Один із перших став на шляху ворога - у Липовці поховали ветерана війни, волонтера Євгенія Аніщенка

19 жовтня 2026 р. 22:08

19 жовтня 2026 р. 22:08

19 жовтня 2026 року на Кагарличчині провели в останню дорогу ветерана війни, учасника бойових дій, волонтера Євгенія Аніщенка. Його поховали у рідному Липовці.

Євгеній Аніщенко пішов із життя від тяжкої хвороби. Ветерану боло 32 роки.

Кагарлик прощається із ветераном війни Євгенієм Аніщенком Автор: Валентин Владіміров

Народився Євгеній Аніщенко 10 серпня 1994 року в Києві. Його дитинство і юність були пов’язані з Києвом та нашою Кагарличчиною: він навчався в столичній школі №127, згодом — у Липовецькій неповній середній школі, а завершував здобуття середньої освіти в Кагарлицькій загальноосвітній школі №1. Вищу освіту здобув у Білоцерківському університеті за фахом «Фінанси та кредит», працював на різних посадах, будуючи плани на майбутнє.

Але влітку 2015 року, коли Україна вже переживала важкі випробування російською агресією, Євгеній зробив вибір, який багато говорить про його характер. 28 червня 2015 року він добровільно пішов захищати Україну. Євгеній проходив військову службу у військовій частині А2612, брав участь в Антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил у 2015–2016 роках.

А коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Євгеній знову не залишився байдужим до долі України. Перебуваючи в запасі, він долучився до виготовлення дронів для Збройних Сил України. Можливо, він не завжди був на передовій зі зброєю в руках, але й там, де він працював, його праця допомагала українським воїнам боротися з ворогом.

У невтішному горі у Захисника залишилися мати та дочка.

Липовець зустрічає ветерана війни Євгенія Аніщенка Автор: Валентин Владіміров

19 жовтня о 10:00 траурний кортеж із тілом Євгенія Аніщенка під тужливу мелодію пісні "Пливе кача" вирушив вулицями Свято-Троїцька, Незалежності у Кагарлику до Алеї Слави Героїв, де Євгенія і інших Героїв-захисників вшанували Хвилиною мовчання. А потім - до КП, і далі - в село Липовець.

По дорозі його на колінах, низько схиливши голови в скорботі, зустрічали жителі міста та його гості. Спинявся транспорт, а ті, хто був у ньому приєднувалися до вшанування воїна.

В Липовці дорога траурного кортежу пролягла до храму Різдва Пресвятої Богородиці. Сюди вшанувати Захисника зібралися його рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, військові, керівництво громади.

В Липовці провели в останню путь ветерана війни Євгенія Аніщенка Автор: Валентин Владіміров

Тут священники Православної церкви України протоієреї Юрій Литвин та Михайло Шукост відслужили чин похорону за померлим воїном.

Після відправи до громади звернувся благочинний Кагарлицького округу Юрій Литвин. “Дорогі браття і сестри, сьогоднішній чин відспівування ми звершили в храмі Різдва Божої Матері. У храмі на честь Матері Божої. Матері Божої, яка бачила, як її син єдинородний, той один син, який в неї був, віддав за усіх людей і навіть за тих, які його розпинали, своє життя. Вона страждала, плакала, але довіряла тій великій волі Божій.

І наші воїни - це той самий прообраз тих страждань нашого Господа Ісуса Христа. Адже вони теж заради тих людей, навіть яких не знають, навіть заради тих людей, які може і не підтримують Україну, а чекають на росію, йдуть і воюють, і захищають, і бережуть усіх нас.

І для нас, для людей, неважливо і не повинно бути важливим, яку смерть зазнав воїн. Одягнув військову форму, став захищати людей, дав присягу - для нас це Герой. Для нас це людина, яка не ховалась, яка віддала своє життя заради спасіння усіх інших людей, чоловіків, жінок і дітей. І сьогодні скорботний день не тільки для села Липовець, але й для всієї нашої громади. Щирі слова співчуття усій родині, усій громаді, усім побратимам, усім, хто знав і любив полеглого воїна Євгенія.

