У найважчий час став на захист України - у Кагарлику провели в останню путь воїна Олега Мацібуру

09 жовтня 2026 р. 21:35

09 жовтня 2026 р. 21:35

9 жовтня 2026 року на Кагарличчині провели в останню дорогу молодшого сержанта Олега Мацібуру. Його поховали у рідному Кагарлику на Ольжинському цвинтарі.

Кагарлик прощається із воїном Олегом Мацібурою Автор: Валентин Владіміров

Загинув Олег Мацібура 6 жовтня 2026 року в ДТП, під час поїздки з військового госпіталю з Києва, де він перебував на лікуванні від наслідків поранень, отриманих на фронті. Захиснику було 49 років.

Олег Мацібура народився 4 вересня 1977 року в місті Кагарлику. У вересні 1984 року пішов навчатися до Кагарлицької ЗОШ №2, здобувши там неповну середню освіту після закінчення 9 класу. Протягом 1992-1996 років навчався в Ржищівському будівельному технікумі за спеціальністю «технік-будівельник, технолог», опанувавши освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр». У серпні 1996 року вступив до Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ), яку закінчив у 2000 році за спеціальністю «правознавство», здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти – спеціаліст.

У період із 2000 по 2005 років проходив службу в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на посаді старшого оперуповноваженого.

У 2005 році зареєструвався фізичною особою-підприємцем, займався оптовою та роздрібною торгівлею. Протягом 2009-2011 років працював у ТОВ «Італімо» на посаді юриста-консультанта, а з 2014 року – на посаді директора в ТОВ «Сатайл-Компані».

Із першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну Олег став до лав Добровільного формування територіальної громади рідного міста, а в березні 2022 року приєднався до Добровольчого батальйону ОУН.

8 липня 2022 року він став до лав Збройних Сил України, призваний на ратну службу Шевченківським РТЦК та СП м. Запоріжжя. Відтоді його життєвий шлях був нерозривно пов’язаний із захистом Батьківщини.

Він служив у різних військових підрозділах — у 87-й окремій механізованій бригаді «Магура» (військова частина А4699), 38-му зенітному ракетному полку (в/ч 3880), 3-й окремій штурмовій бригаді (в/ч 4638), а також у 211-му окремому батальйоні спеціального призначення (в/ч 4270). Бив ворога на посадах кулеметника, стрільця-санітара, старшого навідника, командира міномета, старшого стрільця, водія-електрика.

За кожною з цих посад стоять не просто військові спеціальності. За ними - фронт, бойові завдання, відповідальність за життя побратимів, небезпека. І щоденна готовність віддати найдорожче - власне життя - заради України.

У Кагарлику провели в останню путь воїна Олега Мацібуру Автор: Валентин Владіміров

Молодший сержант Олег Мацібура боронив Україну від окупантів у найгарячіших точках фронту. Він брав участь в обороні Авдіївки, тримав оборону в районі коксохімічного комбінату. Вивів із оточення побратимів під час Курської операції. Під час виконання спецоперації під Березівкою разом із побратимами взяв у полон 14 рашистів.

Про бойові заслуги Олега свідчить державна нагорода - медаль «За військову службу Україні», якою його було відзначено Указом Президента України від 26 липня 2024 року.

Та, мабуть, найвищою нагородою для нього була довіра побратимів і можливість бути там, де він був потрібен своїй державі.

Олег зазнав декількох поранень, проходив лікування. Але навіть після цього не залишив військової служби. Бо для нього захист України не був тимчасовим рішенням. Це був його свідомий вибір.

Із 19 червня 2026 року він служив командиром відділення охорони взводу охорони 2-го відділу Обухівського РТЦК та СП. Він продовжував служити Україні. Продовжував бути воїном.

У невтішному горі у Героя залишилися мати, батько, дружина та дочка.

7 жовтня близько 14:30 траурний кортеж із тілом Олега Мацібури прибув у Кагарлик . Тут його зустріли на колінах жителі та гості міста.

9 жовтня о 9:40 траурний кортеж із тілом Олександра Мацібури під тужливу мелодію пісні "Пливе кача" вирушив вулицями Кагарлика: спочатку вулицями міста на вулицю Південна до будинку №125, де народився та виріс Олег і проживають його батьки. А вже звідти, після прощальної зупинки, траурний кортеж рушив на вулицю Каштанова до будинку №20, де проживав Герой та мешкає його сім’я.

По дорозі його на колінах, низько схиливши голови в скорботі, зустрічали жителі міста та його гості. Спинявся транспорт, а ті, хто був у ньому приєднувалися до вшанування воїна.

Вшанувати Захисника зібралися його рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, військові, побратими, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади та депутати міськради.

Тут священники Православної церкви України протоієреї Володимир Гергало та Василь Суп відслужили чин похорону за загиблим воїном.

Після відправи до громади звернувся протоієрей Василь Суп. “Дорога родино, дорогі брати і сестри! Сьогодні ми проводжаємо із свого земного життя воїна-захисника Олега, який пройшов практично від початку повномасштабної війни всі ці важкі місця боїв і захищав нас з вами на сході України від агресора, який прийшов в нашу країну вбивати нас з вами.

За ці роки він не просто захищав нас, він кожного разу віддавав частинку свого здоров'я, обмежував свою сім'ю, свою родину своєю присутністю, менше віддавав любові дружині, дочці, тому що його більшість часу тут не було. Він був там, на захисті нашої країни.

