до його могили по три жмені землі.

Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…

Київські