вологість:
тиск:
вітер:
Не залишався осторонь чужої біди - у Ставах провели в останню путь воїна Владислава Насрутдінова
Знову прилетіла на чорних крилах важка звістка на Кагарличчину - на щиті повернувся до рідного краю ще один Захисник… 18 листопада 2026 року в селі Стави провели в останню дорогу солдата Владислава Насрутдінова. Він загинув, захищаючи Батьківщину на Сумщині. Поховали Героя в рідному селі на Центральному цвинтарі.
Кагарлик зустрічає воїна Владислава Насрутдінова
Загинув Владислав Насрутдінов 1 липня 2026 року під час бою поблизу села Бездрик Бездрицької сільської громади Сумського району Сумської області. Герою було лише 29 років. Донедавна він вважався зниклим безвісти.
У невтішному горі у Героя залишилися мама, сестри та племінники, рідні Героя...
Кагарлик прощається із воїном Владиславом Насрутдіновим
Владислав Насрутдінов народився 8 березня 1997 року у селі Стави. Там зростав, навчався у місцевій школі, яку закінчив у 2014 році.
З юних років Владислав любив техніку, був працьовитим, наполегливим. Протягом 2014-2017 років навчався в Державному навчальному закладі “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації” та здобув професію “Слюсар з ремонту автомобілів, водій категорії С”. А через рік там же здобув професію “Механік автотранспортних засобів”.
Усі, хто знав Владислава, пам’ятають його як людину надзвичайно спокійну, врівноважену, привітну й безвідмовну. Він ніколи не залишався осторонь чужої біди, завжди був готовий підставити плече односельцям, друзям, колегам — чи то під час роботи на СТО, чи на птахофабриці у Степанцях, чи за кермом автомобіля.
Стави зустрічають воїна Владислава Насрутдінова
Коли в лютому 2022 року ворог сунув на Київщину, Владислав, працюючи в службі таксі, не злякався і не сховався. Ризикуючи власним життям, під обстрілами він вивозив із палаючих міст Ірпеня, Бучі та навколишніх сіл жінок, дітей, літніх людей. Він рятував життя ще до того, як одягнув військовий однострій. Бо таким було його серце - не здатним пройти повз людський біль.
22 жовтня 2024 року Владислав був мобілізований Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Бив ворога на посаді оператора безпілотних літальних апаратів - стрільця відділення охорони 1-го взводу охорони 5-ї роти охорони 3-го батальйону охорони військової частини Т0930. Він вірно служив українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок.
Та 1 липня 2026 року поблизу села Бездрик на Сумщині обірвалося життя нашого Героя.
16 листопада близько 14:00 траурний кортеж із тілом Владислава Насрутдінова прибув у Кагарлик . Тут його зустріли на колінах жителі та гості міста.
А 18 листопада о 10:00 траурний кортеж із тілом Героя під тужливу мелодію пісні «Пливе кача» вирушив із Кагарлика до Ставів.
По дорозі на колінах його зустрічали жителі та гості міста, а в рідному селі земляки встелили дорогу від в’їзду в Стави до хати, де народився та виріс Герой, духмяними серпневими квітами.
Траурний кортеж доправив труну із тілом Сергія до будинку №71 по вулиці Центральна. Сюди, вшанувати Героя зібралися його рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, однокласники, колеги, військові, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади.
Тут настоятель храму Пресвятої Богородиці села Стави Православної церкви України Валерій Марцін та капелан військової частини Т0930 Віталій Андрущикевич відслужили заупокійну літію.
Під час прощання у дворі будинку капелан звернувся до земляків Владислава. “Всечесний отче, дорога громадо, дорогі, шановні побратими і, звичайно, мама, сестри і вся родина. Командування військової частини Т0930, також командування батальйону інженерної підтримки і всі ми, побратими, висловлюємо вам щиру подяку за сина і безмежні співчуття.
У Ставах провели в останню путь воїна Владислава Насрутдінова
Владислав був надзвичайно чуйною, доброю людиною. Його поважали, цінували, любили, з ним завжди рахувалася вся наша військова частина, особливо хлопці, з яким він жив. Він був відважний і сміливий і ніколи не залишав самих чи в безпораді своїх побратимів.
