Футбол навчив лідирувати, а війна — берегти людей: історія офіцера з Кропивницького

20 червня 2025 р. 18:34

20 червня 2025 р. 18:34

На четвертому році великої війни вже всім зрозуміло, що армію потрібно змінювати. Звісно потрібна зовнішня реформа, але й з середини слід викорінювати всю “радянщину” та призначати керівниками молодих командирів, з новими поглядами. Саме з таким офіцером нової генерації поспілувалася редакторка сайту Златопіль .

Не з “кабінетним”, а справжнім — тим, хто не боїться бути поруч із бійцями в окопі, хто керує не через страх, а через повагу.

Знайомтеся – Святослав Потьомкін, колишній професійний футболіст, довгий час працював за кордоном. Зараз служить у 121-й бригаді 178 батальйону, одразу на двох посадах — як командир стрілецького взводу та старший офіцер служби РЕБ.  Ця історія про відповідальність, лідерство, дисципліну, людяність та віру в зміни.

А ще пан Святослав надзвичайно позитивна людина з почуттям гумору, упродовж нашої телефонної розмови він розповідав, що скрізь, де б він не був, йому траплялися гарні люди.

Ви професiйно займалися футболом, чому не продовжили спортивну кар’єру?

Я професійно грав в кропивницькій “Зірці”, донецькому “Шахтарі” білоцерківському “Арсеналі”. Після закінчення контрактів, знайомий фін Джеремі запропонував поїхати у Швецію. Мене підписали на програму легіонерної лояльності, але все вперлось у документи — їм вигідніше брати гравців з Марокко, Алжиру.

Проте я зустрів дуже багато хороших людей, які допомогли мені влаштуватися на гарну роботу в Стокгольмі. Працював в логістиці на будівельній фірмі. Там я добре підтягував англійську та шведську мови. Звісно я продовжував грати, але вже на аматорському рівні, я ніколи не покидав футбол.

За кого вболівали, Динамо чи Шахтар?

Напевно, якщо брати всеукраїнське дербі Шахтар-Динамо, то більше за Динамо, хоча я й грав у свій час за “Шахтар 3”.

Початок вiйни для вас почався де?

Ще в Стокгольмі мені запропонували гарну роботу в Норвегії на краболовному судні. Там умови круті, зарплата дуже висока і взагалі робота цікава. Я приїхав в Україну робити морський паспорт і у мене 26 лютого був виліт Бориспіль-Стогольм, а 24-го вже літали ракети.

Я переживав сильно за маму і пропонував її вивезти в Швецію, але вона відмовилася виїжджати, ну а я тим більше.

Тож замість Норвегії вирішили йти у військо?

Так, на четвертий день — у військомат. Але спочатку нас не взяли, бо не мали досвіду. Сказали: чекайте. Прийшли вдруге — знову відмова. Третій раз — зустрів знайомого з 121-ї бригади, оформився до них.

Я прийшов солдатом, пройшов в Одесі БЗВП, познайомився з чудовими людьми, з якими спілкуюся і зараз. Мене направили на Херсонщину, де я й дотепер знаходжуся.

На сьогодні тут дуже небезпечно, бо скрізь дрони, коли били артилерією, було простіше.

Як допомагали вам вашi спортивнi скiли у вiйськовiй службi?

Дали витривалість і вміння швидко перебігти з бліндажа в бліндаж, коли летить дрон і треба включити РЕБку. А якщо серйозно, то це футбольна дисципліна та лідерські якості. У спорті я був капітаном команди, а зараз командир – ніколи не терпів розхлябаності, недбальства, все має бути чітко, точно, дисципліновано, упорядковано. Є така приказка: “В житті поскромніше, на полі понахабніше”.

Як вирішили робити військову карьєру?

П’ять місяців я прослужив солдатом, а потім ротний з комбатом сказали, що у нас недостатньо офіцерів, а я маю вищу освіту. Мене направили в Одеську академію, три місяці я там вчився, отримав звання молодшого лейтенанта і посаду командира взводу. Зараз я лейтенант, скоро отримаю старшого лейтенанта, а там і до капітана недалеко.

