У громадах на Кіровоградщині повідомили про загибель Захисників

16 березня 2026 р. 16:20

16 березня 2026 р. 16:20

Життя воїнів з Кіровоградщини обірвала війна з підступним ворогом.

Про це повідомили в громадах, інформує Златопіль .

Світловодська громада з глибоким сумом повідомляє про тяжку втрату. Під час виконання бойового завдання загинув Данилов Максим Анатолійович , 27 жовтня 1990 року народження.

Максим народився і виріс у Світловодську. У 2008 році закінчив загальноосвітню школу №2, здобувши повну середню освіту.

Після закінчення школи одразу пішов працювати, щоб підтримати та допомогти своїй мамі. Був людиною праці — відповідальною, наполегливою та щирою у всьому, за що брався. Працював у будівельній сфері, опанував професію зварювальника, ремеслу якої навчився у свого батька. Завдяки наполегливості та працьовитості став справжнім майстром своєї справи.

Максим також виконував складні висотні роботи, які потребують особливої майстерності, витримки та відповідальності. Працював у компанії «Альпіналь», де проявив себе як надійний і досвідчений фахівець. Його знали як людину, яка сумлінно виконує свою роботу, не боїться труднощів і завжди доводить справу до кінця.

Максим Анатолійович щиро любив своє місто та прагнув залишити по собі добру пам’ять. Він долучився до встановлення пам’ятного знака — тризуба «За волю та незалежність України» на набережній Світловодська.

Він був дуже доброю та чуйною людиною. Щиро любив тварин — на позиціях поруч із ним завжди були коти й собаки. Був емоційним, небайдужим, завжди готовим прийти на допомогу.

26 лютого 2025 року Максим був призваний на військову службу за прямим рекрутинґом. Служив оператором безпілотних літальних апаратів відділення управління командира батареї першої артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. За словами командування, він був одним із найкращих операторів дронів та стрільців. Під час виходу з позицій завжди прикривав своїх побратимів.

8 березня 2026 року Максим Данилов загинув під час виконання бойового завдання внаслідок підриву вибухонебезпечного пристрою.

У Максима залишилися мати, сестра та племінники.

Церемонія прощання відбудеться у вівторок 17 березня на центральній площі міста о 9:00.

Новомиргородська громада зазнала чергової важкої втрати.

Захищаючи незалежність і цілісність держави на фронті загинув житель с. Панчеве, солдат Котюжанський Віталій Васильович 1976 року народження. Захисник загинув 14 березня 2026 року на Харківщині під час виконання бойового завдання пов’язаного із захистом Батьківщини.

Він віддав своє життя за Україну, за кожного її жителя та назавжди залишиться в наших серцях!

Про дату, час та місце прощання з солдатом Віталієм Котюжанським повідомлять додатково.

Олександрійська громада має втрату – на війні загинув Юрій Худайбергенов .

43-річний захисник вважався зниклим безвісти із дня загибелі – 27 квітня 2025 року. Нині зʼясувалося, що солдат загинув під час виконання бойового завдання у Волноваському районі Донецької області.

У бійця залишились батьки, дружина, три доньки, брати і сестра. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і слава Герою!

Про час і місце прощання з Юрієм Худайбергеновим буде повідомлено додатково.

Петрівська громада втратила двох воїнів.

Стало відомо про загибель захисника – Максима Міщенка , старшого сержанта, водія-електрика взводу протидії екіпажам безпілотних літальних апаратів 2-го батальйону безпілотних систем ЗСУ. 11 березня 2026 року біля н.п. Степногірськ Василівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання із евакуації поранених побратимів Максим отримав тяжкі множинні уламкові поранення і загинув на місці.

Максим Валерійович Міщенко народився 28 вересня 1994 року в місті Кривий Ріг. У 1997 році родина переїхала до Петрового, де минули його дитинство і юність.

З ранніх років Максим захоплювався технікою, любив допомагати батькові ремонтувати домашній автомобіль. Тому після закінчення Петрівської загальноосвітньої школи у 2011 році без вагань вступив до Олександрійського СПТУ №31, де здобув спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю.

У 2013 році був призваний на строкову військову службу.

З 2016 по 2019 роки служив за контрактом та виконував бойові завдання у зоні АТО на сході України, учасник бойових дій.

Побратими згадують його як скромного, щирого і відданого друга, який завжди приходив на допомогу, досконало володів автомобільною та броньованою технікою. Його поважали і офіцери, і солдати.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Максим не вагався. Він одразу прийшов до військкомату і був зарахований до Олександрійської територіальної оборони.

Навіть у час війни Максим знаходив місце для любові й родинного щастя.

24 вересня 2022 року він одружився. А вже у 2023 році у подружжя народилася довгоочікувана донечка Уляна.

Нестерпно боляче усвідомлювати, що ця маленька дівчинка пам’ятатиме свого тата лише зі світлин та розповідей рідних.

З невимовним болем житиме дружина Любов.

Без синівської підтримки залишилися мама Марина, тато Валерій та два брати. Батько і брат також сьогодні боронять Україну в лавах війська.

Полинув у засвіти воїн, оборонець, титан духу. Син. Чоловік. Тато. Онук. Брат…

Захищаючи країну загинов воїн – Таран Артем Ігорович , старший сержант, інспектор прикордонної служби вищої категорії — начальник відділення інженерної розвідки відділу прикордонної служби (тип «С») 2 прикордонного загону Державна прикордонна служба України.

Артем народився 13 грудня 1999 року в Петровому Петрівського району Кіровоградської області. Навчався у Кропивницькій школі-інтернаті, де здобув повну загальну середню освіту.

Він був єдиною дитиною в родині Таран. У 19 років Артем пережив важку втрату — померла його мама. Відтоді поруч із ним завжди була бабуся Людмила, яка підтримувала онука у всіх його починаннях, вірила в нього і розділяла його життєві погляди.

З дитинства Артем любив активний відпочинок і спорт. Він мав звання майстра спорту з хортингу — сучасного українського бойового мистецтва, що бере свій початок від традицій Запорозької Січі.

З 16 липня 2020 року по 19 липня 2021 року проходив строкову військову службу у лавах Державної прикордонної служби України. Після її завершення без вагань підписав контракт і продовжив службу.

Майже п’ять років Артем присвятив роботі з службовими собаками на посаді кінолога. Поруч із ним завжди була його вірна чотирилапа напарниця — німецька вівчарка Йорна. Разом вони неодноразово демонстрували високий рівень професіоналізму, за що були відзначені відомчими нагородами.

Повномасштабне вторгнення Артем зустрів на Одещині. У складі мобільного прикордонного підрозділу виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках — на Донеччині, Сумщині та Запоріжжі. За мужність і відданість службі мав статус учасника бойових дій.

Попри складну службу, Артем знаходив час для простих людських радощів. Любив риболовлю, цікавився програмуванням, прагнув постійно розвиватися і вдосконалювати свої знання.

У вересні 2025 року разом із підрозділом він вирушив виконувати бойові завдання на Запорізькому напрямку.

11 березня 2026 року старший сержант Артем Таран загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрона по стартовій позиції поблизу населеного пункту Нікополь Дніпропетровської області.

Йому було лише 26…

Кропивницькі