І навіть в ті найстрашніші хвилини, коли прилетів дрон у військовий автомобіль, де знаходився Владислав, він залишився на бойовому посту, залишився як воїн, залишився як гідний слави, гідний честі, як гідний захисник України.
Ворог не щадить, ворог ненавидить, ворог презирає нашу Україну і кожного із нас. Проте йому ніколи не вдасться зламати наш козацький дух, зламати наше переконання, що ми є діти своєї землі. Ми захищаємо нашу землю, ми відстоюємо її незалежність величезною ціною.
І тому я сьогодні не маю слів, щоб їх сказати мамі, не можу підібрати слів, які сказати сестрам, не найдуться ліки, які можуть вилікувати душу, але я можу сказати одне: Владислав завжди залишиться у нашій пам'яті. Він завжди буде, на сторінках наших молитовних листів, у наших церквах і також військовій частині, в військовій каплиці.
Щирі співчуття і низький вам уклін, дорога родино. Хай Бог потішить ваше серце і Царство Небесне нашому воїну.
Слава Ісусу Христу. Слава Україні! Героям слава! Ми знаємо, що герої не вмирають. Благослови, Боже, Україну перемогою. Амінь”.
По цьому, траурна процесія із тілом Сергія пішою ходою вирушила до сільського храму, де священники відслужили за загиблим воїном чин похорону.
Після обряду протоієрей Валерій Марцін звернувся до рідних Героя та громади зі словами глибокої скорботи. “Дорогі мамо Владислава, сестри, племінники, друзі, колеги, куми, односельчани, однокласники і всі, хто сьогодні тут, аби провести в останню дорогу вічного спочинку доброго і порядного хлопця, який зростав в нашій громаді, у нас наочах.
Я пам’ятаю його маленьким, пам’ятаю, як він ходив до школи... Але час промайнув і прийшла ця страшна війна, страшне горе, біль в серцях батьків, рідних і близьких.
Родина, очікувала, що невдовзі він одружиться, очікувала, як кожні батьки очікують, дітей і онуків, але не судилося. Не судилося, тому що ця війна обірвала його молоде життя у 29 років.
Завжди на похоронах воїнів нагадуються ті слова, що немає більшої любові, чим віддати життя за друга свого. Так і сталося, що віддав він життя за нас з вами, за свою родину, за своїх маленьких племінників, за нашу неньку Україну віддав молоде життя.
Тож нехай всемилостивий Господь сьогодні і назавжди утішить серце матері, рідних з великою втратою нашого Героя. І сьогодні я приношу щирі співчуття вашій родині, пані Світлано, дівчата, всім вашим сім'ям. Щирі співчуття з великою втратою вашого сина і брата.
Нехай Господь всемилостивий вислухає сьогоднішні наші молитви, а душу оселить там, де його всі праведні спочивають. Амінь. Царство небесне, вічний спокій воїну Владиславу”.
Після завершення служби рідним та близьким полеглого Героя співчуття висловила волонтерка, вчителька та сусідка родини Насрутдінових Тамара Шепелявенко. “Це третя дитина у цій сім'ї, і вона була дуже бажаною для мами. І мама ні про які роботи не думала. Вона шість років віддала Владіку, а тоді вже його віддала в школу нам.
А коли він закінчив школу, він завжди нас слухав, з повагою ставився до моєї сім'ї, до моїх дівчат, до моєї внучки. Він нас возив з Києва з внучкою, на Київ. Доїжджаємо до Видубичів, кажу Владік, то ми вже доїдемо, там виїде машина. А він: “Я вас взяв від хати, я вас до хати привезу”. Возив нас на Черкащину, на кладовище. Тобто був безвідмовний. Нам його дуже не вистачає. (Тамара Шепелявенко продекламувала щемливий вірш про матерів і загиблих у цій війні синів).
Владік, не відлітай. Ще раз дуже співчуваю мамі, сім'ям дівчат. І спочивай з миром. А скільки буде здоров'я, то буду ходити тебе провідувати”.
“Дуже жалко Владіка. Я з ним переписувалася, коли він служив. Каже, в мене все добре. У нас усе добре. Я не на нулі. Так що не переживайте. Все рівно, кажу, Владік, бережи себе. Він каже, дякую, - розповіла про своє спілкування із Владиславом його хрещена мати Валентина Калачик.
