Боронив Україну в лавах Чорних Запорожців - у Ставах провели в останню путь воїна Владислава Третяка

05 вересня 2026 р. 21:31

05 вересня 2026 р. 21:31

5 вересня 2026 року на Кагарличчині провели в останню дорогу солдата Владислава Третяка. Він загинув, захищаючи Україну на Харківщині. Поховали Героя в рідних Ставах на Центральному цвинтарі.

Кагарлик зустрічає воїна Владислава Третяка Автор: Валентин Владіміров

Загинув Владислав Третяк 22 серпня 2026 року від скиду із БПЛА боєприпасу, виконуючи бойове завдання поблизу села Ізбицьке Вовчанської МТГ Чугуївського району Харківської області. Герою було 43 роки. До 1 вересня він вважався зниклим безвісти.

Кагарлик прощається із воїном Владиславом Третяком Автор: Валентин Владіміров

В невтішному горі залишилися донька, близькі та рідні Героя...

Народився Владислав Третяк 13 березня 1983 року у місті Києві. У 1996 році його сім’я переїхала на постійне місце проживання у село Стави.

Навчався у Ставівській загальноосвітній школі. Після її закінчення працював на різних роботах.

Стави зустрічають воїна Владислава Третяка Автор: Валентин Владіміров

Він був простою, трудовою людиною, доброзичливим сусідом, вірним другом і понад усе — люблячим батьком для своєї донечки Софії.

Коли ворог прийшов нищити нашу країну, Владислав не став ховатися за чужі спини. У квітні 2026 року він зі зброєю в руках став на захист рідної землі, будучи мобілізованим у Другому відділі Обухівського РТЦК та СП. Служачи навідником кулеметного відділення славетної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців (військова частина А2167), він щодня стримував навалу окупантів на найгарячіших напрямках.

22 серпня поблизу населеного пункту Ізбицьке на Харківщині Владислав прийняв свій останній бій. Ворог підло завдав удару з безпілотника, скинувши на позиції підрозділу потужну протитанкову міну ТМ-62... Деякий час воїн вважався зниклим безвісти, але, на жаль, дні тривожного очікування та надії закінчилися гіркою звісткою.

3 вересня близько 17:45 траурний кортеж із тілом Владислава Третяка прибув у Кагарлик . Тут його зустріли на колінах жителі та гості міста.

5 вересня о 10:00 траурний кортеж із тілом Героя під тужливу мелодію пісні «Пливе кача» вирушив із Кагарлика до Ставів.

По дорозі на колінах його зустрічали жителі та гості міста, а в рідному селі земляки встелили дорогу від в’їзду в Стави до храму Пресвятої Богородиці яскравими осінніми квітами.

У Ставах провели в останню путь воїна Владислава Третяка Автор: Валентин Владіміров

Сюди, вшанувати Героя зібралися його рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, військові-побратими, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади.

Тут настоятель храму протоієрей Валерій Марцін відслужив чин похорону за загиблим Героєм.

Після обряду священник Валерій Марцін закликав схилити голови перед воїном Владиславом та звернувся до рідних Героя та громади зі словами глибокої скорботи. “Дорога родино, дружина, дочка, рідні і близькі, сусіди, односельчани, воїни-побратими, дорогі у Христі брати і сестри - сьогодні ми з вами знову у цьому подвір'ї церковному зустріли воїна та занесли тіло його у храм для відспівування. Ми знову стали свідками людського горя, яке творить страшна війна з намови того проклятого народом путіна, де гине багато невинних, де гинуть наші воїни, які захищають нас з вами.

Боляче дивитись на те, коли плачуть маленькі діти, зростаючи без батьків, без матерів, які теж воюють. Діти, що мали зростати, навчатись, ходити в школу, відвідувати храми Божі у мирній тихій спокійній державі.

Новопредставленого воїна Владислава ми всі добре знали. Ми всі добре знали його сім'ю, покійних батьків, брата, який теж був призваний у лави Української армії.

Але сумна звістка не минула знову нашу громаду - відійшов у вічність наш захисник, для дочки - батько, всім нам - односельчанин. Тому що горе тієї чи іншої родини - горе для нас усіх.

І сьогодні, в часи страшної війни, це є біда, це горе, це неповторний біль в наших з вами серцях. Нехай всемилостивий Господь вислухає сьогодні наші молитви, а душу представленого воїна Владислава оселить там, де всі праведні спочивають. Амінь. Царство небесне воїну Владиславу”.