Ніколи не був кар’єристом, але зараз більше розуміння наскільки важливі молоді грамотні командири, з правильними рішеннями і перспективою, в нашому випадку, на оборонку. А це інженерія, тактична підготовка, розвідка, маневрування, укриття, маскування. На щастя, в мене за період моєї служби не було жодного загиблого. І це результат правильно організованої роботи. Має бути комунікація з людьми, а не дурнуваті накази типу «помри, або зроби». Таку тактику використовують наші вороги і вона недієва.

Я ніколи не був на штабі або в тилу. В мене три відділення і я завжди з хлопцями.

Які найбiльш емоцiйнi моменти пiд час служби можете згадати?

Найбільш емоційно було, коли з побратимом пішли на позицію по окопу. Нас вів один дрон Mavic, а FPVшка наздоганяла. Ми заховалися в перекриту щілину і метрів за 5 від нас вона вибухнула. Це були перші ударні дрони, які росіяни почали використовувати. Ще запам’ятався обстріл з танка. Нас виявила ворожа розвідка і по нашому взводному опорному пункту працювало два танки й САУшка. Було страшно, все двигтіло, а ще треба було вискакувати, дивитися і доповідати де прильот. Оце емоційні моменти і таких прильотів було 40-50 за двадцять хвилин. Руки тремтіли…

Потім все відбудували, головне що всі живі лишилися.

У вас є психолог?

Так, постійно приїздить заступник з морально-психологічного стану. Ми проходимо тестування на ПТСР. Він консультує, якщо в кого є проблеми, хто хоче виговоритися. І я, як командир, завжди питаю хто, як, що. У нас часто бувають наради, обговорюємо плани на тиждень, що ми маємо зробити і одразу видно настрій хлопців.

Одразу відчувається, що у вас довірливі відносини

У нас банда перспективна, хлопці заряджені!

Спілкуюся з вами і розумію, що у вашому підрозділі є місце гумору

Звичайно! Навіть коли FPVшка прилетить можемо сказати «мимо!»

Гумор-це елемент здорового глузду, а здоровий глузд на війні необхідний.

Це колектив, а з колективом буває і весело і не дуже, як і скрізь.

А що, на Вашу думку, є найважливiшим для пiдвищення ефективностi ЗСУ?

В армії людей треба зацікавити. До військового обов’язку перед державою, слід додавати ще мотивацію. Має бути не ТЦК з силою, а реформування. Нехай люди хочуть служити, а не ховаються. Треба змінювати і поведінку і менталітет, а не бити і засовувати в буси. Як людина захоче вдягнути військову форму, якщо в цій формі її луплять?

За ці роки на війні змінилися ваші погляди на службу?

Так, більше роботи стало. Стомився від війни, але таке в кожного українця зараз. Нам неможна відпочивати, ворог тільки накопичує сили. Хочеться перемоги скоріше, додому, зайнятися бізнесом, громадською діяльністю, якщо не буду продовжувати військову кар’єру. Щось змінити в Кропивницькому

І щоб ви змінили у Кропивницькому після війни?

Менталітет. Був у багатьох країнах і є з чим порівняти. Треба змінити відношення до людей від влади, щоб не було корупції, поганого маркетингу, забудовників, щоб інфраструктура розвивалася. Більше гарних парків, набережних. Як спортсмену хочеться якісних майданчиків, щоб не бігали полями і не качали прес на асфальті. А ще в мене є мрія, на Лісопарковій побудувати два футбольних поля, роздягальні, відкритий майданчик, манеж, арени. Щоб це був найкращий майданчик в Україні. Тим більше ліс поруч, ставки солдатські. І робота б у людей з’явилася – тренера, фізіотерапевти, обслуговування.

Як сьогодні цивільне населення може підтримувати військових?

Донатами, волонтерськими діями. Старлінки, дрони автомобіль – це розхідний матеріал. Не переставати підтримувати, бо без підтримки військовим зараз дуже складно. Приємно, коли волонтерські організації передають маскувальні сітки, які рятують життя і техніку, пальне, в’язані шкарпетки на зиму, каністри, рації. Головне не зупинятися і не ігнорувати допомогу. Якщо буде така підтримка, як у 2022, ми ще зможемо багато. 1 гривня чи 100 — усе важливо. І головне — не збайдужіти, бо без тилу — передова не витягує, а нам всім потрібна Перемога!

Спілкувалася Олена Шендеровська

Кропивницькі