“На іншому кінці дроту — життя”: Олена Гордуз про роботу диспетчера у кропивницькій естренці

24 листопада 2025 р. 13:47

24 листопада 2025 р. 13:47

Коли ми набираємо номер 103, то зазвичай думаємо лише про одне — нам потрібна допомога. Але на іншому кінці лінії є людина, яка повинна зібратися швидше за нас, говорити спокійно, коли нам страшно, і діяти миттєво, коли ми губимося. Це диспетчер — голос, що веде крізь паніку, поки бригада мчить до пацієнта.

Диспетчер по прийому та передачі викликів Центру екстреної медичної допомоги центрального оперативного диспетчерського управління Олена Гордуз розповіла редакторці сайту Златопіль , про свою роботу, як це, рятувати  по телефону та як  щодня бути тією, хто тримає лінію життя.

Як вирішили працювати в диспетчерській службі?

Раніше я тимчасово працювала фельдшером в сільській місцевості. І, коли попередня фельдшерка вийшла з декрету, я почала шукати нову роботу. Були пропозиції в лікарнях, але мені не підходив графік – бо треба було добиратися до міста. І от одного разу я зустріла в місті швидку і вирішила, що хочу працювати в бригаді екстреної допомоги. Але директор запропонував вакансію в диспетчерській. Спочатку було дуже важко, але мені дуже сподобалося.

Суттєва різниця між роботою фельдшера та диспетчера?

Так, тут більше відповідальності, швидкість реакції, емоції, адреналін. В селі ти знаєш людей і яка допомога їм потрібна: тиск, температура, ГРВІ, щеплення – все однотипно. А тут наші дзвінки – це кожна окрема історія, яку ніхто не бачить і не чує. Вони всі дуже відрізняються. Ти маєш постійно бути готовим до всього.

А як ви налаштовуєтеся на зміну, знаючи, що вас невідомо що чекає

Налаштовуєшся на те, що день пройде максимально без критичних випадків, але звісно на всю область вони трапляються… З практикою починаєш більш спокійно до цього ставитися.

Диспетчером швидкої має бути людина з медичною освітою?

Мінімально має бути середня медична освіта, тому що ми надаємо рекомендації з першої домедичної допомоги. Також ми маємо вміти допомогти людині віднайти ту впевненість, що вона може врятувати життя своїми руками, доки приїде бригада. Окрім медичної освіти у нас тут є можливість постійно навчатися і вдосконалювати свої навички.

З якого віку людина може надати долікарську допомогу? Дитина може надати дорослому?

Може, але все залежить від ситуації та від самої дитини. Хтось плаче й тікає з дому до сусідів, поки не приїде бригада швидкої. В школі дітей навчають як допомагати і навіть елементарно викликати швидку – вже буде гарною допомогою. Але в більшості випадків діти граються в 103.

Тобто діти дзвонять в швидку і бавляться?

Так і часто. Ще й нецензурну лексику використовують. Нещодавно дзвонять, а я вже чую що діти хихотять, я мовчу і вони кладуть слухавку. А хвилин за 10 набираю цей номер, кажу що це сусідка і щоб погукали маму. Вона виявилася на роботі, вдома бабуся. Я їй розповідаю, що діти гралися і займають лінію, а за цей час можна було врятувати комусь життя, бабуся пообіцяла провести бесіду. Так що доводиться ще й виховувати частенько таких «жартівників».

Розкажіть про ситуацію, коли завдяки вашим інструкціям вдалося врятувати 28-річного чоловіка, серце якого зупинилося.

Зараз таке буває дуже часто і кожен диспетчер надає підтримку. Той випадок з чоловіком був після 12-ї ночі, в Долинській. Дзвонила його сестра. По голосу ти розумієш, що сталося щось складне. Вона кричить в трубку що він не дихає, серце стало, ми швидко записали адресу. Бригада виїхала, а я запропонувала разом його реанімувати. Вона погодилася і під моїми вказівками все робила. Я була її голосом і підтримкою, а вона руками.

А якщо людина в ступорі або паніці?

