Iнженери, дрони, пiхота: Iван Демидов про те, як б’ється серце фронту

04 липня 2025 р. 18:20

04 липня 2025 р. 18:20

На початку великої вiйни вiн повернувся на фронт до хлопцiв, з якими у далекому 2014-му звiльнював Слов’янськ, а вже в 22-му Херсонщину.

Iван Демидов бачив вiйну двiчi. У 2014-му вона скидалася на комп’ютерну гру, сьогоднi – це пекло з артилерiєю, КАБами, FPV-дронами.

Сьогоднi Iван — головний сержант iнженерно-саперного батальйону, який будує укрiплення, мiнує i розмiновує, щоб пiхота мала де тримати оборону.

А коли приїздить в Кропивницький, то бачить що люди живуть так, нiби за сотнi кiлометрiв немає дронiв, мiн i втрат. Цей контраст рiже гострiше за уламок. Бо там, на лiнiї вогню, кожен день — це вибiр: тримати чи вiдступити, вистояти чи зламатися.

В iнтерв’ю сайту Златопiль Iван розповiв про взаємодопомогу на вiйнi, мрiї про мирне життя, участь в АТО та повномасштабцi.

Розкажiть трiшки про себе, де працювали до великої вiйни?

До вiйни професiйно займався спортом, був футболiстом провiдних клубiв, грав за кордоном. У 2013-15 роках служив в АТО, пережив складне поранення, потiм комiсування.

Розкажiть, як вирiшили пiти воювати пiд час повномасштабки? Що вплинуло на ваше рiшення?

Напередоднi вiйни, у лютому, повернувся з Польщi. Я постiйно спiлкувався з хлопцями, з якими воював в АТО, вони сказали, що їх кинули кого куди – одних пiд кордон, когось на iншi локацiї. Тiльки-но почалася вiйна, я пiшов одразу в вiйськомат, а потiм до своїх хлопцiв.

Зараз де служите?

В Iнженерно-саперному батальйонi прямого пiдпорядкування регiонального управлiння «Пiвдень», наша зона вiдповiдальностi до минулогого четверга була Мирноград-Покровськ, зараз нас кинули на Новопавлiвку – Межову.

Якi вашi обов’язки в батальйонi?

Я заступник командира батальйона з рядового та сержантського складу, тобто головний сержант вiйськової частини. Займаюся забезпеченням особового складу солдатiв, сержантiв: психологiчний стан, навчання, рекрутiнг, робота з волонтерами, дрони, захист.

Я спiлкуюся з особовим складом, вирiшую деякi проблеми. Загалом є психолог, який цим займається, але всi ми спiлкуємося з особовим складом.

Чим займається батальйон?

Мiнування-розмiнування, було що й штурми вiдбивали. Це допомога нашiй пiхотi в побудуваннi фортифiкацiйних споруд, щоб їм було де переховуватися.

Вам допомагало футбольне минуле на полi бою?

Звiсно. Я був заступником командира групи спецоперацiй, також  був в пiдроздiлi контрдиверсiйної боротьби. Ми були розвiдкою, багато ходили, навантаження колосальнi. Були люди, якi проходили кiлометр-два-три i все. В таких пiдроздiлах люди мають бути витривалими, проходити вiйськову пiдготовку. Тодi менi дуже знадобилася спортивна стiйкiсть.

Яким має бути, на вашу думку, сучасний командир?

Для мене приклад – мiй командир. Це людина з великої букви, бо спочатку все в пiдроздiл, все людям. Житло спочатку хлопцям. Сам може жити в богом забутому селi в комiрчинi, а хлопцям кращi умови – вони працюють, їм потрiбен час вiдпочити, умови поспати, попрати, покупатися. Якщо машина приходить на частину – спочатку хлопцям на групу. Для мене це приклад i є на кого рiвнятися.

Як потрапили в АТО, вам же було тодi всього близько 20?

В 2013 роцi я пiшов на строкову службу i 27 липня 2014 року нас строковиками кинули в сторону Слов’янська. Там 26-ту Житомирську бригаду розбили i нам запропонували хто не хоче воювати – повертатися в частину, хто хоче – на Слов’янськ. Ми з хлопцями переглянулися i пiшли звiльняти Слов’янськ, потiм на Ямпiль, а вже пiд Кривою Лукою я опинився в лiкарнi. Отримав складне поранення. Отямився в лiкарнi, вiдновлювався 7 мiсяцiв. Дякую мамi i волонтерам за якiсне лiкування за кордоном, я навiть повернувся до спорту.

Щось змiнилося у вашому сприйняттi вiйни з 2014 року?

В 2014 роцi це була не вiйна, вони просто намагалися залякати. А от зараз це вже справжня вiйна. Технологiї, дрони,  FPV-шки як яблука на деревах ростуть i падають, артилерiя потужнiша набагато, КАБи. В 2014 роцi нiбито в комп’ютерну гру грав. А тут все по – iншому.

Розкажiть трiшки про iсторичне звiльнення Херсонщини

1 жовтня 2022 року я був вже на Кавунах. Звiльняли наш тодi пiдроздiл 128 окремої гiрської штурмової бригади, 17 танкова, 131 розвiдбат i 9 стрiлецький. Одна частина йшла в сторону Давидового Броду, там давила, а ми чисто по водi пiшли до низу –  Українка, Бiляєвка, Нова Кам’янка, Дудчани, i перед Миловим застрягли, бо там дамба була. Три доби просидiли. Одна частина дудчан була за нами, iнша частина за ворогом i через три доби вони вiдiйшли, а ми працювали.

Який емоцiйний момент можете згадати?

