Геннадій Нікішов: про віру в Перемогу, рідний Кропивницький та про те, як технології переписали війну

16 січня 2026 р. 18:28

16 січня 2026 р. 18:28

Рік тому ми вже говорили з Геннадієм Нікішовим — кропивницьким адвокатом, який на початку повномасштабної війни добровільно пішов у військо. Тоді це була розмова про різкий злам звичного життя, внутрішні трансформації, які війна неминуче залишає в людині.

У новій розмові майже немає гучних слів про зміну світогляду — радше спокійна позиція людини, яка свій вибір зробила давно. Це погляд військового й адвоката водночас — на війну, мобілізацію, мотивацію, стан суспільства та майбутні виклики для країни й рідного Кропивницького.

Ми з вами спілкувалися ще минулого року і тоді багато говорили про трансформацію людини на війні. Чи змінилося за цей час щось у вашому світогляді?

Відверто кажучи, то таких кардинальних змін немає. Я думаю, що мій світогляд був достатньо сформованим і вже зміненим на той момент, коли ми спілкувались перший раз.

У вас зараз нова бригада?

Бригада у нас якраз залишилась та сама. Просто на базі неї сформований саме 3-й армійський корпус, який включає вже не одну бригаду, а декілька.

А чим ви зараз займаєтеся?

На момент нашого спілкування я служив у взводі протитанкових ракетних комплексів. Потім проходив навчання на пілота, деякий час літав. Але зараз в роті безпілотних систем займаюсь більше адміністративною роботою.

Технології змінили дуже сильно роль піхоти й інших підрозділів? Зараз скрізь дрони…

Це вже точно не традиційна війна, яку ми знали з часів Другої світової та локальних конфліктів… Навіть війна 2022-23 відрізняється від того, що відбувається зараз… Такого рівня технологічності війни дійсно не було, вона перша в історії людства. Головною зброєю стають машини: дрони, наземні роботизовані комплекси. Вони дозволяють організувати і логістику, і розвідку, і вогневе ураження. Це безумовно фінансово вигідніше та ефективніше. Споряджений дрон коштує дешевше, ніж, наприклад, італійська мінометна міна.

У нас людей не вистачає, на відміну від ворога. Ми могли б замінити людей здебільшого технікою?

Людей повністю технікою замінити неможливо, але дрони виконують роботу, яку раніше доводилося виконувати артилерії, мінометам та піхоті…

Є ще одна зміна у сучасній війні: через активне використання дронів зараз майже немає чіткої лінії бойового зіткнення. Є так звана “Kill zone” — зона, де все, що рухається, вражається.

А як люди наразі почуваються? Як у побратимів стан? Бо у цивільних наразі дуже пригнічені настрої

Люди як і скрізь переживають тут різні стани, настрій постійно змінюється. Сказати що тут паніка чи постійні розмови про те скільки це буде тривати, то такого немає.

Коли ти тут, ти менше задумуєшся над тим скільки ще залишилось, що попереду. Ти просто робиш свою роботу. Тобі на якісь інші думки відволікатися часто ніколи. тому живеш у цьому моменті.

А взагалі, чи відрізняються на ваш погляд люди, яких забирають проти волі ТЦК, і ті, хто йдуть вмотивовано за власним бажанням?

Мотивація має властивість змінюватися й трансформуватися. Зараз люди різними шляхами потрапляють до нас. Багато людей, які пішли в СЗЧ з інших частин, повертаються до нас. Але ділити людей на “бусифікованих” і добровольців я б не став. Всі вони можуть проявити себе як з кращої, так і з гіршої сторони.

Як ви взагалі ставитеся до діяльності ТЦК?

У мене відношення з двох сторін. З одного боку, чоловіче добрий, у тебе був час прийти, вибрати собі спеціальність і підрозділ, бути мобілізованим чи укласти контракт і служити за вибором. Тепер вибору може вже й не бути. З іншого боку, як адвокату в цивільному житті, мене такий примусовий спосіб “тригерить”. Але людей міняти треба.

Зараз розробляється законопроєкт по новим контрактам, там є багато речей, які б мали долучати людей. Але тоді виникає питання,чому ж на людей, які давно служать держава не звертає уваги?

Чи змінився ваш погляд за цей час на ситуацію в Кропивницькому?

В Кропивницькому я був навесні, коли лікувався після поранення. А нещодавно я пройшовся навмисно по новому маршруту безбар’єрності. Я можу тільки уявити, яка кількість людей з’явиться на вулицях нашого міста, коли війна матиме якийсь фінал. Поранених людей дуже багато, вони потребують можливості вільно пересуватися. Але проблема у тому, що до цього маршруту безбар’єрності ще треба спробувати добратися по нашому місту! Наприклад, з вулиці Державності, Незалежності, Каденюка, де густонаселені мікрорайони, а тротуарів фактично немає, це ж теж потрібно вирішувати якось. Але братися за це ніхто не хоче!

Також мене здивувала величезна кількість на площі Героїв Майдану лавочок і урн для сміття. Все наставлено в одному місці. А влітку ці лавочки ще й будуть на пекучому сонці… Взагалі непродумано, аби зробити!

Також я вважаю, що частину бруківки на Театральній треба було зберегти, адже це історична пам’ятка. Це було необдумане рішення…

А взагалі, що б ви порадили чи зробили в місті, якби мали таку змогу?

Відверто кажучи, тут не чітко розумієш, за що першим потрібно братися! Куди не кинься – в нас проблеми! Робити вулиці добре, але під ними є комунікації! По всьому місту риють-риють-риють. Це все гроші. Проблеми з комунікаціями треба вирішувати, бо без них вулиць нормальних не буде. Тут потрібен глибокий план для покращення інфраструктури і якості життя в місті.

Як ви вважаєте, які найперші проблеми стануть перед країною після закінчення війни?

По-перше, ми ще не знаємо сценарію завершення цієї війни. Від цього багато залежить: яку кількість війська треба буде утримувати весь час, яку територію ми будемо контролювати. На жаль, зараз говорити про кордони 91-го року, як на мене, нереально. Найбільшим викликом буде саме контроль над територією, інакше це загроза нової війни в будь-яку мить.

На яких умовах потрібно закінчувати війну, щоб її не було хоча б найближчим часом?

Звичайно найкращою умовою було б встановлення контролю над всією територією України. Це знімало б багато питань. На цьому має базуватися будь яка угода.

Чи потрібні вибори під час війни?

Як би мені подобалась чи не подобалась монобільшість чи президент, але я не бачу нормальних умов для проведення вільних демократичних виборів під час війни. Такі вибори не будуть дійсно вільними. Тому — ні.

Що б ви побажали містянам та жителям Кіровоградщини ?

Якщо ви на війні — ви робите все для перемоги, і я вам вдячний. Якщо ж ви не на війні — то, будь ласка, робіть все для армії. Допомагайте армії, це те, що пришвидшить нашу Перемогу. А я вірю саме в Перемогу!

Кропивницькі