“І досі не віриться що я вдома і можу вільно дихати”: звільнений з полону Андрій Юхно

06 червня 2025 р. 18:10

06 червня 2025 р. 18:10

Це фото 6 травня 2025 року облетіло всю мережу, його публікували глава держава і органи влади, коли писали про 64-й обмін військовополоненими. Адже ті емоції, які зафіксував фотограф на обличчі звільненого воїна – не потребують пояснень. Знайомтеся – на світлині наш земляк Андрій Юхно з Компаніївського району.

І днями редакторці сайту Златопіль вдалося поспілкуватися з захисником у медичному закладі, де воїн відновлюється.

Андрій зник безвісти під Кліщіївкою Донецької області 5 липня 2023 року, одразу після свого дня народження. Довгий час рідним про нього нічого не було відомо.

Що трапилося тоді, в липні 2023 року?

Ми просто вийшли не туди, заходили на позиції вночі, а виходили через кілька днів удень, от і заблукали. Ми троє діб протрималися, ховалися, бо вже знали що навколо ворог. У них був період ротації. Могли звісно нас постріляти, тоді б не знали де й ділися. Коли нас трьох взяли 9 липня, то одразу розділили – мене на 38-му колонію повезли, а їх на 36 – ту.

Коли рідні дізналися що ви в полоні?

За мене сказав звільнений 20-річний хлопець Ярослав. Він вийшов і всіх обдзвонив про кого знав – дай Боже йому здоров’я!

Коли я повернувся, нас питали рідні за своїх зниклих, то я двох упізнав, з якими пересікався. Підтвердив що вони в Башкірії в полоні. Ця інформація дуже важлива! Тільки буває дуже складно впізнавати лише по фото – прохання хто питає за родичів, надавати всю інформацію про людину.

Що було в перші дні в Луганській області?

Спочатку були підвали, допити, переїзди. Привезли на дачу до чеченського генерала Апти Алаудінова, потім комендатура, допит, а офіційно оформили вже в таборі на Луганщині. Внесли нас в комп’ютерну базу, брали покази. Звісно такі питання дивні: я піхота, а в мене питають про танки. Звідки я про це знаю?

З Луганська нас кинули на Башкірію.

Там мабуть було все більш суворо?

В таборі живуть бараками і людей багато. Зробили зарядку, пошикували і йшли в їдальню, а в Башкірії по камерам розкидали, як в СІЗО – там муштра. Дзвонити не давали. Все бігом, навіть сходити в туалет та попити воду по команді. Ні – то получиш по голові. Там все залежало від охоронців. Якщо нормальний, то навіть питав – “що у вас з ногами, хочете щоб відрізали”? Піде до лікаря щоб перебинтували. А другому однаково, що там в тебе болить. На коліна поставив і шокером починає штрикать. Били більше молодих. Коли повертаємося додому, то всім треба психіку підлікувати звісно, бо ж кожен день в напрузі.

Працювати примушували?

На таборі не примушували, а в Башкирії ми сиділи зачинені в камері. Прогулянка була такою: відкривають хвіртку і крокуєш на місці.

Чи б’ють за тату?

Дуже б’ють пресують, але більше за масті тюремні: “зековські хрести”, “писалово”. Одного навіть виводити примушували.

Що допомагало триматися, не всі ж витримують?

Хто сильно багато говорить і хоче себе показати, то вони слабші, а  спокійні, тихенькі терплять собі, один одного підтримують. Багато молодих хлопців, практично сини мої по віку. Я їм казав, що звісно в клітці сидіти нікому не подобається, але все одно й погане колись закінчується, головне дочекатися…

Довелося потерпати від їхньої пропаганди?

Примушували вчити російські вірші, гімн. Мені було простіше з їхніми пропагандами, бо я ж виріс у «совку» і тому знав їхній «день пабєди порохом прапах». Перевіряли чи вивчили і знущалися. Мене не перевіряли, знали що я російською вільно володію. А молоді хлопці, особливо з заходу України краще знають англійську ніж російську. То над ними знущалися, примушували говорити російською без акценту. І це башкіри, які самі не росіяни… Але хлопці трималися, молодці!