Ми довго з Свєточкою, його мамою, ждали, коли надійде звістка. Через п'ять місяців надійшла. Це був дуже важкий час. І тепер цей Владиславчик повернувся. Дивись, скільки багато рідних, близьких оплакують тебе. Бо ти дійсно був дуже доброю дитиною, людиною. Спочивай з миром. Спочивай, синочок. Спочивай”.
По цьому, траурна процесія вирушила вулицями Ставів до Центрального сільського кладовища.
Там з вуст Валерія Марціна та Віталія Андрущикевича прозвучала коротка молитва.
Щирі слова про померлого Героя промовив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов. “Сьогодні вся наша громада схиляє голови в глибокій, невимовній скорботі. Ми зібралися тут, на Ставівській землі, щоб провести в останню земну дорогу нашого земляка, мужнього воїна, світлу й добру людину - солдата Владислава Насрутдінова.
Жорстока війна забирає найкращих. Забирає тих, хто мав би будувати майбутнє, створювати сім’ї, ростити дітей. Але він повернувся додому, як Герой, на щиті, щоб навіки спочити в рідній ставівській землі.
Від імені Кагарлицької міської ради, виконавчого комітету та всієї нашої громади я висловлюю найглибші, найщиріші співчуття найріднішим людям Владислава — його мамі, двом сестрам, племінникам, усім близьким та побратимам. Немає таких слів, які могли б втамувати ваш біль. Ми низько вклоняємося вам за те, що виховали справжнього сина України, патріота і Людину з великої літери.
Ми не можемо повернути Владислава. Але можемо зберегти пам’ять про нього. Можемо зробити так, щоб його ім’я не загубилося серед тисяч імен, якими написана трагічна історія цієї війни. Нехай у пам’яті кожного з нас він залишиться молодим, усміхненим, привітним хлопцем зі Ставів, який завжди був готовий допомогти. І водночас — мужнім українським воїном, який віддав своє життя за нашу свободу.
Пам’ять про Владислава Насрутдінова назавжди житиме в історії Кагарлицької громади, у наших серцях і молитвах. Ми не маємо права забути ту ціну, яку він заплатив за нашу свободу.
Нехай Господь прийме душу Владислава у Своїх небесних оселях, а його рідним дасть сили пережити цю непоправну втрату. Спи спокійно, Воїне. Твій земний шлях скінчився, але твій подвиг - безсмертний.
Вічна пам’ять, слава і честь Захисникові України! Слава Україні! Героям Слава!”
“Шановні односельчани, усі присутні! Невблаганна проклята війна забрала життя ще одного нашого земляка, нашого Героя Владислава Насрутдінова, який захищав свою рідну землю, своїх рідних, нас з вами.
Ми щойно чули його біографію. Це біографія зовсім молодої людини, якій ще жить, працювать, створювать сім'ю…, - звернувся до загалу староста села Володимир Михайленко.
Дозвольте сьогодні висловити найщиріші співчуття від всієї нашої сільської громади матері Владислава Світлані, сестрам Ірині і Катерині, які, крім того, що отримали таку страшну звістку, ще й багато поневірянь зазнали, коли йшов процес упізнання нашого Героя. Щирі співчуття всім друзям, побратимам, однокласникам.
А нашому Герою світла і вічна пам'ять. І хай Господь Бог збереже його світлу душу. Ми не можемо повернути Владислава, але можемо зберегти пам'ять про нього. Можемо зберегти ті сторінки, якими написана трагічна історія цієї війни. Нехай у пам'яті кожного з нас він залишиться назавжди молодим, веселим і привітним”.
Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют. Начальник ЦВС Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Дмитро Маціяко вручив Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Владислава Насрутдінова його мамі.
Прощаючись із Героєм кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
Джерело: kagarlyk.city
Новини рубріки
У Києві палає підприємство після атаки дронів: скільки людей постраждало
18 листопада 2026 р. 19:16
У двох громадах Київської області зберігається складна ситуація зі світлом: деталі
18 листопада 2026 р. 19:12
На Київщині дрон РФ зруйнував два будинки: є постраждалі
18 листопада 2026 р. 18:16