Одне ми знаємо точно, Україна переможе. Наші хлопці будуть до останнього стояти заради того, щоб ми з вами жили в вільній і незалежній Україні, спілкувалися і молилися рідною мовою, носили вишиванки. А наше діло - молитися, наше діло просити у Господа спокою душ усіх полеглих воїнів, усіх невинно вбитих чоловіків, жінок та дітей і чекати тої омріяної перемоги.

Царство небесне, вічна пам'ять, вічний спокій полеглому воїну Євгенію. Душа його нехай у блаженстві перебуває, а ви всі, рідні, побратими, односельчани, продовжуйте його любити, але вже через молитву, молячись за його душу, просячи у Господа прощення його гріхів і оселення його душі у Царстві Небесному. Ще раз щирі слова співчуття усій родині, усім тут присутнім.

Царство небесне полеглому воїну Євгенію, вічна йому пам'ять і вічний спокій. Слава Ісусу Христу.”

По цьому траурна процесія вирушила на сільський цвинтар. Там пртоієрей Михайло Шукост відслужив літію за загиблим.

Щирі слова про померлого Героя промовив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов. “Сьогодні Липовець огорнула скорбота. Сьогодні Кагарлицька громада схиляє голову перед гіркою втратою — ми проводжаємо в останню земну дорогу Євгенія Аніщенка. Із невимовним болем ми говоримо слова прощання з людиною, яка ще мала жити, радіти, будувати плани, виховувати доньку, любити й бути поруч зі своїми рідними.

Надто рано обірвалося життя Євгенія. І жодні слова сьогодні не здатні втамувати біль матері, яка втрачає сина, доньки, яка втрачає батька, рідних і близьких, для яких ця втрата назавжди залишиться незагойною раною.

Євгеній був одним із тих українців, які не чекали, поки хтось інший захистить Батьківщину. Він сам став на її захист. Євгеній належав до людей, які не запитували, що Україна може дати їм. Він думав про те, що сам може зробити для України. І за це ми сьогодні схиляємо перед ним голови.

Шановна Світлано Олексіївно! Немає у світі слів, які могли б розрадити материнське серце, коли воно прощається із сином. Немає такої сили, яка могла б миттєво вгамувати цей біль. Ми не можемо повернути Євгенія. Не можемо змінити те, що сталося. Але від імені Кагарлицької міської ради та всієї громади хочу висловити Вам найщиріші співчуття. Низький Вам уклін за сина. За його добре серце. За його мужність. За його небайдужість до долі України. Ви маєте право на свій біль, на сльози, на спогади. І нехай у найважчі хвилини Вас зігріває усвідомлення того, що Ваш син був людиною, яка не боялася брати на себе відповідальність і яка у складний для держави час стала на її захист.

Окремі слова хочу адресувати доньці Євгенія — Анастасії. Сьогодні важко знайти слова, які могли б пояснити, чому так сталося. Важко говорити про втрату батька, коли попереду ще стільки життя, стільки нездійснених мрій і стільки моментів, які хотілося б розділити з найдорожчою людиною.

Але я хочу, щоб дочка знала: її батько — людина, якою можна пишатися. Він любив свою країну і не залишився осторонь, коли їй було важко. Він добровільно пішов захищати Україну, а згодом продовжував допомагати нашим військовим. Його життєвий шлях став свідченням мужності, небайдужості та любові до рідної землі. І пам'ять про нього житиме не лише у твоєму серці, а й у серцях людей, яким небайдужа доля України.

Сьогодні ми прощаємося з Євгенієм. Та водночас маємо пам'ятати: за кожною втратою стоїть людська доля, за кожним ім'ям — цілий світ, за кожним прощанням — біль родини, який неможливо виміряти.