В Лучанах, Новiй Кам’янцi був переполох 19 числа в новинах, що ми нiбито намагаємося вiдбити село Нова Кам’янка, а в мене є фото, що ми вже по ньому бродили як пару днiв.

Були якiсь перешкоди вiд мiсцевого населення?

Мiсцевi в Херсонськiй областi намагалися отруїти. Жiнка дала нам булки з повидлом, ми їх залишили на нiч, а там був собака i наступного дня собаки вже не було… Буває воду труять. На Донбасi просто сьогоднi дивиться в очi дякує, а завтра в тебе пальцем тикати буде. Швидко перевзуваються.

Як за останнiй рiк змiнилася тактика ворога?

4 серпня буде рiвно рiк як ми вийшли на напрямок Мирнограду. Тактика не змiнилася, але додалося бiльше ворожого м’яса i FPV. Наш напрямок просто кипить ними. В спецiалiзованих пiдроздiлах їх вистачає, а в звичайних, як в нас, нi. Але коли ми працюємо, нас прикривають. Кожен пiдроздiл виконує свою функцiю – наша задача копати, мiнувати-розмiновувати, є пiдроздiли якi лiтають. У нас все взаємо замiняємо ми їм-вони нам.

У вас такi важкi напрямки…

Всi напрямки важкi, є 5, а є 105 штурмiв за день. Психологiчно котра людина сильна, вона може це витримати, а деякi ламаються. I навiть якщо штурми не вiдбуваються, вони чекають їх i починають себе накручувати.

Як самi вiдновлюєтеся?

По перше це бажання зробити все, аби вiйна швидше закiнчилася.

По-друге, ми несемо вiдповiдальнiсть за людей, я не уявляю як можу списатися по стану здоров’я i залишити хлопцiв. Це люди, якi дуже багато роблять для перемоги. Якби не iнженерний батальйон, то пiхотi б не було де воювати i вони б вiдходили назад. I ми б втрачали територiї. Вiйна тримається на пiхотi, але ж пiхота повинна кудись прийти, щоб у не було все обладнано,аби тримати бiй. А не прийти в посадку i ховатися за пеньком.

Що найбiльше не вистачає?

Людей.

А приходять пiдготовленi?

В нашому батальйонi бiльшiсть за станом здоров’я обмежено придатнi. Або приходять з iнших бойових частин пiсля поранень, або з гражданки. Вони проходять стандартне БЗВП . У нас ми звiсно вчимо вже пiд нашу спецiальнiсть.

Чи доводилось бачити приклади справжнього героїзму серед ваших хлопцiв?

Нещодавно нашi троє хлопцi пiшли в посадку i в одному мiсцi зустрiли бiй – штурм чотирьох ворогiв i “забаранили” їх. На щастя з ними все добре, ми подали їх на нагороди. Хлопцi не заховалися, не втекли!

По статусу ми не повиннi брати участь в боях, але по необхiдностi доводиться.

До свят ми з своєї сторони по максимуму намагаємося нагороджувати людей, якi виконують завдання. Для них це хай дрiбниця, але приємно що цiнують за те що роблять внесок в перемогу.

А буває що вiдмовляються виконувати завдання?

Є релiгiйнi, якi руйнують стан ЗСУ. З ними не знають точно що робити. Бо вiн приходить i каже: «я форму не вдягну, в наряд не пiду», а iншi дивляться на них i кажуть: «ми теж скажемо що ми Єгови». Бо коли людина знаходиться в пiдроздiлi i вкалує, а iнша нiчого не робе, то це дуже обурює i починаються сварки. Тому таких краще взагалi не привозити, а вирiшувати питання з ним на БЗВП.

Коли виходите на зв’язок кому першому телефонуєте

Мамi, дружинi. Останнiй раз таке було коли вiдбивали Запорiзький напрямок в сторону Роботiно, поранення отримав i телефон загубив. То тодi дуже переживали.

Чи є у вас талiсман або особистий оберiг?

Є зi мною й зараз. В кожного своє є. Це те, що нiкому не показують.

Кожна людина по своєму вiрить в щось.

Вам доводиться їздити в Кропивницький, що найбiльш дивує чи дратує?

Дуже великий контраст з фронтом –  там люди живуть геть по iншому. Тут взагалi не розумiють що таке вiйна. У Кропивницькому проживає 300-350 осiб, якщо не рахувати пенсiонерiв, 150 тисяч людей – скиньтеся по гривнi i це буде 3 тисячi доларiв, а це вже машина. А є такi, хто може кинути 10 гривень i бiльше. Наша громада – це окрема розмова, тiльки на словах чуємо про допомогу. Слiд мiсцевiй владi пiдказати, що треба допомагати не собi, а вiйськовим.

Що треба в мiстi зробити в першу чергу?

Комунальникiв контролювати, щоб грошi, якi видiляються на ремонт мiста, йшли за призначенням. Знайти орендарiв покинутих забудов. Бiля Ацинуса знести ту будiвлю i зробити величезний майданчик для дiтей. Що заважає Колiзей здати в оренду пiд отель? В Ковалiвському парку те ж саме. Люди готовi були забрати i за власний рахунок реконструювати примiщення та зробити федерацiю одного з видiв спорту – вiдмовили. Ми з хлопцями створили ГО «Плiч о плiч» i будемо пiсля вiйни допомагати мiсцевiй владi вiдновлювати мiсто. Коли в Кропивницькому буде лад – тодi будуть в мiсто заходити iнвестори.

Що для вас особисто є перемогою?

Довести, що ми не маленька країна, а велика родина i ми не боїмося труднощiв.

Ми обов’язково переможемо, а той, хто хоче жити пiд iншим прапором – вперед з країни! Нiхто нiкого не тримає!

Спілкувалася Олена Шендеровська

Кропивницькі