Слово про Героя сказала й волонтерка, вчителька зі Ставів Тамара Шепелявенко. “Хочу подякувати всім за те, що прийшли провести в останню дорогу Владіка. Непросте все життя в нього було. Народився в 1983-му році, через деякий час, по сімейних обставинах батьки змушені переїхати були в наше село і Владік прийшов до нас у школу в сьомий клас.

Був такий хороший хлопчик, тихий, спокійний у школі, допитливий і великий спортсмен. От це від нього не відняти. Ну, так склалося, як всі знаєте, що батьки померли.

Я їхала ву супроводі і думаю, що ось оплакували батьки синів, а тут немає батьків, але скільки зійшлося людей. І тому дуже-дуже-дуже вам усім дякую.

Владік попав після навчання у дуже неспокійне місце, яке кацапів дуже бентежить - це Харківщина. І ви бачите, чим закінчилось. Там вже не один наш воїн загинув. Ми сьогодні ховаємо 13-го воїна, 13-го захисника, 13-го, 12-го нашого земляка і ще поховали Максима з Донеччини. 13-й...

І ми знаємо, що вже загинув 14-й наш воїн. Це дуже багато. Дуже шкода синочків, які б ще могли на світі пожити, що такий цвіт, така гордість нашого села, своїх батьків, іде на той світ.

Владік, ти сьогодні вже зустрінешся з своїми побратимами, вони тебе приймуть. І разом з своїми батьками будете вже спочивати. Така доля сім'ї. Ну, от така доля. Я щиро співчуваю донечці. Дуже співчуваю, сонечко.

Ну, ось така вона війна, проклята. І я бажаю, щоб ніколи ця клята війна не постукала у ваші домівки, люди добрі. Тримаймося, допомагаймо Збройним Силам України чим можемо, бо у них на нас дуже велика надія”.

По цьому, траурна процесія вирушила вулицями Ставів до Центрального сільського кладовища.

На цвинтарі з вуст Валерія Марціна прозвучала коротка молитва. Щирі слова про померлого Героя промовив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов.

“Сьогодні Кагарличчина знову в глибокій скорботі. Немає таких слів, які могли б угамувати пекучий біль у серцях рідних і друзів, заспокоїти душу донечки чи загоїти цю страшну рану громади. Ми прощаємося з мужнім захисником України, нашим земляком — Владиславом Вікторовичем Третяком.

Владислав віддав найцінніше — своє життя, аби над нашими містами й селами майорів синьо-жовтий прапор, а його донька жила у вільній та незалежній Україні.

Від імені Кагарлицької міської ради, усієї нашої громади та від себе особисто висловлюю найглибші співчуття родині загиблого Воїна.

Цей важкий день прощання з Владиславом у всій нашій великій Кагарлицькій громаді оголошено Днем жалоби.

Шановні став’яни, дорогі земляки! Наш Захисник — справжній Герой, який виборов для кожного з нас право на майбутнє. Ми пам'ятатимемо його подвиг повік.

Схиляємо голови в глибокій шані перед пам’яттю Владислава Третяка. Вічна пам'ять і вічна слава Герою! Слава Україні!”

Емоційно промовив прощальні слова побратим Владислава: “Я дивлюся на портрет Владислава і він дуже, дуже відповідає тому, яку пам'ять він залишив в нас про себе. Оця така щира, відкрита, приязна посмішка. Така розлога і легка.

Він був дуже добра людина, сумлінно пройшов навчання, був добрим і приязним, але при тому - мужнім.

Він не ховався, не боявся, і коли потрапив на Харківщину то сумлінно і мужньо виконував завдання, аж доки ворог - підступний, страшний, від якого він захищав свою землю, свою дитину, своїх рідних, близьких, земляків, всіх українців, не позбавив його життя.

Від імені командування Другого механізованого батальйону, від імені командування 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, висловлюю співчуття всім рідним, близьким, землякам Владислава, і прошу вибачення, що ми не змогли швидше дістатися до нашого друга і знищити ворога.

Ми їм помстимося. А Владислав буде жити в нашій пам’яті, ми ще неодноразово згадаємо його, коли знищуватимемо ворогів.

Вічна пам'ять, вічна слава Герою”.

Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.

Офіцер відділення обліку мобілізаційної роботи Другого відділу Обухівського РТЦК та СП Олександр Ткаченко вручив Прапор України, якими була покрита домовина із тілом Владислава Третяка його доньці, а прапор військового підрозділу, де служив Герой, дівчинці передав його побаратим.

Прощаючись із Героєм кожен кинув до його могили по три жмені землі.

Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…

Київські