Херсонська переселенка пережила окупацію та дарує свято малечі на Кіровоградщині (ВІДЕО)

02 вересня 2026 р. 12:18

02 вересня 2026 р. 12:18

Переживши окупацію Херсона, вимушену еміграцію та важкий період розлуки з чоловіком-військовим, 30-річна Олександра Соценко знайшла сили почати все з нуля в громаді на Кіровоградщині. Поборовши емоційне вигорання, вона створила власну команду аніматорів, залучила грантові кошти та допомагає малечі повертати радість дитинства.

Свою історію повернення до життя херсонська аніматорка розповіла в межах спецпроєкту Суспільного «Мій вибір – моя країна», передає Златопіль.

Початок повномасштабного вторгнення Олександра зустріла в Херсоні — вагітною та з трирічною дитиною на руках. Чоловік, який є військовослужбовцем, заспокоював, але особисто з’явитися не міг. З 1 березня місто опинилося в окупації. Життя перетворилося на суцільне випробування: багатогодинні черги за продуктами, стрибок цін та постійний страх перед російськими рейдами, які шукали родини українських захисників.

Аби врятувати дітей, родина наважилася на ризикований виїзд через сім ворожих блокпостів і сіру зону. Далі була евакуація до Болгарії та Італії. Саме в Італії Олександра народила другу дитину. Пологи виявилися важкими — через стрес немовля потрапило до реанімації.

З чоловіком Олександра не бачилася цілий рік. Лише у лютому 2023-го він уперше зміг обійняти піврічного сина.

«Після цієї зустрічі я вирішила, що більше не можу жити за кордоном. Моя сім’я – це мій чоловік і мої діти, і діти мають бачити тата», — пригадує Олександра.

Влітку 2023 року родина повернулася в Україну й оселилася в Кропивницькому. Проте адаптація виявилася складною: побутові негаразди та відчуття чужості викликали гнів і психологічне виснаження.

Шукаючи спокою, Олександра переїхала до затишного будинку на хуторі в селі Лозуватка біля Малої Виски та звернулася по допомогу до психіатра. Лікування та 2,5 місяці ізоляції на природі далися взнаки — криза відступила.

«Пів року проживши в селі, я зрозуміла: наступний етап – або я заведу козу й остаточно впаду в депресію, або візьму себе в руки й віднайду нову себе», — говорить переселенка.

До великої війни Олександра була професійною аніматоркою, але під час евакуації втратила весь реквізит. Відновити справу допомогли колеги з Херсона, які надіслали перші костюми, та чоловік, який подарував колонку з мікрофонами.

Осічний сумнів розвіяла сестра Олександри — поранена військовослужбовиця, яку дівчина провідувала в госпіталі. Вона переконала не відкладати життя на потім, адже «діти ростуть зараз».

Повернувшись у Малу Виску, Олександра придбала свій перший вживаний костюм за 1000 гривень і взяла перше замовлення за 150 гривень. Згодом влаштувалася вчителькою вокалу в місцеву музичну школу та офіційно зареєструвала ФОП.

«Я хотіла сплачувати податки, бо в країні війна, і це мій свідомий внесок у нашу перемогу», — наголошує Олександра.

Згодом підприємниця виграла два гранти — від ветеранської організації та Червоного Хреста. Це дозволило придбати професійне обладнання й розширити костюмерну.

Свій проєкт Олександра назвала «Мокоша» — на честь слов’янської богині-берегині. Сьогодні в її команді працюють уже три ФОПи. Вони не лише організовують свята, а й безкоштовно проводять заходи емоційного відновлення для дітей-переселенців, малозабезпечених родин та дітей, чиї батьки загинули або зникли безвісти на фронті.

Кропивницькі