"Робив неможливе, щоб вберегти побратимів": Переяслав попрощався з Героєм Олександром Македоном

13 листопада 2026 р. 14:34

13 листопада 2026 р. 14:34

Переяслав схилив голову у скорботі й 13 листопада провів в останню дорогу свого Героя – Олександра Македона. Йому вже назавжди 55 років. Молебень за Воїном справили у храмі Вознесіння Христового, поховання з усіма військовими почестями відбулося на Андрушівському кладовищі, повідомляє Переяслав .City.

Мав позивний «Македон»

Про історію служби Олександра Македона в рядах ЗСУ у березні 2026 року розповіли на сторінці бригади у соцмережі. Саме тоді йому вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня.

"У мирному житті Олександр Степанович працював на птахофабриці у Київській області в аварійній службі: ремонтував обладнання.

Коди почалася повномасштабна війна, він добровільно доєднався до 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри. Побратими дали йому позивний за власним прізвищем — "Македон".

Офіційна посада у війську в нього була така: командир відділення. Утім на фронті воїни виконують насправді різні завдання.

«Македон» поміж іншого возив бійців на артилерійські позиції — за будь-яких умов і повертав їх назад. Розбитими дорогами вивозив поранених, коли рахунок ішов на хвилини. Доставляв навіть на підбитому авто бійців на ротацію. Возив «посилки» туди, куди мало хто наважувався їхати.

Дуже часто робив більше ніж передбачено його посадовими обов’язками. У підрозділі точно знали: якщо треба швидко здійснити логістику — Степанович «оцінить обстановку» і негайно виїде.

На війні не бояться тільки зовсім безсердечні. Страх — нормальна реакція людини на те, що відбувається на передовій. Але мужність і здоровий глузд воїнів допомагає справлятися з емоціями і виконувати завдання.

"Поки сідаю за кермо — страшно. А коли вже розпочав рух, то про страх забуваю", — зізнавався спокійно "Македон".

Для нього в умовах підвищеного ризику відбувалося зміщення фокусу з особистої безпеки на виконання завдання та збереження життя побратимів.

"То ж не просто їду. Я везу людей. Живих людей, у яких є родини, діти, ті, хто на них чекає. І за кожного з них я несу відповідальність. Тому в той момент ти вже не думаєш про себе, чи страшно, чи ні. Є дорога і є завдання довезти. Значить, треба довезти".

У ряді випадків виконання завдань вимагає прийняття рішень у ситуаціях, де рівень небезпеки перевищує стандартні уявлення про допустимий ризик, і передбачає готовність діяти навіть тоді, коли інші змушені відмовитися. Є ситуації, коли навіть ті, кого він має везти, відмовляються їхати транспортом..

"Буває, приїжджаєш на підрозділ, а люди кажуть: «Ні, ми пішки підемо». Бо розуміють, що машина — це ризик. Але ж треба їх довезти. Треба забрати. Треба зробити свою роботу".

І так щоразу: сів за кермо, перехрестив пасажирів і спокійно вирушив маршрутом.

Вдома Олександра Степановича чекала родина: дружина, син і донечка.

Синові тридцять, доньці — вісімнадцять. "Вона тільки ось вступила до університету в Києві. Дзвонять, переживають. Скучають. І я скучаю. Але це те, що тримає. Бо знаєш, заради кого ти тут і заради кого маєш повернутися", — казав Воїн.

Про фронтові будні Олександр Степанович родині майже нічого не розповідав. "Кажу, що все добре. Що відпочиваю. Інколи найкращий спосіб берегти близьких — це не розповідати всього".

А через сім місяців сталося те, що вразило і його побратимів : "З глибоким сумом повідомляємо про втрату нашого побратима з міста Переяслав Київської області — Олександра Степановича Македона, який назавжди залишиться для нас «Македоном», — повідомили на сторінці 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри.

Олександр Македон нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня

На війні він був водієм, а для побратимів — батьком

Війна суттєво змінила саму професію військового водія. Сьогодні недостатньо впевнено керувати автомобілем, орієнтуватися на місцевості та знати маршрути. Водій має постійно оцінювати обстановку навколо себе, контролювати не лише дорогу, а й повітряний простір, своєчасно розпізнавати загрози та бути готовим діяти за лічені секунди.

«Македон» доставляв військовослужбовців на артилерійські позиції, вивозив поранених, забезпечував ротації. Щоразу ризикував собою. Якщо потрібно було виконати складне завдання — він сідав за кермо і їхав.

За мужність та сумлінну службу Олександр був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Македон» загинув 18 липня 2026 року поблизу населеного пункту Межова Синельниківського району Дніпропетровської області виконуючи бойове завдання та залишаючись вірним побратимам і Україні.

Фото: proslav.info

Пресофіцерка бригади Катерина Мирончук на своїй сторінці в соцмережі написала :

"Загинула неймовірна людина. Олександр «Македон»

Для мене це особиста втрата. Усі мої виїзди на позиції самохідного артилерійського дивізіону були з ним. Дуже важко усвідомлювати, що його більше немає. Дуже важко.

Цю світлину я зробила в день, коли Македона нагороджували орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагородою, яку він без перебільшення заслужив. Тоді я запитала:

– А ви знаєте, чому сюди приїхали?

– Поняття не маю. Сказали завезти хлопців і вдягнути нову форму. Все.

Він навіть не знав, що нагороджуватимуть його. Приїхав, бо треба було привезти хлопців.

Македон доставляв людей на позиції, забирав їх назад, вивозив поранених. Розумів небезпеку, але відчував відповідальність за кожного, кого віз. Казав: «Я везу людей. Живих людей, у яких є родини, діти, ті, хто на них чекає».

На нього теж чекали дружина, син і донька. Він говорив, що саме вони дають йому сили й заради них він має повернутися.

Я пишаюся тим, що знала його. Для мене велика людська честь служити з Македоном.

Світла пам’ять вам, Олександре Степановичу. Досі не можу усвідомити, що пишу це про вас."

Побратим Бойчук Дмитро написав:

"Вічна пам'ять герою! Ми втратили нашого побратима — справжнього Воїна і бойового водія з великої літери.

Я один із тих, кого він неодноразово завозив на позиції та вивозив звідти. На війні бойовий водій — це людина, якій ти довіряєш своє життя без залишку. Довгий час він гідно виконував найважчі бойові завдання. Завдяки його майстерності, витримці та вмінню діяти у найкритичніших ситуаціях, ми поверталися живими. Він завжди робив усе можливе і неможливе, щоб вберегти нас.

Неможливо підібрати слів, щоб висловити всю глибину вдячності за кожен наш безпечний рейс, за його мужність і надійне плече. Для кожного з нас він був не просто водієм — він був нашим ангелом-охоронцем на дорогах війни.

Висловлюю найщиріші співчуття рідним та близьким. Схиляю голову перед вашою втратою та дякуємо за Героя.

Вічна пам’ять і слава тобі, друже. Спочивай з миром. Назавжди в строю."

Поховали Героя Олександра Македона 13 листопада 2026 року у Переяславі на Андрушівському кладовищі.

Вічна слава Захиснику України. Щирі співчуття родині та близьким.

Київські