Кропивничани віддали останню земну шану полеглим Героям

12 березня 2026 р. 15:54

12 березня 2026 р. 15:54

Сьогодні, 12 березня, Кропивницька громада провела в останню путь Героїв – земляків.

Про це повiдомляє мiська рада, iнформує Златопiль .

Олександр Третьяков народився 06 вересня 1981 року в місті Краматорськ Донецької області. Навчався у загальноосвітній школі № 19 рідного міста. Обравши робітничий фах, здобув професію верстатника у Краматорському професійно-технічному училищі № 123.

Після завершення навчання розпочав трудовий шлях на Краматорському заводі важкого верстатобудування, де багато років працювали його батьки. Пізніше Олександр працював на оптовій базі компанії «Рошен». У 2022 році він разом із родиною переїхав до Кропивницького.

Олександр був людиною діяльною, ініціативною, не любив «неробства». Тож одразу працевлаштувався на підприємство «Екостайл», а у 2024 році продовжив трудову діяльність на підприємстві «Будмайдан». Сумлінність, відповідальність і порядність Олександра Третьякова високо цінували всі, хто працював поруч із ним.

У квітні 2025 року Олександр Третьяков став на захист Батьківщини. Служив водієм-електриком інженерно-саперного відділення, виконуючи бойові завдання на Донецькому напрямку. Мав статус ветерана війни — учасника бойових дій.

Солдат Олександр Третьяков загинув 20 лютого 2026 року в районі населеного пункту Шевченко Донецької області, мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність. Йому було 44 роки…

Олександр Третьяков був щирою, чуйною та надійною людиною з відкритим серцем. Він ніколи не залишався байдужим до чужої біди, завжди знаходив можливість бути поруч і простягнути руку допомоги.

Світлий слід його життя назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто мав щастя його знати — рідних, друзів, колег і сусідів. Тепло його душі, щирість у спілкуванні та готовність підтримати житимуть у спогадах близьких як символ доброї і гідної людини.

Андрій Стоянов народився 28 листопада 1991 року в місті Дніпро. У 1993 році родина переїхала у Новомиргород Кіровоградської області.

Навчався Андрій в Новомиргородській спеціалізованій школі-інтернаті. По закінченню школи вступив до професійно-технічного училища № 40 міста Новоукраїнка, де отримав професію муляра та штукатура.

Із наймолодшого віку Андрій Стоянов присвятив себе важкій фізичній праці, не уникав складних завдань, сумлінно ставився до будь-якої роботи, завжди прагнув бути корисним. Свою трудову діяльність він розпочав за спеціальністю на одному з підприємств Кропивницького.

Згодом Андрій тривалий час працював у лісництві в селі Цибулеве Знам’янського району. Його знали як відповідального та надійного працівника, людину слова і діла.

У грудні 2025 року Андрій Стоянов став до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником десантно-штурмового батальйону. Виконував бойові завдання на Покровському напрямку — одній з найгарячіших ділянок фронту на Донеччині, де українські воїни щодня стримують натиск ворога, захищаючи мир і свободу рідної землі.

Солдат Андрій Стоянов загинув 02 березня 2026 року, зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області. Він віддав життя, мужньо захищаючи рідну землю, до кінця залишаючись відданим військовій присязі та Українському народові. Йому назавжди залишиться 34 роки…

Андрій запам’ятався всім як привітна, щира та життєлюбна людина. Він мав легку вдачу, умів знаходити спільну мову з різними людьми, ніколи не втрачав доброго настрою. Його цінували за простоту у спілкуванні, відвертість і готовність бути поруч у потрібний момент.

Владислав Лебедєв народився 11 квітня 1995 року в Кропивницькому. Із дитинства вирізнявся загостреним почуттям справедливості, активністю та щирим захопленням спортом, особливо футболом. Він ріс енергійним, відкритим до світу, завжди прагнув руху, розвитку та нових досягнень.

Навчався Владислав у загальноосвітній школі № 17. Обравши для себе робітничу стезю, закінчив професійно-технічне училище № 2 за спеціальністю монтажника гіпсоконструкцій, столяра. Надалі пов’язав своє життя з будівельною справою, де проявив себе як наполегливий і відповідальний працівник, здатний доводити розпочате до кінцевого результату.

У вересні 2024 року Владислав Лебедєв став до лав Збройних Сил України та приєднався до 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Служив стрільцем — помічником гранатометника аеромобільного відділення.

Життя солдата Владислава Лебедєва з позивним «Лебідь» обірвалося 25 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Погребки Суджанського району Курської області. Упродовж року він вважався зниклим безвісти. Близькі не припиняли пошуків і вірили в диво. На жаль, у лютому 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель солдата. Йому було лише 29 років…

Владислав був життєрадісною та відкритою людиною зі щирим серцем і твердим характером. Він мав багато друзів, умів об’єднувати людей навколо себе, дарувати відчуття підтримки та дружнього тепла.

Свій вільний час із задоволенням присвячував родині, яка була для нього найбільшою цінністю, а також заняттям спортом, що додавали йому наснаги та впевненості.

Для рідних і друзів він назавжди залишиться доброю, світлою людиною, надійним плечем і вірним товаришем.

Кропивницькі