У роковини згадуємо Героїв Віталія Коваля, Максима Яроша, Віталія Максименка та Андрія Зражевського

15 листопада 2026 р. 13:16

15 листопада 2026 р. 13:16

У роковини втрати, 15 листопада, згадуємо чотирьох полеглих захисників України з Переяславщини. Минають другі роковини загибелі Віталія Коваля, треті роковини загибелі Максима Яроша та Віталія Максименка, четверті роковини з дня смерті Андрія Зражевського. У цей день помолімося, згадаймо їхні імена, вшануймо пам'ять, висловімо співчуття родинам, закликає Переяслав .City.

Андрій Зражевський

Андрій Васильович Зражевський народився 12 жовтня 1990 року в Улянівці Ташанської громади. Тут пройшли його дитячі роки, він навчався у місцевій школі, а після її закінчення поїхав до Києва, де оселився та зустрів майбутню дружину Ніну .

– Кілька останніх років він їздив на заробітки у Польщу, працював зварювальником, якщо не помиляюсь, – згадувала на похороні його тітка Ольга Рубан . – Він був працьовитим хлопцем, багато займався спортом. Допомагав усім, мені допомагав, нікому не відмовляв... Перед самою війною він повернувся в Україну.

У перший же день повномасштабного вторгнення Андрій пішов до київського військкомату добровольцем . 25 лютого його мобілізували до ЗСУ та направили до 101-ї бригади. Згодом він опинився на Донеччині, де виконував бойові завдання.

Солдат служив стрільцем ІІІ-го відділення охорони ІІ-го взводу охорони V-ї роти охорони ІІ-го батальйону охорони.

Під час виконання завдання на Бахмутському напрямку Андрій зазнав тяжких мінно-вибухових травм . Його доправили до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова, але врятувати життя не вдалося.

Андрій Зражевський помер 15 листопада 2022 року .

Похований 21 листопада 2022 року у селі Улянівка.

Максим Ярош

Максим Вікторович Ярош народився 28 лютого 1998 року. Навчався спочатку в ЗОШ №3 (нині гімназія №3), а з 2004 по 2012 – у ЗОШ №1 (нині гімназія №1). Після школи закінчив переяславське ПТУ, отримав спеціальність тракториста. Але працювати за фахом не пішов – влаштувався на склади. І звідти його вже забрали в армію. Служив він у роті охорони.

Мобілізували Максима Яроша 18 березня 2022 року . Спочатку обороняв Київщину і тримав позиції на кордоні України з Білорусією. Служив у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді, де він пройшов жорстокі бої на сході: Бахмут, Куп’янськ, Серебрянський ліс...

Далі служив у складі третьої окремої штурмової бригади. Від бригади пройшов перші сержантські курси і отримав звання молодшого сержанта. Був заступником командира бойової машини – навідником-оператором першого механізованого відділення механізованого батальйону. Мав позивний "Бйорн" .

Загинув 15 листопада 2023 року рятуючи життя побратиму під час виконання бойового завдання біля селища Хромове Бахмутського району Донецької області.

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно) , відзнаками "Комбатантський хрест" і "Честь та пам’ять" (посмертно).

Похований 25 листопада 2023 року на Борисівському кладовищі в Переяславі.

Віталій Максименко

Віталій Анатолійович Максименко народився 15 червня 1981 року на Черкащині. Понад 20 років тому його батьки, він та брати з сестрою переїхали жити в Переяслав у мікрорайон Борисівка. 15 років тому, у той час, коли таксував, зустрів свою майбутню цивільну дружину Надію і переїхав жити в Пологи-Чобітьки. У 2014-му у подружжя народилася донька Діана.

Призваний добровольцем 25 лютого 2022 року. Старший сержант ЗСУ служив водієм-машиністом аеродромно-технічного забезпечення.

Загинув 15 листопада 2023 року в районі населеного пункту Максима Горького Бериславського району, Херсонської області.

Похований 24 листопада 2023 року у с. Мала Каратуль.

Віталій Коваль

Віталій Вікторович Коваль народився 31 липня 1991 року , проживав у Переяславі.

Призваний на службу 17 квітня 2024 року 1 відділом Бориспільського РТЦК та СП. Матрос ЗСУ служив стрільцем-санітаром відділення морської піхоти.

– Віталія я добре знаю, він хрестив нашу донечку. Він та людина, на яку багато хто має рівнятися, – розповіла на похороні кума Ковалів Юлія . – Бо він із самої звичайної родини, простий маленький хлопчик, який зміг багато чого в своєму житті змінити радикально, як кажуть, перевернути з ніг на голову. Віталій виріс, вивчився, освоїв велику техніку – працював далекобійником і в Україні, і за кордоном.

Їх два брати – Віталій і Андрій. Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення, вони доправляли в Переяслав великі фури з гуманітаркою, тим самим рятували і наших людей місцевих, і військових, яким передавали різну допомогу. А потім обоє пішли захищати Україну.

Загинув 15 листопада 2024 року, унаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання поряд із селом Костянтинопольське Донецької області.

Похований 20 листопада 2024 року в Переяславі на Андрушівському цвинтарі.

Київські