«Наші бабусі і мами так виходили заміж": у музеї Переяслава відтворили стародавній весільний обряд

12 листопада 2026 р. 17:25

12 листопада 2026 р. 17:25

Показ весільних обрядів відбувся в Переяславі 9 листопада на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. З ініціативи науковців НІЕЗ "Переяслав" дійство підготував аматорський фольклорний колектив «Мамина пісня» із села Пологи-Вергуни (Ташанська ТГ), повідомляє Переяслав .City.

Це була друга частина аудіовізуального документального проєкту «Відтворення весільного обряду в музейному просторі» , який реалізують наукові співробітники Заповідника. Ініціаторка проєкту – Світлана Захарченко, співавтори – Наталія Юхименко, Сергій Вовкодав, Віктор Ткаченко.

Презентація проєкту про обрядодійства історичної Переяславщини та перший запис відбулися 10 жовтня на території Музею просто неба. Народний аматорський фольклорний колектив «Помокляночка» під керівництвом Наталії Ходан відтворив обряди передвесільного циклу «Бгання короваю» та «Приданки» за традиціями села Помоклі (Ташанська ТГ).

Цього разу учасники колективу «Мамина пісня» з художньою керівницею Світланою Басик відтворили обряди «Дівич-вечір» та «Заплітання молодої», що належать також до передвесільного циклу, але за звичаєвими традиціями села Матвіївка Чигиринського району на Черкащині.

Цей колектив був заснований у 2022 році, і досить швидко здобув визнання серед шанувальників народної культури Переяславщини. Відтворені ними весільні обряди ґрунтуються не на етнографічних записах, а на живій родинній пам’яті.

Світлана Володимирівна разом із матір’ю свого часу переїхали на Переяславщину із Матвіївки і зберегли знання про весільну традицію своєї малої батьківщини. Об’єднавши навколо себе людей, закоханих у народну культуру, вони зуміли відродити та реконструювати обряди, що побутували у рідному селі, зберігаючи автентичне виконання. Сьогодні ці знання дбайливо зберігаються та передаються учасниками фольклорного колективу «Мамина пісня», який популяризує традиційну культуру Черкащини на Переяславщині.

– Це не сценічна постановка, а відтворення традицій справжнього весільного обряду, – розповідає Світлана Басик . – Моя мама виходила так заміж, бабуся теж… Ця обрядовість, яка включає і унікальну весільну символіку, і послідовність дій, і виконання відповідних пісень, передається від покоління до покоління. Це – родинна пам'ять.

Наш колектив «Мамина пісня» вважає дуже важливим зберігати, відтворювати та популяризувати українські традиції, тому з радістю відгукнувся на пропозицію музейників долучитися до цього проєкту. До речі, обрядовість Чигиринщини і Переяславщини дуже схожа, адже це давні козацькі землі, які мають багато спільного в історії, мистецтві та культурі.

Запис обрядів здійснювався в автентичному середовищі хати бондаря другої половини ХІХ століття. Так вдалося максимально наближено передати атмосферу традиційного українського весілля в селі. Інтер'єр народного житла, предмети побуту, природне музейне середовище є важливими складовими реконструкції обряду. Завдяки цьому вдалося відтворити не лише його послідовність, а й емоційну атмосферу та символічний зміст.

Весільний обряд у музейному просторі Переяслава відтворив аматорський колектив "Мамина пісня" під керівництвом Світлани Басик Автор: Олена Калінович

Затишний мальовничий інтер’єр автентичного українського житла, схвильована наречена з юними подругами, усміхнені жінки – учасниці обряду, зворушливі пісні в неперевершеному виконанні – усе це занурювало глядачів в неповторну атмосферу давніх народних традицій, символіки, звичаєвості.

Українське весілля ніколи не було просто святом. Це був особливий світ звичаїв, символів і обрядів, у якому кожна річ чи дійство мали своє значення. У різних регіонах України весільні традиції мали свої відмінності, незмінним залишалося головне – все обрядодійство формувало побажання молодим любові, злагоди, добробуту та щасливої долі.

Яке місце у весільній обрядовості посідає рушник, що клали «під кожух» молодій, яким був вміст скрині з посагом, які традиції створення «квітки» – вінка нареченої в наддніпрянських селах – про все це розповідають учасники проєкту.

– Ми вдячні адміністрації Заповідника за те, що дозволили проводити дійство безпосередньо в автентичному народному житлі, – зауважила Світлана Захарченко . – Адже важливе не лише відтворення обряду, а й емоційна наповненість. Оскільки зараз заборонено проводити масштабні проєкти, велелюдні гуляння, ми вирішили започаткувати камерний, «домашній» проєкт із невеликою кількістю учасників і глядачів.

Технічне завдання проєкту – здійснити фото- та відеофіксацію усього дійства. Ці матеріали зберігатимуться в архіві Заповідника, і будуть дуже цікавими і корисними для наших наступників. Це – наша історія, пам’ять, національна ідентичність.

Київські