Кіровоградщина втратила на жорстокій війні з росією своїх мужніх синів

09 травня 2025 р. 11:07

09 травня 2025 р. 11:07

Життя воїнів з Кіровоградщини обірвала війна з підступним ворогом.

Про це повідомили в громадах, інформує Златопіль .

Устинівська селищна рада сповіщає про загибель військовослужбовця Стахова Сергія Миколайовича , 17 липня 1985 року народження, уродженця Устинівки.

Захисник загинув 05 травня 2025 року, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії російської федерації.

Церемонія прощання з Сергієм Миколайовичем Стаховим відбудеться 10 травня 2025 року на центральній площі селища Устинівка о 10 годині ранку.

22 березня 2025 року в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області загинув Олександр Володимирович Філюк .

Народився Філюк Олександр Володимирович 21 серпня 1977 року в м. Одеса. Навчався в загальноосвітній школі-гімназії №1 ім. Т.Г.Шевченка в селищі Любашівка Одеської області.

З п’ятого вересня 2023 року у зв’язку із загальною мобілізацією Філюк Олександр Володимирович був призваний на військову службу Подільським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в Одеській області і без вагань став на захист Батьківщини, боронячи ріднуземлю від російських окупантів. На військовій службі зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, користувався авторитетом серед колег по службі, був мужнім і стійким воїном.

Вірний військовій присязі, Філюк Олександр Володимирович, стрілець- снайпер 1-ого аеромобільного відділення 4-го аеромобільного батальону військової частини, загинув у стрілецькому бою з противником.

Він був доброю, порядною, чесною людиною, братом, батьком, справжнім героєм, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.

Поховання Олександра Володимировича відбудеться в селі Грузьке Голованівського району Кіровоградської області.

У запеклому бою загинув захисник – Каніболоцький Іван Вікторович .

Народився Іван Вікторович 19.01.1995 року в селищі Побузьке. Навчався в Побузькій школі. Привітний, товариський, веселий, життєлюб, він любив своїх рідних, свою Батьківщину, природу, яку фотографував собі на згадку. Мав феноменальну пам’ять та багатогранні здібності,завдяки яким після закінчення школи з легкістю навчався в Одеському національному університеті на хімічному факультеті. З такою ж легкістю згодом Іван проходив свою першу практику в хімічному кабінеті Побузької школи.

Після закінчення університету працював на ТОВ “ПФК” лаборантом в експреслабораторії. Іван любив подорожувати, тому вирішив поїхати за кордон, побачити світ. Працював в Чехії, Польщі, інших країнах. Через деякий час Іван Вікторович повернувся до рідної домівки, до батьків, для яких він був надією, опорою, єдиним сином. В той час Іван знов влаштувався на ТОВ “ПФК” і працював фахівцем із зв’язків з громадськістю та пресою.

Під час повномасштабного вторгнення Івана Вікторовича не полишала думка, як самостійно потрапити до “Азову” або “Третьої штурмової” бригади, щоб достойно захищати свою країну, як справжній воїн. Прийнявши виважене рішення Каніболоцький Іван Вікторович був призваний 6 відділом Тернопільського ТЦК та СП на військову службу, після чого направлений на навчання до Британії.

Йому дуже подобалося і легко давалося те навчання, ще й тому, що він чудово знав англійську мову і старанно вбирав у себе всі отримані знання. Ним захоплювалися Британські інструктори. Один з них навіть подарував Іванові свій шеврон та вручив відзнаку ” Найкращий стрілець”.

Повернувшись до України в “Школі лідерів” Іван обрав снайперський напрямок. Воювати довелося в н.п. Борова, Ізюмського району, Харківської області, де разом з побратимами одразу зайняли оборонні бойові позиції, кожного дня стикаючись з небезпекою, ризиком, втратами та моментами, коли дивом вцілів. Маючи добре серце і щиру душу, він був справжнім прикладом мужності й честі для своїх побратимів. Того злощасного дня, 19 липня 2024 року велася запекла боротьба за сантиметри нашої землі. Ворог бойовими штурмами намагався прорвати оборону і просунутися бодай на клаптик нашої землі, але воїни стояли і відбивали атаки суцільним щитом майже добу.

Після того бою батькам Івана вручили сповіщення, що їх син зник безвісти. Надія і віра в те, що їх Ванюша живий не полишала рідних. Однак не судилося.

Надійшло підтвердження, що Іван поліг смертю Героя 19 липня 2024 року.

Кропивницькі