Євгенію Дмитровичу, сьогодні ми проводжаємо Вас із глибоким сумом і вдячністю. Дякуємо за те, що у 2015 році Ви добровільно стали на захист Батьківщини. Дякуємо за участь у боротьбі за Україну. Дякуємо за те, що навіть у цивільному житті Ви не залишилися осторонь війни й допомагали нашим воїнам. Ваш шлях був шляхом людини, якій небайдужа доля рідної землі. Ми пам'ятатимемо Вас.

Україна переживає страшні випробування, але наш народ не зламати. Нас не здолати, поки ми пам'ятаємо своїх Героїв, підтримуємо наших воїнів і боремося за право жити у вільній державі.

Спочивай із миром, Євгенію. Нехай рідна українська земля стане твоїм Вічним спочинком. Низький уклін від усієї Кагарлицької громади.

Вічна пам'ять і шана Євгенію Аніщенку! Слава Україні! Героям слава!”

“Нас усіх - громаду, сім’ю - спіткала непоправна втрата, - звернувся до загалу староста села Василь Тесленко. - Дуже рано смерть забрала Євгенія від нас. Ми пам'ятаємо його веселим, чуйним, добрим батьком, добрим сім'янином, завжди з усмішкою. Зовсім молодим, навіть не повідомивши матері, він пішов захищати Україну. Згодом, будучи вже дома, він не залишав своєї доброї справи, допомагав фронту чим міг - передавав дрони. Завжди відгукувався на будь-який заклик про допомогу.

Тож наш обов'язок пам'ятати його, пам'ятати його внесок, який він зробив у захист України. Допомагати його сім'ї - це теж наш обов'язок. Ми завжди будемо пам'ятати його. Рідні - прийміть співчуття. Вічна пам'ять Євгенію”.

Емоційно звернулася до односельчан рідна тіка Євгенія Катерина. “Женя ріс тут на моїх очах. А як виріс то мав мужність у серці, любов до Батьківщини, до рідної землі, до мами і до маленької хати батьківської. Коли настав час, зібрався і мовчки пішов захищати неньку Україну. Мамо, мама, не плачте, бо мовчать нема сил. Небо схилене плаче біля свіжих могил. Я всім мамам співчуваю і своїй сестричці від щирого серця. Народила гарного сина, ростила, ростить внучку, а він своїм серцем захищав нас. Молодий, здоровий, вісім місяців він пробув на передку. Жах бачив, смерть.

Вернувся додому, слава Богу, поранений, але нікому нічого ніколи не розказував. Сам виховував свою донечку з мамою. Вони вдвох були, як старший братик і сестричка. Гуляли, один одного любили. Навіть в день смерті вона отримала від тата подарунок. А тепер подарунок цей буде їй як згадка про нього.

Не забував він про своїх побратимів. Вони до нього хоч на одну секунду могли, їдучи по дорозі, і заїхати. Я зайшла в його кімнату, а там підвішений дрон. Це ж він своїми руками склав. Хоч малесенька, але допомога армії.

Мій син теж п'ятий рік на війні. Давайте всі дружно поможем отим солдатам. Хоч копійкою, хоч банкою компоту, щоб їм там було легше. Всі дружно, інакше нас розтовчуть рашисти.

Женечка, пробач, ми тебе не вберегли. Ти був мовчакуватий, не розказував, де що болить. Мама лікувала, але видно хвороба сильніша. Пробач нас, якщо ми тебе образили. Вічна тобі пам'ять. І хай стежинка не заростає до твоєї могили. Жалійте матерів, чиї сини загинули. Жалійте матерів, чиї сини на війні отам в окопах. Царство тобі небесне і вічний спокій, синочок. Дякую тобі за все”.

Над могилою Воїна прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.

Керівник почесної варти вручив Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Євгенія, його матері.

Прощаючись із Захисником кожен кинув до його могили по три жмені землі.

Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…

Київські