Кропивничани прощалися з відважними захисниками

11 грудня 2025 р. 16:11

11 грудня 2025 р. 16:11

11 грудня, містяни провели в останню путь своїх земляків, Героїв, які віддали своє життя за свободу і незалежність рідної землі, старшого сержанта Андрія Гордуса, солдата Вячеслава Мамигу та солдата Романа Ваховського.

Про це повідомляє міська рада, інформує Златопіль .

Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.

Вячеслав Мамига народився 02 серпня 1990 року в Кропивницькому. З дитинства був активним і допитливим хлопцем, який легко знаходив спільну мову з однолітками та завжди випромінював доброзичливість. Навчався Вячеслав у загальноосвітній школі № 14.

У 2009 році закінчив Кіровоградське вище професійне училище №4, здобувши спеціальність зварювальника. Після завершення навчання займався підприємницькою діяльністю у сфері ремонтних робіт. Вячеслава Мамигу знали як фахового, сумлінного та відповідального майстра, який усе робив якісно й на совість.

Певний час він проходив службу в лавах Національної поліції.

У 2025 році Вячеслав Мамига став до лав Збройних Сил України. Пройшовши військову підготовку, він приєднався до 77-ї окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади. Служив на посаді водія мінометного взводу, воював на Харківському напрямку. На службі показав себе відповідальним, уважним, зібраним та завжди готовим прийти на допомогу побратимам.

Солдат Вячеслав Мамига загинув 28 листопада 2025 року в районі населеного пункту Нова Кругляківка Ізюмського району Харківської області, виконуючи свій військовий обов’язок і захищаючи Батьківщину. Йому було всього 35 років…

Вячеслава пам’ятають як позитивну, світлу людину з доброю усмішкою, яка завжди могла підняти настрій оточенню. Він мав широке коло друзів, любив техніку, автомобілі. Його життєлюбність, почуття гумору та щирість робили його тим, появі кого раділи, кого хотіли бачити поруч і до кого тягнулися люди.

У Вячеслава було багато планів на майбутнє — він мріяв про Перемогу, про те, як допомагатиме своєму синові зростати, навчатися, ставати сильним і впевненим у собі. Хотів працювати, будувати своє життя у мирній і вільній країні. Але війна обірвала його шлях…

У пам’яті всіх, хто знав Вячеслава, він назавжди залишиться добрим, чесним і сміливим чоловіком, який щиро цінував і любив життя.

Андрій Гордус народився 08 вересня 1984 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі № 31. Прагнучи здобути професію, Андрій обрав інструментальне виробництво й успішно закінчив навчання у нинішньому Кропивницькому інженерному фаховому коледжі Центральноукраїнського національного технічного університету.

Деякий час працював за спеціальністю, однак у його серці завжди жила інша мрія — носити військову форму, бути як батько.

Андрій Гордус став на службу молодшим інспектором відділу режиму і охорони державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор». Відповідальний, принциповий і надійний, він здобув повагу колег та керівництва. Із 2015 року продовжив службу у Повітряних силах України, де обіймав посаду головного сержанта роти охорони.

Коли почалася повномасштабна війна, Андрій не вагався. У 2023 року він добровольцем приєднався до Збройних Сил України. Служив командиром механізованого відділення — відповідальна і складна служба, яку він ніс з честю, дисципліною і внутрішньою гідністю.

Указом Президента України Андрій був нагороджений медаллю «За військову службу Україні», мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.

Старший сержант Андрій Гордус прийняв свій останній бій 07 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Колмаков Курської області. Довгий час вважався зниклим безвісти. Родина жила між надією й болем, шукаючи будь-яку інформацію, вірячи в диво. У листопаді 2025 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашнішу звістку. Андрієві було 40 років…

Його знали чесною й відкритою людиною — зі щирою усмішкою та великим добрим серцем. Його любили за доброту, комунікабельність і життєлюбність. Для друзів і побратимів він був надійним плечем, для колег — прикладом служіння та відповідальності. Для рідних — незамінною опорою, гарним, турботливим сином і братом, люблячим чоловіком і ніжним, уважним батьком двох доньок, заради яких він жив, працював і боровся.

Роман Ваховський народився 25 травня 1978 року в Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу №4. Після здобуття освіти пройшов військову строкову службу.

Упродовж життя Роман працював у різних сферах. Останнім місцем роботи була посада вантажника, де його щиро поважали колеги. Він завжди залишав по собі теплі враження — працьовитий, уважний до людей, завжди готовий допомогти й підтримати.

Коли у 2014 році росія розпочала збройну агресію проти України, Роман без вагань став на захист Батьківщини. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції на сході країни, відстоюючи її незалежність і територіальну цілісність.

Восени 2024 року Роман Ваховський знову повернувся до лав Збройних Сил України, продовживши шлях воїна. Служив стрільцем — номером обслуги механізованого відділення, обороняючи Україну на Донецькому напрямку. Дисциплінований, надійний і зібраний – таким Романа знали на службі. Побратими казали: якщо поруч Роман — все буде виконано точно, вчасно і добросовісно.

05 травня 2025 року, зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Шевченкове Покровського району Донецької області, солдат Роман Ваховський загинув смертю хоробрих. Більше ніж півроку вважався зниклим безвесті. Для родини й близьких це були місяці невизначеності, болю і надії. У листопаді 2025 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель Романа. Йому було 46 років…

Роман Ваховський був життєрадісною, веселою та комунікабельною людиною. Він умів цінувати кожну мить життя і дарувати тепло тим, хто поруч. Його доброта була щирою, усмішка — завжди світлою, а ставлення до людей — чесним і людяним. Він мав багато друзів і знайомих, які цінували його за щирість, вихованість, чемність і ту особливу душевність, якою він ділився безкорисливо й щедро.

Кропивницькі