Тоді ми говоримо, що криками і панікою людина зробить тільки гірше і вона починає приходити до тями. А ще у деяких уявлення, що коли вони дзвонять на 103, то саме я до них прямую і вони кричать нам: «швидше-швидше»! Пояснюю що не я їду, що я в Кропивницькому, а прямує бригада і поки вона їде, ми будемо з ними рятувати життя. В цьому випадку сестра погодилася рятувати брата та під інструкціями почала все виконувати. І коли ми отримали перші ознаки відновлення дихання, ці відчуття неможливо передати словами! Вона в слухавку кричить: «Ура! він дихає»! Ми перевели його в стабільне бокове положення і далі вони навіть відмовилися від бригади, яка до них їхала.

А з чим пов’язано, що останнім часом почастішали такі випадки з втратою свідомості?

Це через внутрішню напругу, нерви, спосіб життя, хронічні захворювання. На стресах дуже багато випадків…

Які риси характеру роблять роботу диспетчера ефективною? Складні виклики – це завжди хвилювання, адреналін і відповідальність. Найважче зберігати спокій, тому що в паніці чи в ступорі люди не так реагують. Потрібно з ними говорити спокійно й впевнено.

Буває що дратують, грублять?

Це стабільно. Іноді телефонують і починається: «ти така-то бігом мені швидку треба!» і криють триповерховим матом…

У вас дуже стресова робота, а у лікарів швидкої ще й небезпечна

Це так. У нас був випадок, коли бригада нажала кнопку SOS, бо на фельдшерів кинулися битися. Довелося викликати поліцію. А зараз частіше в бригадах жінки..

Як ви поновлюєтеся після змін?

Я навчилася не все пропускати через себе. Найважче звісно не пропускати через себе виклики до діток. Після такого стабілізуєшся, п’єш чайок щоб відпустити ситуацію. На щастя в мене є свої діти, то є на що вдома переключатися після чергувань.

Що б ви порадили людям, які опинилися біля людини у важкому стані, після того як зателефонували в 103?

По-перше взяти себе в руки, реагувати на вказівки диспетчера, поставитися до цього відповідально і дослухатися до інструкцій. Є люди, які відмовляються проводити реанімаційні дії під керуванням, на цьому наша розмова закінчується і вони чекають на бригаду. Але в більшості випадків погоджуються і їм важливо щось робити, поки їде швидка.

Сьогодні був випадок: чоловікові 57 років, він замовив в інтернеті якийсь спирт і після вживання почав харчати й синіти. Зателефонував син, питає що робити. Він поклав його в стабільне бокове положення і слідкував за диханням, просив щоб ми його не залишали, були на зв’язку поки їхала бригада. Фельдшера їхали 10 хвилин, бо це було за містом. Перед їх приїздом чоловік перестав дихати, ми почали його реанімувати по телефону, поки не зайшла бригада в будинок. Далі я слухавку поклала, бо на місці вже працювали медики.

Деякі кажуть, навіщо проходити курси долікарської допомоги, адже є швидка, можна її викликати? Як би ви прокоментували це?

Ти не знаєш що трапиться у твоїй родині, з твоїми рідними. Бажано всім цьому вчитися. Далі –  військовий стан, невідомо де й куди може прилетіти. І по-третє: викликів багато і буває що бригад не вистачає…

Бували випадки, коли людина без медичної освіти, але яка має базові навички, могла врятувати людину на вулиці до приїзду швидкої?

Були випадки, коли людина телефонує, каже «Ось тут хворий з судомами, я його перевів в бокове положення, голову притримав, судоми припинилися, але більш за все вони повторяться. Я чекаю бригаду, людину без нагляду не залишу». Таке хоч рідко, але буває. І хотілося б аби було більше оцієї людяності й відповідальності за чиєсь життя. Не всі розуміють, що коли вони набирають номер екстренної служби, то вони вже є відповідальні за цю людину і цей виклик. Ви не можете залишити людину хоча б без мінімальної допомоги.

Видно, що ваша складна, але така важлива робота вам до душі. Вже не хочете працювати в бригаді, як спочатку мріяли?

Вже ні, наш диспетчерський колектив – це моя родина. У  нас всі колеги і керівництво чудові й кожен з нас відповідальний – ми дійсно лінія життя…

Спілкувалася Олена Шендеровська

Кропивницькі