Понад усе вони любили Україну: у Кропивницькому віддали останню шану загиблим Героям-землякам

14 вересня 2026 р. 12:39

14 вересня 2026 р. 12:39

Сьогодні, 9 вересня, кропивничани віддали останню земну шану землякам-Героям: матросу Дмитру Катебі , сержанту Юрію Сидоренку та рядовому Денису Горобцю .

Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.

Дмитро Катеба народився 21 травня 1987 року в селі Роздолля Компаніївського району Кіровоградської області.

Навчався у Компаніївській загальноосвітній школі. Після її закінчення, вступив до Лубенського лісотехнічного фахового коледжу, де здобув професійну освіту. Працював на різних підприємствах міста, сумлінно ставився до своїх обов’язків, постійно вдосконалював професійні навички та здобував цінний трудовий досвід.

У 2024 році Дмитро Катеба став до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 35-ї бригади, служив на посаді старшого стрільця-оператора десантно-штурмового відділення, батальйону морської піхоти. Брав участь у запеклих боях на гарячих напрямках, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок. Мав статус Учасника бойових дій.

Матрос  Дмитро Катеба загинув смертю Героя 02 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Старі Терни, Донецької області, виявивши стійкість і мужність у бою за суверенітет та незалежність України. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Довгий час рідні жили в очікуванні, сподіваючись на добру звістку і його повернення додому. На жаль, у серпні 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель захисника. Йому назавжди залишиться 37 років…

Дмитро Катеба був доброю, чесною та відвертою людиною. Умів радіти простим речам, був душею компанії, легко знаходив спільну мову з людьми та завжди був готовий прийти на допомогу усім хто цього потребував. Цікавився технікою, захоплювався йогою.

Він дуже любив свою родину, цінував час, проведений разом, та завжди дбав про своїх близьких. Був найдорожчим, люблячим сином, гідним братом, вірним чоловіком і дбайливим батьком. Найбільше Дмитро мріяв побачити, як його син уперше переступить поріг школи, розділити з ним цей важливий день. На жаль, мрія залишилася нездійсненою…

Юрій Сидоренко народився 19 вересня 1974 року в Кропивницькому. Навчався у Гірничій гімназії. Зі шкільних років Юрій запам’ятався веселим, доброзичливим, справедливим, талановитим учнем.

Із дитинства, захоплювався технікою. Справжньою школою майстерності для нього стала Станція юних техніків – місце, де дитяча цікавість переросла у професійні інженерні навички. Набуті знання та любов до техніки він присвятив викладанню. Навчав дітей технічним дисциплінам, допомагав їм розвивати цікавість, мислення та практичні навички. Юрій Сидоренко пройшов строкову військову службу, отримав звання сержанта. Після її завершення повернувся до рідного міста.

Своє трудове життя пов’язав із професією водія. Понад 30 років мав водійський стаж, майже половину життя працював далекобійником.

У травні 2024 року Юрій Сидоренко приєднався до лав Збройних Сил України. Ніс службу на посаді старшого водія  механізованої роти. Мав статус учасника бойових дій.

Сержант Юрій Сидоренко прийняв свій останній бій 23 жовтня 2024 року, зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Ізмайлівка, Покровського району Донецької області.

Доля Юрія тривалий час залишалася невідомою — він перебував у статусі зниклого безвісти. Рідні не припиняли пошуків, зверталися до всіх можливих інстанцій, сподіваючись отримати будь яку інформацію, мали надію, що незабаром він повернеться до них.  Але, на жаль, ця надія не справдилася — надшила болісна звістка про загибель воїна. Йому було 50 років…

Юрій Сидоренко був життєрадісною, щирою та доброю людиною. Любив життя, вирізнявся товариськістю цінував дружбу і понад усе дорожив своєю родиною. Був люблячим чоловіком, турботливим батьком, дбайливим дідусем, уважним сином і гідним братом.

Він віддав своє життя, захищаючи Україну, свою родину та рідну землю.

Денис Горобець  народився 18 липня 1979 року в Кропивницькому. Шкільні роки пройшли у 19-й, а згодом у 20-й школі обласного центру. Змалку Денис захоплювався палеонтологією та загадками давнього світу. Брав участь в олімпіадах з історії, багато читав, поглиблював свої знання. Саме це захоплення згодом стало основою його професійного шляху.

Закінчивши школу Денис Горобець вступив до Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка на історичний факультет, який закінчив з відзнакою. Після здобуття вищої освіти Денис присвятив своє життя педагогічній діяльності. Понад 25 років він працював у Центральноукраїнському науковому ліцеї. Свою професію любив і ставився до неї з великою відповідальністю. Його вирізняли чесність, справедливість та відданість своїй справі

У червні 2024 року Денис Горобець у складі  Збройних Сил України виступив на захист своєї Вітчизни. Пройшов необхідну бойову підготовку.

У листопаді 2024 року був переведений до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, обіймав посаду гранатометника. Мав статус учасника бойових дій.

03 березня 2025 року вірний військовій присязі та українському народу, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність, рядовий Денис Горобець загинув смертю Героя. Від того часу він вважався зниклим безвісти. Довгий час рідні та близькі жили в невідомості, з надією чекали будь-якої звістки, вірили у його повернення та не втрачали надії. Та на жаль, збіг ДНК підтвердив загибель воїна. Йому назавжди 45 років…

Денис Горобець був відкритою, щирою, доброю, справедливою людиною. Легко знаходив спільну мову з іншими, був товариським і мав багато друзів. Він багато подорожував, цікавився історією та культурою різних країн. Однією з його мрій була мандрівка до Франції, але, на жаль, ця мрія залишилася нездійсненою.

Денис з повагою та добром ставився до своїх рідних, був люблячим і турботливим сином. Для друзів надійним і щирим товаришем. Для своїх учнів — учителем, який передавав не лише знання, а й людяність, справедливість та повагу.

Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.

І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна.

Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших захисників хвилиною мовчання.

Слава їм! Вічна і світла шана!

Кропивницькі