І коли приїхав підлікувати своє здоров'я на більш сокійну територію - сталося непоправне.

Але ми маємо бути вдячні воїну Олегу за його захист. Ми повинні пам'ятати за кожного того воїна, який захищав нашу країну, який поклав своє життя, обмежуючи себе у вільності, обмежуючи в любові свою родину, віддаючи себе всього всій Україні.

Тому ми сьогодні просимо всемилостивого Господа, щоб Він простив, відпустив, очистив, провини раба Божого воїна-Захисника Олега, і дарував йому місця квітучі, світлі, де немає ні смутку, ні біди, ні страждання, а є життя вічне з Господом.

І ми віримо, що кожен воїн успадкує Царство Боже. Бо як ці хлопці, військові, казали: "Ми віримо в те, що Господь нам подарує Царство Боже, тому що в пеклі ми уже були".

Тому нехай всемилосердний Господь подарує воїну-захиснику Олегу Царство Небесне і вічний спокій.

Його родині, сім'ї - прийміть наші великі співчуття. Міцності вам, сили, Божого благословіння і витримки. Хай вам Бог дає здоров'я, а всім нам пам'ять про наших воїнів.

У блаженному сні вічний спокій подай, Господи, воїну-захиснику Олегу.”

По цьому траурна процесія пішою ходою вирушила до Алеї Слави Героїв, де учасники хвилиною мовчання вшанували полеглих у борні з окупантом земляків. А звідти - траурний кортеж вирушив на Ольжинський цвинтар. Там пртоієрей Василь Суп відслужив літію за загиблим.

Щирі слова про померлого Героя промовив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов. “Сьогодні Кагарличчина схиляє голову в глибокій скорботі. Ми проводжаємо в останню земну дорогу нашого земляка - Олега Мацібуру.

Олег мав повернутися додому. Але не так. Він мав переступити поріг рідної оселі, обійняти дружину Оксану, поговорити з донькою Аріною, побачити своїх батьків. Мав жити.

А сьогодні ми стоїмо перед його труною. І немає слів, здатних зменшити біль батьків, які ховають сина. Немає слів, здатних замінити чоловіка для дружини. Немає слів, які можуть повернути доньці батька.

Миколо Миколайовичу, Галино Миколаївно, Оксано Василівно, Аріно! Від імені Кагарлицької міської ради та всієї громади висловлюю вам найглибші співчуття. Низько вклоняємося вашій родині. Дякуємо вам за Олега. За сина. За чоловіка. За батька. За воїна - Захисника України.

Сьогодні ми прощаємося із Людиною, яка залишила після себе добрий слід.

В Олега була освіта юриста, був професійний досвід, був власний бізнес, була робота, була родина. Але коли Україна покликала - він пішов захищати її. І в цьому виборі - справжня велич Олега Мацібури.

Сьогодні російський агресор прагне знищити нашу державу, нашу історію, нашу свободу. Але йому не вдасться знищити головного - український дух.

Бо такі люди, як Олег, доводять: Україна має синів, які готові її захищати. Має людей, які не ховаються за чужими спинами. Має воїнів, для яких слова «честь», «присяга», «Батьківщина» - не порожній звук. Ми пам’ятатимемо Олега.

Його ім’я житиме у пам’яті рідних, друзів, побратимів і всієї Кагарлицької громади. І наш обов’язок - зробити все, щоб пам’ять про нього не згасла.

Щоб його донька Аріна завжди знала: її батько був людиною честі. Людиною, яка любила свою родину і свою Україну. Людиною, яка у найважчий час стала на її захист.

Олег Мацібура залишив нам свій приклад. Приклад мужності, відповідальності, вірності присязі. Приклад любові до Батьківщини.

І сьогодні, проводжаючи його в останню дорогу, ми маємо не лише плакати. Ми маємо пам’ятати. Ми маємо триматися. Ми маємо підтримувати наших військових. Ми маємо допомагати фронту. Ми маємо берегти Україну - ту, за яку Олег та тисячі інших наших Героїв віддали найкращі роки свого життя.

Ми вистоїмо. Попри біль і втрати, незважаючи на всі випробування. Ми не дозволимо ворогу зламати Україну. І в тій Перемозі буде частина подвигу Олега Мацібури.

Спочивай з миром, Олеже. Дякуємо тобі за службу, за солдатську мужність. Дякуємо за Україну. Низький тобі уклін від Кагарлицької громади.

Вічна пам’ять і Вічна слава Захиснику України! Слава Україні! - Героям слава!”

Про побратима промовив емоційні слова Євгеній Трохименко, майор, начальник відділення обліку мобілізаційної роботи - заступник начальника Другого відділу Обухівського РТЦК та СП. “Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу справжнього воїна, людину честі, відповідального та добросовісного товариша. Він завжди на перше місце ставив обов'язок і без нарікань ніс всю тяжкість служби. Він в 22-му році не ховався, пішов на службу і чотири роки боронив нашу країну.

Тож родина може пишатися своїм чоловіком, батьком, сином...

Це тяжка втрата і для нас, для другого відділу Обухівського РТЦК та СП, бо таких відповідальних людей не так багато.

Тож прийміть щирі співчуття. Він був справжній воїн, справжній Герой.

Слава Герою! Слава Україні!”

Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.

Офіцер відділення обліку мобілізаційної роботи Другого відділу Обухівського РТЦК та СП Олександр Ткаченко вручив Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Олександра, його дружині.

Прощаючись із Героєм кожен кинув до його могили по три жмені землі.

Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…

Київські