В мене й досі в голові крутяться слова одного хлопця, якого серйозно допитували. Він тоді їм сказав:  “ Можна зруйнувати будинки, знищити людей, але нація житимете завжди!”

Андрій Юхно зараз

Мабуть побачили, як в них працює агентура?

Ніколи неможна недооцінювати ворога – у них є вся інформація про нас.

Я тільки приїхав туди, вони знайшли навіть мій номер, яким я 5 років не користувався. У них добре працює розвідка, інформація збирається з самого низу.

А тут в Україні дуже багато наших продається їм за гроші. Треба таких ловити, особливо тих, які мають вплив на прийняття якихось рішень.

Ви знали що звільнять? Розкажіть про цей день

Ні, я не знав. Зранку по стандарту, співали гімн рф, камера стоїть, за нами спостерігають. Ліжка позастеляли, водні процедури, потім сніданок мав бути, але замість кормушки відкриваються двері, називають моє прізвище, я собі встав, голова нагнута, бо дивитися неможна. Каже: “пішли” я завмер, він каже: “не бійся, пішли”. Нас спустили у підвал, чую ще хлопців набирають. Я вже в підвалі зрозумів, коли нас привели, сказали роздягнутися, оглянули битий чи не битий. В мене був лоб зчухраний тільки. Загалом мене не били, але коли треба було хвалити путіна і я відмовився, то пару раз в печінку отримав.

Скільки вас було звільнено з Башкірії?

Нас 14 чоловік приїхало. З Башкірії переправляли літаком до Білорусі, нас зібрали всіх, кого міняли в одному місці, очі зав’язані, загрузили у великий грузопасажирський літак – всіх 205 чоловік. Від аеродрому їхали автобусом. А коли вийшли нам сказали випрямитися руки по швам і кажуть: “ви на обмін”. Ну ми й так це зрозуміли. В автобусі охоронці нам говорили на камеру, що Зеленський винний а путін хороший і чому ми цього не розуміємо? Пакунки пороздавали з їжею від “батька”. А в кінці, коли зупинилися на кордоні й чекали наших, то цей самий охоронець зайшов і вже не на камеру сказав, що “нічого особистого, ви нормальні хлопці, зла не тримаю”, розвернувся й пішов.

Перші враження на українській землі

Всі емоції були на обличчі. Ну відчуття були такі, що й на коліна падали, і землю цілували, і обійняти всіх хотілося.

Нас добре прийняли на Вінничині, паспорти привезли, документи.

Коли приїхали 7 днів нас не відпускали нікуди, не дозволяли переїдати, відправили в карантин. Щоб не було проблем зі шлунками. І командир просив щоб нас не пригощали, бо там понавозили всього…

А емоції… Я навіть зараз з вами сиджу і мені не віриться що я дома, вільний. Вволю воду п’ю, вільно дихаю. Важко адаптуватися, але є добрі люди, з якими просто можна поспілкуватися.

Мені дуже пощастило, бо не дуже міняють тих, кому за 50, нас таких було кілька чоловік. Здебільшого молодь після 2000-го року народження.

Як вам Кропивницький, містяни?

У нас в місті бачу що люди пригнічені, всіх травмувала війна, але все одно щастя, що в нас такого лиха немає як в інших містах. Деяким після полону немає куди їхати, бо домівка розбита, а треба десь зупинятися, лікуватися. Добре як є родичі!

Відбулася переоцінка цінностей?

Минув короткий термін, щоб точно усвідомити, але звісно. Зараз виходиш зранку – радієш, що пташка пролетіла, що трава зелена, помічаєш саме елементарне.

Вже є якісь плани?

В першу чергу зараз потрібно психологічно та фізично відновитися. А далі по вибору – у військову частину запрошують. Може туди, а може звільнюся і працюватиму вже в цивільному напрямку…

Спілкувалася Олена Шендеровська

Кропивницькі